У рубриці "На власному досвіді" розповідаємо про незвичайні професії, неабиякі хобі та досліди, які не кожен зважиться повторити.

Хлопець нашої героїні вже рік винаймає квартиру в шестиповерховому будинку на розі Банкової та Інститутської, зовсім поруч з Адміністрацією Президента. За вікном у них постійні мітинги, а прохід до під'їзду періодично перекритий поліційним кордоном.

На правах анонімності дівчина розповіла нам, як прорватися через кордон до рідних дверей, чи реально переконати мітингувальників шуміти трохи менше і які у них спільні заняття з сусідськими бабусями.

Як знайшли житло

Квартиру на Банковій знімає мій молодий чоловік, а я просто проводжу в ній багато часу.

Раніше я взагалі не знала, що на Банковій є житлові будинки. Виявилося, їх тут три або чотири.

Ми знайшли житло випадково. Побачили оголошення і подумали, що це якась підстава, адже для центру оренда коштувала зовсім недорого. До того ж, було написано, що перегляди можливі тільки протягом однієї години, тому що у господарів мало часу. Є такий розвод: квартиру винаймають на добу, показують її багатьом людям, беруть передоплату і зникають в невідомому напрямку. Ми подумали, це щось на зразок того. І все ж таки ризикнули.

Виявилося, що власники здають квартиру своєї мами, яка захворіла. Вони зняли для неї житло поруч зі своїм, і за рахунок здачі цієї квартири хотіли просто покрити вартість того житла. Причому тут у нас двушка, а там у них — однушка.

Власникам років під 50, вони дуже активні, веселі, у них свій бізнес. Звісно, було дуже багато охочих винайняти цю квартиру, але вони обрали нас, тому що ми виглядали інтелігентними молодиками.

Про квартиру

Цю квартиру колись давно дали прабабусі нинішніх власників. Вона була радіоведучою. Цей будинок 39-го року побудови, і квартиру вона отримала відразу після війни. Відтоді тут жила їхня сім'я.

Першим нашим враженням від квартири було — о, ми потрапили в музей 70-х. Скрізь кришталь.

Ми його зібрали і сховали в комору. НДРівські меблі, книжкова стінка десь три з половиною метри в ширину і два з половиною у висоту. Книги там стоять в два ряди. Ще є купа платівок і комод початку минулого століття — дерев'яний, різьблений, дивовижний. Загалом, будинок радянської інтелігенції. Стиль, звісно, зовсім не мій, але мені тут відразу сподобалося.

У мого хлопця тут поруч робота, і йому дуже зручно добиратися. Мені теж подобається розташування, а ще — високі стелі і те, що можна влаштовувати посиденьки з друзями. Вони живуть в різних частинах Києва, але працюють в центрі. Тому всім підходить.

Про побутові труднощі

Господарі не протестували, коли ми тут все переробляли. Збили штукатурку до цегли на кухні, зняли в одній кімнаті і коридорі шпалери в квіточку і зробили стіни білими. Багато всього викинули. Після наших перероблень тут стало цілком комфортно жити.

Тут дико холодно взимку.

Батареї ледве теплі, а з огляду на те, що стелі чотири метри і досить великі кімнати, квартира не протоплюється взагалі. Ми заїхали сюди в січні минулого року, і вже тоді стало зрозуміло, що предмет першої необхідності — обігрівач. А бажано — три. Стали писати разом з сусідськими бабусями заяви в усі комунальні служби, але нічого не допомогло.

Про сусідство з АП

Головна побутова складність — близькість органів влади. Наприклад, кожний четвер проходить мітинг під НБУ.

Вкладники приходять о 10, тусять і кричать рівно годину, потім йдуть. Причому все строго за графіком.

Таке відчуття, що у них розписані години відвідування.

А влітку під Адміністрацією Президента стояв стаціонарний мітинг. Намети були на тому боці, куди виходять наші вікна. День і ніч там знаходилися дивного вигляду жінки, і о дев'ятій ранку включали запис в гучномовець. На записі мерзенний жіночий голос тягнув щось на кшталт: "Пане Президенте..." і далі якісь вимоги. У неділю у них був вихідний, але в суботу — ні.

Я не розумію, невже о дев'ятій ранку в суботу ці жінки розраховували застати Президента на роботі?

Якщо у мене напередодні була весела п'ятниця з вечіркою, суботній ранок був не найприємнішим.

Якось ми вирішили підійти до цих жінок і поговорити. Але вони стали верещати: "Не заважайте нам здійснювати наше право на протест! Ви всі — куплені порохоботи! Не даєте нам протестувати!" Ми зрозуміли, що діла не буде, і пішли.

