Майже з нуля: Як каскадери, музиканти та культурні менеджери відкривають кав’ярні та бари у Києві

Щомісяця в Києві з’являється від 20 до 30 нових закладів. Подекуди кав’ярні та бари відкривають люди, які зробили кар’єру в зовсім інших індустріях.

Олена Масон – менеджерка культурних проєктів. Дмитро Стогнієнко – оператор та режисер. Дмитро Савенко – каскадер та актор. Вадим Лазарєв – музикант. Всі вони протягом останніх двох років відкрили свої заклади в Києві.

Ми поспілкувалися з ними про перші успіхи та факапи, щоб зрозуміти, що стояло за цим рішенням, чи важко було починати новий бізнес з нуля, чи раптом не шкодують вони про це та які поради можуть дати іншим.

«Басамани»: бар на Подолі, який відкрили Дімон та Масон

«Все почалося з того, що ми просто довго їхали машиною», - розповідає Олена.
Вони з Дмитром працюють в культурній індустрії. Дмитро Стогнієнко – режисер, Олена Масон – культурна менеджерка. Обидва раніше думали про свої заклади, та це були просто ідеї.

Цього ж разу все відбувалося швидко: за два тижні після того, як вони познайомилися, за розмовами в дорозі вирішили створити місце для себе та друзів. А вже за три місяці наливали коктейлі першим гостям.

Назву випадково підказав письменник Роман Малиновський: він розповів їм про слово «басамани», тобто стусани та синяки. Вирішили, що воно чудово пасуватиме для назви бару:

«Басамани – це ж бар для втомлених. Тим, кому трохи за 30. Ми регулярно набуваємо синці. І всім нам іноді потрібно місце для зупинки».

В «Світі Кави» на Подолі облаштували «бек-офіс» і почали готуватися до запуску.

Олена згадує: «Дмитро сказав, що ми просто за тиждень маємо знайти місце. Їздили, шукали. Зупинилися на приміщенні на Ігорівській: тут був обмін валют, який лишив по собі яскраві фіолетові стіни, що викликали легку паніку. Натомість звідси відкривався вид на нашу улюблену кав’ярню, і ми вирішили, що це добрий знак».

Дмитро додає:

«Ми ні чорта не знали про те, як працює бар. Попитали друзів, вони нам щось розповіли, а на практиці виявилося все не так».

Пригод було багато. Наприклад, вони довго з дизайнером обирали колір підлоги: він мав пасувати до барної стійки, обшитої українським та індійським гранітом. А по факту будівельники чомусь пофарбували все в колір яскравої рожевої жуйки. Паніка, істерика, перероблення.

За день до відкриття всією вулицею перефарбовували кашпо для квітів: обирали темно вишневі, а приїхали помаранчеві: «Дзвонимо підрядникам і питаємо, що це за колір такий. Вони кажуть: вишневий, просто на нього треба дивитися тільки в темряві!».

Ще один стрес-фактор: неформальні підлітки, які все літо гучно тусили на вулиці. Дмитро каже: «Ми вже підписали приміщення. Я приходжу, бачу цей натовп поряд. Думаю: оце ми попали. Це їхня вулиця, й нам тут не раді. Але потім ми знайшли спільну мову. Я просто згадав, як ми поводили себе, коли були підлітками. Вийшов якось з ними на танцювальний батл, і ми потоваришували».

Поряд з труднощами траплялися щасливі збіги. Олена розповідає: «У нас була серія дивних інтерв’ю. До нас приходили дуже круті бармени, про яких ми навіть не мріяли. Казали, що вони втомилися на інших проєктах, але хочуть працювати з нами просто тому, що ми прикольні. Наприклад, з дизайнером, який працював над баром, ми були знайомі вже 10 років, колись працювали разом. Я ніколи не знала, що Саша Дойков (дизайнер) давно мріяв зробити побудувати бар і що він сам був колись барменом в Нью-Йорку».

Гостей було багато з самого початку. В перший день тестового відкриття, поки Олена та Дмитро розвішували світильники та прикручували дверцята, знайомі вирішили відсвяткувати в «Басаманах» день народження на 50 людей.

Олена згадує: «Ми ще не прийшли до тями й не усвідомили, що вже працюємо, а в нас 50 гостей. Бам! Приходить компанія кіноробів. 80 людей. Бармен мішає напої просто в відерці для охолодження шампанського. Бам! Хтось робить сторіз. Бам! І У нас ще 100 гостей. Приходять музиканти в гурту «Рись». Просять просушити барабани. Ми сушимо ці барабани над кавовою машинкою та готуємо напої. І так неслося перші два тижні з тестового відкриття».

