Чи потрібно дозволити забудову біля берегів річок: Думки за і проти
Минулого тижня у медіапросторі обговорювали дві новини, пов'язані з про потенційною забудовою берегів річок. Перша: У парку “Наталка”, створеному зусиллями активістів, виділили ділянку землі біля Дніпра під потенційну забудову. Друга: обшуки в MacPaw у справі про ділянку землі на березі Канівського водосховища, де ІТ-компанія планувала збудувати комплекс відпочинку для співробітників.
У соцмережах сперечались, чи варто зняти заборону забудови берегів (українське законодавство забороняє будівництво у 100-метровій зоні біля водойм). Ті, хто був “за”, наводили приклади європейських міст на кшталт Венеції, де забудова берегів є органічним і сучасним рішенням. Противники наголошували, що в Україні зняття заборони посилило би ризик для природних ландшафтів.
Ми поговорили з двома експертами, які мають протилежні думки. Ось їхні аргументи.
Дмитро Макогон, урбаніст
У Швеції, Німеччині, Норвегії та в багатьох інших країн ЄС забудову біля води дозволено, на відміну від України. І там не обмежується доступ до води, тому цей доступ стає ще приємнішим.
Зараз в цілому виходить абсурдна картина: наче будувати не можна, а доступу до водойм у людей де факто немає. Наприклад, через заборону будувати житло чи комерційні споруди біля води в одному місці збудували шосе, що за фактом унеможливлює доступ до водойм і робить перебування там некомфортним. Про вихлопи та пари бензину, а також їхній вплив на стан екології я взагалі мовчу.
Чи не відкриє зняття заборони нові можливості для різних схем, що, можливо, не кращим чином вплине на естетичний вигляд міста? Мабуть, відкриє, і ризики, звичайно, є. Але це бодай дасть шанс робити, як у Європі.
Звичайно, мова йде про дозвіл будівництва лише у місті, а не у заповідних зонах. Зараз ми маємо заборону, але у той же час маємо купу порушень з перекриванням доступу, бо чого ще чекати від порушників закону? Мені дуже хочеться, щоб не лише порушникам, але й «хорошим хлопцям» дали змогу робити біля води щось гарне.
Вважаю, наслідувати досвід таких країн, як Швеція чи Норвегія, можливе. Звичайно, потрібен комплексний підхід і переробка багатьох нормативів. Мова – не про звичайну відміну заборони, а саме про розробку нових документів, з прописаними вимогами з точки зору безпеки, екології та вільного доступу до води.
Лише у такому випадку ми по-справжньому наблизимося до європейських країн.
Аннабелла Моріна, голова громадської організації «Громадський рух »Почайна", одна з авторок створення парку “Почайна” біля однойменної річки
Будувати поблизу водоймищ – категорично неприпустимо, тому що це заборонено Водним кодексом України, і цілих його дві статті про це свідчать. Але, на жаль, норми законодавства у нас не доведені до практичної реалізації, і порушники зазвичай цим постійно користуються.
Дуже часто трапляються випадки самозахоплень берегів, і так само кричущі як для екологічної складової випадки скидань бруду та залишків каналізації у водойми.
Інколи нам (активістам – БЖ) успішно вдається боротися із свавіллям і відстоювати свою позицію.
Як, зокрема, 2016 року ми захистили річку Почайна від ухвалення Київрадою детального плану території, де планували прокладати магістраль. Це б остаточно поховало річку разом із потенційним парком.
Наразі у Києві – 2700 кілометрів зливової дощової каналізації, яка знаходиться на балансі у «Укравтодору», який ледь з нею справляється. Саме тому у столиці так часто виникають міні-потопи після великих злив, і Київ регулярно «пливе». Але найстрашніше, що все неочищене й брудне потрапляє у київські водойми.
Тому картина може виглядати наступним чином: у нас буде багато красивих будівель на березі дуже забруднених річок.
Я вважаю, що перед тим як брати у природи щось нове, наприклад, будувати на березі водойм, треба повернути їй борг – захистити від забруднення. І перед тим як надавати землі Водного фонду приватним підприємствам (під ресторани або інші будівлі) треба враховувати інтереси людей і перш за все віддати ці землі під парки.
А зараз виходить так, що майже усі ці землі перебувають у «сірій зоні» законодавства (не мають власних меж), і можуть бути забудовані, як Парк Наталка.
Вважаю, що місцевій владі слід нарешті подумати про майбутнє, про зміни клімату, врешті – про комфортне місто і у Генплані Києва передбачити збільшення природного ландшафту за рахунок ревіталізації річок, підняття їх на поверхню, створення парків навколо водойм, та зелено-водних коридорів через місто.
Фото: Аннабелла Морина, Andrei Mikhailov/СANactions, Дима Макагон.