Про поліційні кордони

Періодично бувають інші мітинги, і тоді одразу з'являється кордон, приїжджають бусики, швидкі, пожежні. Вони перекривають Банкову з самого початку, біля НБУ. Наш під'їзд виявляється вже за кордоном. Це трохи стрьомно, бо ти виходиш з дому, спочатку прориваєш кільце оточення зі словами: «Випустіть мене, я тут живу», потім прориваєш кільце протестувальників, які теж часто агресивно налаштовані і дивляться на тебе вовком — ти ж вийшла з того боку, значить, напевно з АП.

Одного разу мене намагалися не пропустити дорогою додому. Причому мітингів тоді не було, просто стояли троє або четверо військових.

Запитали, куди я йду, я відповіла, що додому. Вони кажуть: «Покажіть паспорт з пропискою». Я здивувалася: «Ви що, з глузду з'їхали, яка прописка?» Я підняла скандал, знімала їх на камеру, питала, на якій підставі мене не пропускають. Ми сперечалися хвилин 10-15, потім вони мене таки пропустили. Я їм сказала, що у мене тут живе хлопець, тому ніякої прописки бути не може. Але навіть якщо я тут не живу, яке право вони мають так чинити? Це житловий будинок, я могла йти в гості до кого завгодно. Це мене дуже обурило.

Вся ця охорона навколо дає відчуття безпеки, але я точно знаю, що воно помилкове. Одного разу я прокинулася серед ночі від виразного запаху диму з під'їзду. Злякалася, розбудила свого хлопця.

Виявилося, хтось зайшов у під'їзд і цілеспрямовано підпалював двері центральних квартир.

Дійшов до п'ятого поверху. Підозрюю, що там його злякав місцевий бомж — він ночував у нашому під'їзді, між п'ятим і шостим, десь півроку. Потім поставили новий кордон, на самому початку вулиці, і його, напевно, не пустили.

Про сусідів

На поверсі три квартири. По обидва боки від нас живуть бабусі років по 90. З однією з них відбулося прекрасне знайомство. Десь на третій день після того, як ми тут оселилися, я залишилася одна вдома і почула дзвінок у двері. Відкриваю, а на порозі стоїть сусідська бабуся зі старим кнопковим телефоном у руці. Каже: «Здрастуйте. Мені зараз повинен дзвонити син з-за кордону, а у мене не працює дзвінок на телефоні. Ви не могли б допомогти?»

Не знаю, чи було це дійсно проблемою, тому що звук на її телефоні виявився просто відключений, або їй захотілося подивитися, хто сюди заїхав. Вона покликала мене до себе, делікатно розпитала, хто ми, розповіла, що живе тут все життя.

На прощання дала мені пучок часнику. Така ось зворушлива бабуся.

Решту сусідів я особливо не знаю. Ми вітаємося в ліфті і все. Парою поверхів нижче нас живе прекрасний архетипний скандинавський чоловік років 45. Він великий, з дуже світлим волоссям і бородою. Схожий на вікінга і говорить англійською. Напевно, теж знімає. Взагалі, тут два типи сусідів — бабусі й дідусі, яким ці квартири дісталися у спадок, і ті, хто орендує — іноземці, богема.

Про улюблені місця

Влітку моє улюблене місце в квартирі — балкон. У нас там стоять два крісла-мішка, і ми проводимо на балконі досить багато часу. Взимку я люблю будь-яке місце, в якому є обігрівач і ковдра.

У теплу пору року в цьому районі приголомшливо. Люблю всі ці прекрасні вулиці — Богомольця, Шовковичну, невеликий відрізок, де Богомольця переходить у Виноградний провулок, алею посеред вулиці Липської. Тут дуже багато зелені, затишно, красиво і тихо.

Ідеш, як по, прости господи, європейській столиці.

Мій хлопець до цієї квартири жив на Оболоні, але практично все моє свідоме життя пройшло в центрі. Оболонь для мене була трагедією, тому що це дуже далеко. Коли кілька років тому я купувала собі квартиру, не розглядала варіанти далі від центру, ніж метро "Дружби народів". Просто так склалося, що я вчилася, працювала, знімала квартири на чотирикілометровому п'ятачку навколо Бессарабки. Я прив'язалася до нього і не хочу нікуди переїжджати. У підсумку моя квартира зараз знаходиться поруч з метро "Печерська".

Про революції

Коли мій хлопець обирав квартиру, звісно, ми думали про те, що буде, якщо почнеться нова революція. Але я не боюся революцій, більш-менш відстояла весь Майдан. Він був для мене чимось, з чим я абсолютно згодна. Це відчувалося на фізіологічному рівні — ти заходиш в натовп, і тобі комфортно. Ти відчуваєш себе в безпеці, хоча на сусідній вулиці тільки що когось вбили.

Зараз все інакше. Періодично поруч з нашим будинком мітингують прихильники Саакашвілі. Коли я виходжу з дому, потрапляю в потік хлопців, налаштованих досить агресивно. Я не відчуваю себе комфортно. У цьому сенсі не впевнена, що плюси життя на Банковій перекривають мінуси.

Фото: Валерія Ландар