Лайфхак: як бердмен Юрій Висовень літає в костюмі-крилі
За спиною Юрія понад 450 стрибків з парашутом, а також участь в національному рекорді з побудови повітряної фігури у вінгсьюті. Якщо коротко, то вінгсьют – це такий костюм, в якому парашутисти перетворюються на білок-летяг і парять у повітрі, а вірніше падають зі швидкістю близько 200 кілометрів на годину, поки не відкриють парашут.
На конференції Sport Talks Юрій розповідав, що потрібно для того, щоб навчитися так літати, як переконати маму, що це безпечно, а себе – що це варто всіх витрачених грошей, часу та нервів. Ми записали його історію й ділимося з вами.
Про свій шлях
Я думаю, всім хоч раз снилося, що ви літали уві сні. Я теж літаю уві сні, але мені сняться польоти у вінгсьюті – спеціальному костюмі, тому що в житті я таким і займаюся. Насправді це частина парашутного спорту, тому що нам все ще потрібні парашути, щоб приземлятися.
Стрибати з парашутом я почав близько семи років тому, знайомий тоді привів мене на аеродром. Про перший стрибок не пам'ятаю майже нічого, крім того, що мені сподобалося. Я якраз шукав, чим би наповнити своє життя, і ось вінгсьют його і наповнив.
Через два тижні ми зустрілися з другом, я сказав, що він як хоче, а я піду вчитися стрибати з парашутом. Друг вирішив так само – і ми пішли вчитися. Шлях до польотів на вінгсьюті зайняв у мене близько п'яти років.
Доводилося брехати мамі, що о сьомій ранку в суботу я їду на пікнік з друзями. Мабуть, вона про щось здогадувалася. Потім, звичайно, у нас відбулася розмова. Спочатку я її якось переконав, але потім сталася одна трагічна історія з парашутистом і мама заявила, що я не буду стрибати, вона ляже на виході біля дверей і нікуди мене не відпустить. Я відповів, що тоді куплю собі спортивний мотоцикл, а це небезпечніше. Ще за мене заступилася сестра і якось разом ми це все подолали.
Але кожного разу, коли я на аеродромі, мама дзвонить і питає, ну що я там, вже все чи ні. А я: «Мама, я стрибнув три рази, мені ще два рази, я тобі потім зателефоную». Загалом, з мамою можна домовитися, але їй так точно адреналіну вистачає.
Насправді парашутний спорт досить безпечний. У 2001 році Американська асоціація парашутного спорту підрахувала, що на мільйон стрибків припадає 12 смертей. Зараз це – сім з половиною. З огляду на аварійність на дорогах, у вас в 75 разів більше шансів померти в автомобільній катастрофі, ніж при виконанні сотні стрибків на рік.
Доводилося брехати мамі, що о сьомій ранку в суботу я їду на пікнік з друзями.
Одразу відповім на найпопулярніші питання: якщо не відкриється основний парашут, є запасний, а запасний відкривається завжди.
Що потрібно зробити, щоб літати в вінгсьюті
Перше, що потрібно – пройти курс і отримати ліцензію, що вам просто можна стрибати. Для цього необхідно пройти вісім рівнів, і якщо ви здатні, зробите це за вісім стрибків. Якщо на якомусь рівні у вас щось не вийде, будете просто його перездавати, поки не вийде. Власне, це найдорожча частина навчання, тому що кожен стрибок потрібно здійснювати з інструктором.
Пам'ятаю, яке задоволення я отримав, коли за свій перший стрибок без інструктора заплатив не 150 доларів, а щось близько 110 гривень – на ті часи були такі ціни. Як для студента це дуже накладно, зате мотивувало мене багато працювати.
Коли я навчався, у мене не було такої можливості, але зараз у Києві з'явилося кілька аеродинамічних труб, в яких можна відчути вільне падіння й навчитися правильно падати.
Все, що потрібно далі – навчитися добре стрибати. Для цього у вас є двісті стрибків, тому що поки ви їх не зробите, вас не допустять до вінгсьютів.
Після цих двох сотень стрибків потрібно прослухати двогодинну лекцію й виконати пробний стрибок у вінгсьюті з інструктором. Він летить поруч, знімає тебе на камеру, а потім ви разом розбираєте помилки. Якщо нічого критичного, то ти отримуєш допуск і можеш стрибати сам. Вірніше, не стрибати, а вже літати.
Це дуже природно, ти просто повинен розслабитися й летіти, керуючи своїм тілом. Під тобою проносяться поля, а поруч – хмари, які можна облітати.
Для цього не потрібно ніяких особливих умінь, головне, щоб не було ніяких серйозних серцево-судинних захворювань.
Про мотивацію
Те, чим я займаюся – це хіба що спорт вихідного дня, хоча швидше й не спорт зовсім. У жодній національній збірній я не перебуваю, роблю це тоді, коли мені хочеться, коли зручно і коли є гроші.