Офіційно відкрилися 5 серпня. Їли разом кавун, пили кавунову Маргариту. В барі і навколо бару тусувалось понад 200 людей. Кінематографісти, художники, культурні менеджери, дизайнери, архітектори, письменники. Приходили люди з сусідніх будинків, але не для того, щоб посваритися, а щоб доєднатися до вечірки та потанцювати разом.

Дмитро говорить:

«Звісно, у нас не було досвіду. І далеко не все було ідеально. Подекуди на коктейль треба було чекати півгодини. Але нам це пробачали, а ми швидко вчилися. Ми спостерігаємо за людьми, відштовхуємося від того, як вони себе поводять, і потроху обживаємо простір. Часто самі наливаємо вино, натираємо келихи, спілкуємося з гостями».

Олена додає:

«Ми з самого початку вирішили з Дмитром робити серйозні речі, ніби граючись. Коли стає дуже важко, Дмитро нагадує, що ми домовлялися робити бар для задоволення. Тоді видихаємо і рухаємося далі».

Дмитро згадує: «Взагалі, найважче, коли відкриваєш свій бар – не пити. Ми святкуємо дні, коли не випиваємо. Але буває таке: тільки вирішуємо, що сьогодні точно ані краплі, як головний бармен кличе пробували вино: треба погодити нового постачальника».

І додає:

До 30 років мені було важко наважитися на власну справу. Але зараз, коли навколо так багато втрат, коли рвуться зв’язки, коли руйнується звичайне життя, взагалі нічого не страшно. Час робити те, хочеться.

І мені здається, це саме той час, коли варто було створити місце, де можна просто зупинитися. Прийти й чесно поговорити про те, як ми задовбалися. І що це нормально».

Дмитро ж говорить про те, що свій бар – ознака того, що є щось у житті, що ти взяв у свої руки: «Багато речей у життя можна відкладати нескінченно. Завжди дуже легко пояснити, чому ти щось не робиш. А можна навпаки. Взяти. Зробити. І не пошкодувати про це, навіть якщо місцями буде важко».

Monita bar: Як каскадер відкрив бар на Березняках і назвав його на честь собаки

Дмитро Савенко – професійний каскадер та майстер з бойових мистецтв. За декілька місяців після початку повномасштабної війни він разом з дружиною відкрив бар на Березняках.

Багато років тому Дмитро працював барменом в Одесі. Після цього переїхав з дружиною до Києва: поки вона будувала кар’єру в ресторанному бізнесі та навіть відкривала власні заклади, він працював тренером та опановував професію каскадера.

Брав участь або ставив сцени боїв в безлічі фільмів, кліпів та рекламних роликів. Знімався в одному проєкті з Жан-Клод Ван Даммом, ставив трюки в серіалі «Гарячий», був одним з «ніндзя» в «Безславних кріпаках»… Серед свіжих робіт – участь у фільмі «Довбуш» та головна роль у кліпі «Волю в кулак».

Про свій заклад почав думати два роки тому. Дружина Настя на той час закінчила роботу з ресторанами та стала кармологом.

«Я думав, що зробити: купити машину або вкласти гроші у своє кафе. Обрав друге. 5 січня 2022 року ми підписали договір на оренду. Планували відкриватися в березні. А вночі 24 лютого я був в аеропорту: мав летіти на зйомки в Грузію, але повернувся додому», – згадує Дмитро.

Заклад мав знаходитися в напівпідвальному приміщенні, тож на початку повномасштабного вторгнення Дмитро з дружиною просто переїхали туди жити: «Не верхніх поверхах було дуже гучно, а тут ми відчували себе в безпеці. Якось я подумав, що якщо ми тут і так вже сидимо, треба потроху відкривалися. У квітні 2022 ми вже приймали перших гостей».

Бар назвали Monita на честь собаки, французького бульдога. Кажуть, що вона – сонце і зірка закладу. І завдяки їй всі власники собак на районі заходять в Monita bar в гості. А Дмитро на честь їхніх собак називає авторські коктейлі.

Дмитро розповідає: «Я й не очікував, що місце, яке відкривав просто для душі, стане для мене основним бізнесом.

Зараз в Україні мало роботи для каскадерів. Одна дівчина каскадерка, яку я треную, працює тут разом зі мною. Потроху формується ком’юніті: здається, у нас в гостях були всі каскадери та актори міста».

