“Культурний центр Спаська, 13” – місце, яке створили активні творчі кияни влітку 2023 року. У будівлі, де попередні 17 років розміщувався Портер-паб, біля Самосаду, тепер проводять лекції, чайні дегустації, вечори вінілу та авангардної поезії. Тут же працює Кіноклуб і коворкінг, де переважно збираються люди творчих професій.
Команда центру також займається міським активізмом. Разом з DIY Київ створюють вуличні меблі з використаних матеріалів, висаджують квіти на місці антипаркувальних стовпчиків, проводять толоки і планують перетворити спортивний майданчик біля центру на інклюзивний рекреаційний простір.
Говоримо з одним із засновників центру Янісом Корчинським про роботу культурного простору на Спаській і облаштування Подолу.
Культурний центр оселився на Спаській влітку 2023 року. До цього тут протягом 17 років розташовувався “Портер-паб”, що був найпершим у місті. Ковід та війна далися взнаки, заклад цього не витримав, і “на підхваті” опинилася команда митців вже з готовою концепцією.
“Ми заїхали того ж дня, коли “Портер” звідси з’їхав, - пригадує Яніс, - навіть вичікували коли це станеться, наш натхненник – відомий подільський активіст Денис Угорчук стежив, коли звільниться локація, бо вона дуже класна.
Замість пабу ми вирішили відкрити такий собі хаб, іноді називаємо це місце “народний дім”.
Я навчався у Могилянці, бігали сюди колись на пиво, дивитися футбол, місце добре знайоме, але барів у нас вистачає, а хотілося створити саме культурний осередок”.
Прибирати після попередників довелося багато: загалом вивезли близько 300 мішків зі сміттям.
Позаду будівлі жили безхатьки, тож шприців звідти вивезли стільки, що вистачить на цілий центр переливання крові, каже Яніс:
“Ми навіть запрошували священика, щоб він освятив це місце після стількох років трешу”.
Священик був тут не зайвим і з іншої причини: до 2014 року територія, де розміщується культурний центр, включаючи розташований поруч Песопарк, належала російському посольству. Тут, за іронією долі, навіть планували будувати інший культурний центр – російський. Та потім розпочався Майдан, російське вторгнення, і питання саме по собі втратило свою актуальність.
Команда Спаської, 13 налічує близько десяти людей, і її планують розширювати. Розшукують кураторок подій, менеджерок коворкінгу, дослідниць сучасної української кухні.
Засновники “Спаська, 13“ називають свій простір пунктом незламності здорової людини.
Вдень, до 16:00, тут 13 працює коворкінг, куди приходять студенти із Могилянки, люди творчих професій. Опалення, світло та вай-фай постійно у наявності. Також – напої, шахи, настільні ігри.
Нещодавно почала працювати кухня, вона проходить тестування, але вже сьогодні можна скуштувати галушки чи Яворівський пиріг, вибір страв роблять на користь українського кулінарного мистецтва.
Особливе місце для спільноти – чайна кімната. Тут отримуєш враження ніби одночасно потрапляєш у близькосхідну чайхану та у психоделічний американський заклад 1960-х років, яким його зображали у кінофільмах. Звучить музика того часу – Jefferson Airplane змінюється The Beatles. На стіні – картина модної художниці Sinopa на мотив близькосхідних 2000-х: на персидському коврі зображені українські ракети та дрони.
Чай користується тут великим попитом. Наприклад, о 8 ранку неділі (!) тут регулярно проводять Чайні Стуми – своєрідний експеримент з диханням, музикою та чайною складовою. Також просвітницькі лекції на цю тему та дегустації.
“Намагаємося поєднувати чаювання з медитацією та релаксацією, - розповідає Яніс, - таким чином вже сформувалася своя аудиторія. Перший “Сьорб” у нас безкоштовний.
Я вважаю, якщо хоча б раз на день протягом місяця пити правильно заварений чай, то життя точно зміниться у кращий бік. Якщо не зміниться – я вертаю гроші. Але ще нікому ще не доводилося вертати”.
У кімнаті господарює у чайній тіджей, який, крім чаю, підбирає музику, що відповідає настрою та стану.
У неділю на Спаській, 13 працює Кіноклуб. Організатори підбирають фільм, після демонстрації його спільно обговорюють. Музичні виступи та вечори вінілу – теж постійна історія: “Сцена завжди чекає талановитих митців, регулярно заїжджають іноземні гості, виступали навіть японські колективи”.
Толоки – ще один пункт активностей на Спаській. Нещодавно така відбулася у розташованому по сусідству Самосаді – громадському саді створеному руками та коштами подільської громади і киян.