Це дуже природно, ти просто повинен розслабитися й летіти, керуючи своїм тілом. Під тобою проносяться поля, а поруч – хмари, які можна облітати.
Це заняття не розвине ваше тіло, ваше серце залишиться таким же, зате ноги залишаться цілими. Особливих фізичних навантажень немає і ви навряд чи отримаєте якийсь видимий приріст біцепсів або чогось іншого. Для мене головний результат – це задоволення, яке я отримую, коли долаю досить нестандартну ситуацію. Я ж вистрибнув з літака на висоті в чотири кілометри!
Навіщо ми все це робимо? Багато хто думає, що ми адреналінові маніяки, але це зовсім не так. Після сотого, двохсотого, п’ятисотого стрибка адреналіну не так вже й багато. Я більше боюся відхилитися від свого місця в фігурі при груповому стрибку й підвести інших. Навіть перший крок з літака зробити не страшно: там дуже високо і ти не вдаришся об землю, вона дуже далеко, серйозно. Ось коли до неї залишиться 100 метрів – тоді трохи страшно, а чотири кілометри – ні.
Це заняття не розвине ваше тіло, ваше серце залишиться таким же, ви навряд чи отримаєте якийсь видимий приріст біцепсів. Головний результат – задоволення.
Я це роблю заради відчуття польоту. І ще мені подобається відчуття контролю, адже я сам керую польотом просто за допомогою свого тіла. Я отримую задоволення, коли можу поборотися з найстрашнішою стихією – з гравітацією, і перемогти її хоч на якийсь час.
Поки серед моїх бажань – стрибнути на Північному полюсі та в Дубаї, над пальмами. Ще, можливо, я колись наважуся на бейс-джампінг – це загальна назва для стрибків з дахів, мостів та іншого, коли парашут відкривають на дуже малій висоті. Всі напевно бачили ролики, на яких люди пролітають на швидкості 300 кілометрів на годину в декількох сантиметрах від скелі. Тут більше швидкості й інтенсивності, але немає права на помилку. І так, у бейс-джамперів більше переглядів на YouTube, ніж у простих парашутистів.
Багато хто думає, що ми адреналінові маніяки, але це зовсім не так. Після сотого, двохсотого, п’ятисотого стрибка адреналіну не так вже й багато.
Але кожен сам для себе визначає частки ризику. Для мене поки що досить парашутного спорту, мені запасний парашут дуже подобається, я без нього не хочу стрибати. Але завжди є куди проапгрейдитись.
Про складнощі парашутного спорту та зміни в житті
Досить складно подолати другий стрибок. Перший взагалі не страшно – тебе причепили до якогось дядька, а він у роках, досвідчений. Ти розумієш, що він відкриє парашут, приземлить тебе – нічого складного. Ось другий стрибок ти робиш сам. Так, з тобою вистрибують з літака два інструктори, але ти вже ні до кого не пристебнутий. Це зараз я знаю, що земля далеко, а тоді страшно було.
Плюс до всього перед стрибком ти вислуховуєш чотири години інструктажу, при цьому тільки перші тридцять хвилин тобі розповідають, як поводитися з парашутом, а решта три з половиною – що робити, якщо він не відкрився чи відкрився неправильно. Картинки ще показують, відео. А потім йдеш стрибати і, звісно, тільки про нерозкритий парашут і думаєш.
Ще запам'яталася одна історія. Приїхав я якось восени стрибати, зайшов до літака і вже в повітрі раптом помітив, що всі в рукавичках. І ось я вистрибую й починаю падати зі швидкістю 200 кілометрів на годину, а температура нагорі на 20 градусів нижче, ніж на землі. Якщо внизу десь +10, то тут вже мороз. Уявіть, як було моїм долоням – незабутні відчуття. Нічого, пішов потім і купив рукавички.
Я це роблю заради відчуття польоту.
Але найдорожче – купити свій парашут. Перші 200 стрибків можна і навіть потрібно здійснювати на орендованому, тому що всі починають стрибати з великим, але повільним і легко керованим парашутом, а потім переходять на маленький та швидкий. Купувати собі має сенс маленький, а він коштує близько 10 тисяч доларів.
Завдяки стрибкам я став акуратно ставитися до спорядження. А раніше я був страшенно неуважним і неакуратним.
Що ще мені дав парашутний спорт? Він зайняв усі мої теплі вихідні за останні вісім років. І я навіть не хочу замислюватися, скільки грошей на це витратив – та просто всі. Зате знайшов багато чудових друзів на аеродромі.
До речі, як не дивно, я боюся літати в літаках, особливо приземлятися. Я б краще з задоволенням приземлявся на парашуті – для мене це зрозуміліше та безпечніше. Як я борюся з цим страхом? Це не дуже по-спортивному, але віскі допомагає.