За перший рік концепцію закладу змінили майже повністю. Розширили приміщення, почали готувати суші, бургери, авторські коктейлі, хоча починали тільки з чаю, вина та кальянів.

Дмитро говорить: «Я ніколи й нікому не пораджу відкривати бар. Але я ні на мить не пошкодував, що сам зробив це. Навіть такий маленький проєкт займає весь час твого життя. Ти постійно хочеш відпочити від бару, а щойно береш вихідний, хочеш у нього прийти. Маєш одночасно посміхатися людям, розважати їх та розв'язувати якісь питання з постачальними. Така дуальність. Але це затягує».

Минулу зиму заклад пережив з підтримкою гостей: «Одному з наших гостей був не потрібен газовий обігрівач, і він його приніс нам. Навколо нього всю зиму збиралися та грілися компанії. Взагалі нам весь час щось дарують, від килимків до чайників. Якісь речі приносять знайомі та зовсім незнайомі люди, і там наш простір наповнюється історіями та життям».

ОХРА: кав’ярня на Золоворотській від музиканта Вадима Лазарєва

Вадим Лазарєв – музикант, учасник гурту 5 Vymir, який зараз розвиває сольний проєкт meerkur. А ще разом з дружиною він відкрив затишну кав’ярню “Охра” на Золотоворотській.

Ідея з кав’ярнею прийшла під час карантину. Музикальна індустрія стала на паузу, тож Вадим завершив останні великі проєкти на студії звукозапису та почав думати, чим займатися далі. В одній з розмов виникла ідея відкрити нове місце.

«Ані я, ані дружина не були раніше дотичні до індустрії, але мали друзів, з якими можна було консультуватися. Спілкувалися з власниками Хвильового, Squat 17, Karma Kava та інших закладів, щоб краще зрозуміти, як працює цей бізнес. Описували свої ідеї, дякували за поради. Зупинилися на форматі кава + вино».

Приміщення на Золотоворітській досить швидко знайшли на OLX: «Мені дуже сподобалося це місце. Поряд Рейтарська. Сюди я колись ходив в майстерні на курс академічного малюнку. Вчився в Карпенко-Карого на Валу, брав в «Ярославі» булочки з бульйоном та їв все це в скверику поряд. Зі своїх 17 років спостерігаю за тим, як розвивається цей район, і вважаю, що він дуже класний. Тут дуже багато закладів, але для всіх вистачає гостей».

Ремонт в приміщенні здебільшого робили самі. Залучали майстрів на окремі роботи, однак без пригод не обійшлося.

«З електрикою було весело. Та й взагалі. Спочатку 5 електриків просто нам відмовили, деякі просто обіцяли та не приїжджали. Потім кавову машину чомусь привезли раніше, ніж барну стійку. А коли намагалися увімкнути кавомолку, виявилося, що розетки не працюють. І ще багато таких магічних штук було: експрес-вступ в бізнес, як кажуть».

Заклад назвали «Охра». Відкрилися в день народження дружини. Першими гостями були сусіди та перехожі. Вадим говорить, що з сусідами вдалося швидко налагодити відносини:

«Все виходить, якщо ставитися один до одного з повагою. Спочатку деякі сусіди боялися, що у дворику буде забагато столиків. Що хтось буде палити під вікнами тощо. Це цілком нормальні побоювання, тож ми просто стежимо за цим, дбаємо про територію, робимо так, щоб всім було затишно і комфортно».

24 лютого 2022 року кав’ярню зачинили: віддали волонтерам каву та молоко через знайомих та виїхали з міста. Повернулися в травні й фактично перезапустили заклад наново.

Весь час експериментують з новими напоями: робили кавові «сауери» на основі ожинового сиропу та вводили в меню «шейкерато»: дабл шот еспресо, збитий у шейкері з льодом та тростинним цукром.

Вадим говорить, що найцікавіше в цьому бізнесі – нові неймовірні люди, з якими можна зустрітися у кав’ярні.

А ще розповідає про те, що, попри війну, відчуває нестримне бажання робити музику: «Я страшенно сумую за турами та концертами. І кайфу, коли щось записуєш та створюєш. Що б не відбувалося, ти не можеш зупинити потік думок у своїй голові. Треба дозволяти собі право не експеримент. Створення треку – це як гра з самим собою. Історія набуває форми, поступово нарощуються сенси, поєднуються випадковості. Ти нескінченно ставиш собі питання, ведеш діалог з собою та всіма навколо. Так з’являється музика».

Влітку Вадим випустив трек «Щасливий», а у вересні «Тим хто». Зараз працює над альбомом.