“На толоці прибрали все перехрестя, Самосад, навели лад на спортмайданчику”, - розповідає Яніс. Він демонструє як, власне приміщення КЦ з чайним двориком досить гармонійно поєднується зі спортивним майданчиком, який активісти привели у ідеальний стан та провели туди світло.
“Влітку минулого року о десятій вечора на спортмайданчику я нарахував 48 людей: дорослі, бабусі з дітьми, навколо грали у настільний теніс, баскетбол, футбол.
Наш спортінвентар – у безкоштовному доступі: люди можуть прийти, взяти тенісні ракетки, столи для пінг-понгу, м’ячі для командних ігор.
Також ми співпрацюємо з Федерацією бадмінтону України, проводили тут змагання із суддями та призами. Минулого року задонатили 120 тисяч гривень на данський всесезонний газон поруч, його перевага у тому, що він майже не витоптується, але двічі на рік його треба відновлювати”.
Ще одна активність поза стінами Спаської – громадська підтримка боротьби із забудовниками.
Наприкінці січня активісти збиралися поблизу Печерського суду аби підтримати вимогу скасувати знесення пам’ятки архітектури – солодовні старовинної броварні Ріхтера, яка знаходиться на підніжжі гори Юрковиці.
“Ми завжди підтримуємо тих, хто бореться з незаконними забудовами, - каже Яніс, - у Києві більш ніж достатньо бізнес- та торговельних центрів, ЖК теж вистачає. Зараз необхідно створювати більше локацій для громади”.
На Спаській, 13 часто проводять лекції та дискусії про урбанізм “як частину здорового, нормального Києва”. Також команда активно підтримує велосипедний рух.
“Велодоріжки та велопарковки – теж наша робота, велоентузіасти проводять у нас свої заходи.
Петиціями та зверненнями ми досягли того, що тепер не можна паркуватися на тротуарах на усьому перехресті вулиць Волоської-Спаської.
До речі, у центрі у вільному доступі є вантажний каргобайк, яким можна перевозити до 100 кг”.
Учасники спільноти також небайдужі до графіті, які мають мистецьке значення.
“У нас був проєкт з відновлення мозаїки, - згадує Корчинський, - на одному з дитсадків у процесі утеплення зносили мозаїку за мотивами народної казки “Лисиця та журавель”, ми разом зібрали шматочки мозаїки та домовились що відновимо її. Це був такий спільний івент, щоб люди разом щось складали, бо тільки таким чином можна зрозуміти яка це праця та усвідомити чому не можна чіпати мозаїки, та для чого необхідно ставитися до них з повагою”.
Кошти від прибутків Спаської генерують на потреби ЗСУ та гуманітарні збори. Зокрема, допомогагають у встановленні сонячних панелей на Херсонщині. Вони потрібні у місцях, де немає електроенергії, аби у місцевих мешканців була можливість заряджати гаджети та ловити інтернет.
“Минулого року у нас розміщувалися симулятори FPV-дронів, - розповідає Яніс, - кожен охочий міг у вільному доступі приходити вчитися. Це скіл який згодом буде необхідний, як водіння машини, медична допомога та інші базові речі. Зараз третина команди, з тих, з ким ми починали, служить у війську. Серед відвідувачів у нас часто бувають військові, для них завжди знижки.
Загалом у нас максимально різношерстна публіка – від ультралівих до ультраправих, ми для всіх відкриті. Головне – дотримуватись базових правил: не палимо, не вейпимо, у нас категорично заборонено вживати російську мову. Ну щоб хоча б десь це було”.
У подальшому, каже Яніс, хочуть “привести до ладу те, що вже є” – налаштувати процеси так, аби місце стало більш успішним.
Також планують продовжувати займатися облаштуванням Подолу – встановити більше велопарковок, облаштувати питні фонтанчики та умивальник на спортмайданчику.
“Зазвичай все відбувається на проєктному рівні, через мережування та знайомства: приміром, якщо хтось пов’язаний з якимись компаніями, міг би допомогти з матеріалами. У такий спосіб ми співпрацювали з Федерацією бадмінтону – вони надавали нам ракетки, воланчики, сітку, разом проводили змагання.
В ідеалі було б добре знайти мецената, як це колись було прийнято, коли заможні люди опікувалися мистецькими подіями. Щоб нам не потрібно було щомісяця шукати гроші на оренду. Бо фінансування завжди важливо”, – каже Яніс.
Фото: kosmostabir, chanti, надані Янісом.