Вареники та ембієнт: Як спільнота Monday Kitchen влаштовує українські гастровечірки у Берліні

У районі Фрідріхсхайн є сквот, який легко знайти в андеграундних путівниках Берліном: тут проводять різні події та просто збираються люди, об’єднані спільними цінностями.

Цього літа квартал трохи нагадує київський Поділ або Золоті ворота: чутно німецьку, англійську, але здебільшого українську.

Це спільнота Monday Kitchen збирає однодумців на благодійні гастровечірки з варениками, «Опіллям» та електронною музикою.

Ми поговорили з засновником руху Владом про те, хто приходить на такі події, як вони допомагають збирати гроші на амуніцію для ЗСУ та на «гуманітарку». А ще про те, що складніше – знайти буряк в Берліні, чи переконати німців надавати українцям більше танків.

Про старт проєкту Monday Kitchen

Проєкт виник на початку повномасштабного вторгнення. Тоді здавалося, що волонтери усюди: весь час хтось збирав гуманітарку, відвозив амуніцію, кудись їхав, щось шукав тощо. Ми могли бачитися декілька разів на день на складах або просто в метро, але не було нагоди спокійно зібратися всім разом. Тож ми вирішили це виправити: зібратися, поспілкуватися та щось приготувати.

На першій «кухні» було десь 15 людей, і всі були між собою якось знайомі. Потім почали з’являтися нові люди, весь час виникали різні ідеї, все розвивалося дуже органічно.

Ми починали цей проєкт з художником Мітєю Чуріковим, він дуже багато років живе в Берліні. Взагалі з нами були дуже різні люди: наприклад, шефиня з японського ресторану, або тьотя Люба, мама друга, яка раніше працювала з дітьми у Дніпрі. Вона просто обожнює, коли щось відбувається і про когось треба піклуватися.

Спочатку ми змінювали локації для наших подій. Але головне, що це завжди був safe space – безпечний простір, в якому українці були на одній хвилі. Тут нікому не треба було пояснювати, що відбувається в Україні та закликати до дій: всі вже знали та вкладалися максимально.

У нас завжди був дружній, спокійний, щирий вайб. А найбільша сварка, яка виникла у спільноті – це суперечки на тему правильного рецепта борщу.

Згодом нас познайомили з ком’юніті, що живе в цьому будинку у Фрідріхсхайні. Їм сподобалася ідея, тим паче вони самі шукали можливостей підтримати українців. Тож останні півроку події ми проводимо тут.

У Monday Kitchen є декілька завдань.

По-перше, це, як я вже сказав, безпечний простір для українців, де вони можуть соціалізуватися, спілкуватися та просто бути на одній хвилі.

По-друге, можливість знову і знову розповідати про Україну, привертати увагу до всього, що відбувається.

По-третє, можливість збирати гроші та направляти її на допомогу Україні.

Про понеділки, вечірки та воркшопи

Ми збираємося по понеділках, бо мені здається, що такі зустрічі – найкращий спосіб увійти в тиждень. Є такий стереотип, що понеділок – важкий день. От ми намагаємося його зробити навпаки дуже приємним.

Формати подій різний. Найчастіше люди приходять о 19.00. Ми готуємо борщ, вареники або щось інше, наливаємо пиво.

Часто на подіях можна почути музику від Міші: у нього власна складна історія порятунку з Маріуполя. Тут, у Німеччині, меценати дали йому обладнання, щоб він і далі міг займатися творчістю.

Музика та їжа – дві речі, які чудово об’єднують людей та поєднуються між собою.

Іноді ми робимо воркшопи: це окремі події, на яких ми безпосередньо вчимо готувати різні українські страви. Так, нещодавно вчили людей з різних країн готувати чорні вареники з вишнями.

Про український борщ з німецьких продуктів

Зазвичай ми починаємо працювати над рецептами в п’ятницю або в неділю. Весь час експериментуємо, щось оновлюємо та шукаємо найкращі варіанти.

У понеділок з самого ранку їдемо на закупівлі. До речі, дуже зручно, що саме у понеділок в Німеччині можна знайти багато товарів зі знижками. При чому дуже якісних.

Купити все в одному магазині неможливо. Тому ми їдемо в один магазин за бурячком для борща, в другий за замороженими вишнями для пиріжків, в третій за чимось ще.

Зараз ми вже знаємо місця, і все трохи простіше. А спочатку у нас йшли місяці, щоб знайти не пластмасові, а справді смачні томати.

Це була якась детективна робота: я купляв по помідору, де б я не був, аж поки ми не знайшли смачні. А буряк не в сезон можна знайти тільки на спеціальних маркетах органічних продуктів.

Але це цікавий квест. І мені це подобається.

За декілька годин до початку події, вже на локації, ми починаємо все готувати. Є основна команда з декількох людей (я, Міша, Женя), але якщо хтось хоче прийти раніше і допомогти, ми тільки за.

Про підтримку України

За рік інтенсивність подій на підтримку України зменшилася, а з іншого боку сформувалося активне свідоме та дуже потужне українську ком’юніті. Так само є багато німців-активістів, які стежать за ситуацією та прагнуть допомогти.

На початку взагалі було важко пояснити європейцям, що відбувається і чому необхідно збирати донати, відправляти допомогу, що держава не може сама закрити всі ці потреби.

Ми з Monday Kitchen також намагаємося брати участь у різноманітних подіях на підтримку України. Наприклад, запросили на івент Марію Владимирову, військову аналітикиню, радницю з безпекових питань члена парламенту Оміда Нуріпура. Вона пояснювала, що Німеччина насправді хоче надавати більше військової допомоги Україні, але в самій країні діють такі бюрократичні механізми, через які всі процеси тривають дуже довго.

Якщо чесно, всі люди, які прожили в Німеччині хоча б рік, зрозуміють про що вона: тут на всі рішення треба чекати. Треба зарекомендувати себе, і тільки після цього, коли ти пройшов «етапи ініціації», у тебе виникає можливість робити щось більш-менш стабільно.

І поки німці приймають рішення, ми собі потроху готуємо, збираємо донати та перетворюємо це на корисні речі. Іноді це ліки, іноді амуніція.

Якщо на початку ми просто намагалися закрити будь-які запити, які виникали щоденно, то зараз системно допомагаємо не дуже великим, але перевіреним фондам. Зазвичай це люди, які допомагають і українським військовим, і цивільним безпосередньо на лінії зіткнення та поряд.

Про Берлін та Київ

Берлін дуже схожий на Київ, тільки всього набагато більше. На будь-який день можна знайти і відпочинок, і справу.

Але тут також є свої особливості. Мені здається, що в Києві домовитися про щось набагато простіше. Ти приходиш до когось з ідеєю, говориш: "Ми класні, ви класні, давайте разом щось робити", і це працює майже миттєво.

Тут дуже ввічлива комунікація може тривати тижнями і завершитися відмовою в останній момент. Але ми потроху звикаємо до цього і продовжуємо розвивати спільноту.

Фото: Мітя Чуріков