“Я переїхала з Києва у Карпати і відкрила кав'ярню-книгарню посеред гір” – Історія закладу “Коцюбинський”
Гори, запашна кава та книжки — звучить як мрія людини, яка втомилась від метушні і міських буднів. Багато хто саме так уявляє свій ідеальний відпочинок у Капатах.
Письменниця Анна Павліченко цьогоріч здійснила подібну мрію, відкривши кав’ярню-книгарню “Коцюбинський” посеред гір – у мальовничій Верховині.
Розповідаємо про те, чим цікавий проєкт.
Ідея
Анна Павліченко — письменниця, педіатр і віднедавна ще й власниця унікальної кав’ярні-книгарні. Завітавши одного разу у Верховину, Анна вирішила переїхати з Києва, щоб залишитися тут назавжди. Так і розпочалася історія її бізнес-ідеї.
“Ще до того, як я сюди приїхала, в мене на рівні думки зароджувалося, що це хороше місце для того, щоб відновитися від війни. І ще тут дуже багато талановитих творчих людей”, – каже Анна.
Спочатку письменниця приїхала у Верховину будувати дім для родини, але поки чоловік в ЗСУ, вирішила відкласти цей намір. Натомість створити на цій ділянці мистецький простір, який переріс у книгарню-кав’ярню “Коцюбинський”:
“Це місце було відоме тим, що тут жив мольфар. Коли я думала, як назвати кав'ярню, я саме відвідала музей, присвячений творчості Параджанова. Також там проходили заходи з нагоди 100-річчя від дня його народження і зйомок фільму “Тіні забутих предків”. Я подумала, що натомість автору роману, Михайлу Коцюбинському, приділяють мало уваги. Хоча саме він відкрив світу Гуцульщину. Тому вирішила присвятити свій простір саме йому”.
За збігом обставин, саме у цей час Анні до рук потрапила книга Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Вона звернула увагу на опис місця знайомства головних героїв, Івана та Марічки. Воно було дуже схоже на локацію, де розташована їхня ділянка.
“На цій місцевості ніде немає кладки. Але вона є лише навпроти скелі – я подумала, що це саме те місце. Наша книгарня знаходиться серед гір, тут дуже сонячно. Ми називаємо її місцем сонця і щасливих людей”, – каже Анна.
Труднощі
Відкрити власну кав’ярню-книгарню серед гір виявилось набагато важчою спраою, ніж собі уявляла Анна. Жінка виграла грант від Дії, але він не покрив усіх витрат, тому доводилося шукати інші шляхи, щоб довести справу до кінця.
“Коли ми розпочали будівництво, в нас була частина власних коштів, які ми збирали, щоб збудувати будинок для своєї сім'ї. Але частини коштів не вистачало, тому ми продали своє авто і позичили гроші. У якийсь момент наступило виснаження, ми переживали, що не зможемо завершити будівництво. Але змогли закінчити його десь за день до того, як книгарня мала відчинитися”.
Труднощів додавало й те, що реалізація проєкту повністю лягла на плечі Анни, адже її чоловік служить у ЗСУ. Тож усіма організаційними та будівельними роботами їй довелося керувати самій.
“Ми багато радилися з чоловіком. Він мав приїхати у відпустку перед відкриттям, щоб допомогти, але його не відпустили. Це був дуже складний момент, тому що багато чоловічої роботи доводилося брати на себе. Але мій чоловік допомагає в підтримці усіх проєктів, які ми тут проводимо”, – згадує Анна.
Анна каже, що цей простір — не про прибуток, а про відновлення. Це місце допомагає їй набиратися сил, тож вона прагне, щоб воно стало таким і для інших відвідувачів:
“Кав'ярню-книгарню важко назвати бізнесом, це більше соціальна справа, яка сприяє розвитку людей, що прагнуть відпочинку. До нас приходить багато творчих людей, іноді навіть випадково заходять, якщо знаходять нас на карті. Усі прагнуть знайомства і спілкування”.
Анна додає, що у “Коцюбинському” панує настільки особлива енергетика, що багато відвідувачів зізнаються: тут вперше за декілька днів відчули себе, як вдома.
“Буває, відвідувачі сидять у нас і по шість годин, не хочуть звідси йти. Хтось – на терасі, хтось – лежить на траві поряд. Тут красиво, є подушки. Знаєте, я іноді захоплюють тим, що можу це все бачити набагато доступніше, ніж люди, які їдуть здалеку”, – каже вона.
Що цікавого відбувається у “Коцюбинському”
Спочатку “Коцюбинський” працював як книгарня-кав’ярня, а згодом у цьому місці почали проводити культурні заходи. Тут є кінозал для зустрічі із письменниками чи військовими, місце для виставок, майстер-класів і навіть камерних концертів.
Також у арт-просторі Анна вирішила проводити театральну студію, а згодом, за задумом чоловіка, прагне створити “живий” музей.
Усі ці заходи організовують абсолютно безкоштовно. Втім, якщо хтось прагне долучитися і підтримати культурні події “Коцюбинського” та розвиток простору, то може допомогти донатом для їхньої Громадської організації “Дерево життя — відродження”.
Також у книгарні великий асортимент книжок, за якими й дійсно можна просидіти більше, ніж шість годин. На полицях – сучасна і класична література, світові бестселери й дитяча література, є декілька іноземних видань і полиця з книгами для безкоштовного читання. Цю бібліотеку Анна формувала сама:
“Я сама письменниця, тож і мої книги представлені тут. В першу чергу є книги у видавництві, у якому я друкуюсь. Є книги з видавництв, які нам надають під реалізацію, є те, що ми закуповуємо. Але наш напрямок – це історія, трохи воєнної літератури і, звичайно, тут багато книг про Гуцульщину”.
Книгарня функціонує декілька місяців. За цей час збільшилась як кількість літератури на полицях, так і кількість заходів.
На цьому Анна зупинятися не планує. Вона хоче зібрати більше літератури для дітей, попрацювати над літературними резиденціями та ретритами для військових і їхніх сімей, щоб ті могли приїздити на 3-5 днів та забувати про все на світі. У цьому засновниця “Коцюбинського” бачить найголовнішу місію — дати людям можливість відновитися від війни серед природи і подалі від метушні.
Фото: "Коцюбинський" Книгарня Кавʼярня Арт простір Музей"
