“Я реставрую радянську вивіску 70-х” – Історія авторки проєкту “Рудименти Львова”

У Львові працюють над реставрацією вивіски магазину електротоварів. Цим займається проєкт “Рудименти Львова”, ідейною натхненницею якого є Ярина Короткевич. Дівчина вже зібрала від небайдужих містян більшу частину суми на реставрацію та координує роботи з відновлення вивіски.

Розмовляємо з Яриною про те, чим цінні старі радянські вивіски і як львів'яни об'єдналися навколо реставрації.

Про проєкт “Рудименти Львова”

Ярина Короткевич — дослідниця, мисткиня, арт-менеджерка і кураторка культурних проєктів як у Львові, так і за кордоном. Працювала у низці культурних організацій, організовує виставки та мистецькі резиденції. Зараз доєдналася до команди мистецького-подієвого простору “Історія” у приміщенні колишніх залізничних міських квиткових кас. Дослідженням вивісок займається у вільний від роботи час.

Проєкту “Рудименти Львова” трохи більше року. Спершу Ярина створила сторінку в Instagram, на якій викладала атмосферні світлині вивісок, а згодом її натхнення вийшло далеко за межі соцмереж. Сталося це після поїздки до польського Вроцлава.

“У Вроцлаві є дуже класний креативний хаб на вулиці Руській, де розташована Galeria Neonow Wroclaw, яка виставляє відреставровані вивіски 60-х років.

Для Вроцлава і загалом для інших польських міст неонові вивіски — це і досі популярна річ в оформленні міста.

Ця ідея мене захопила. А поїздка підсилила мою увагу до вивісок радянського часу, які є у нас”.

На розуміння того, що вивіски 60-х років мають мистецьку цінність, Ярину надихнув не лише польський досвід, а й однодумці з Києва. У столиці вже на той момент активно набирала обертів ініціатива “Має значення”, яка також займалась реконструкцією міських вивісок.

“Спочатку я для себе просто це каталогізувала – робила фотографії, тримала у себе в голові. Потім зрозуміла, що того масиву так багато, що його вже конче потрібно десь фіксувати і висвітлювати, а формат Instagram-сторінки для мене зручний і досить інформативний. У відповідь на мої фото люди почали ділитися своїми ідеями, надсилали свої локації. Почала формуватися певна спільнота”, – каже Ярина.

Вивіска, з якої все почалося

Проєкт “Рудименти Львова” — це повністю затія Ярини, яка тримається на її ентузіазмі та підтримці однодумців. Першою дівчина взялася відновлювати вивіску на магазині “Електротовари”. Цією ідеєю вона захопилася у січні 2024 року, коли її допис про вивіску на Левицького, 26 набрав розголосу. Великими рушіями тоді стали “Має значення”, які консультували і мотивували до дій.

Це вивіска 1972-го року, вона є і найбільшою за розмірами і водночас найвиразніша серед зосереджених у історичному центрі міста — зауважує дівчина. Коли Ярина опублікувала фото старої вивіски, багато людей написали, що її однозначно треба відновлювати. Та перш, ніж приступати до робіт, Ярина пішла домовлятися з власницею магазину. Отримавши дозвіл, Ярина чекала на зелене світло від міських органів влади, тому що будинок є місцевою пам’яткою архітектури.

“У цьому будинку нашарувалося безліч стилістичних епох та історичних постатей. Починаючи від одного з найцікавіших львівських архітекторів Фердинанда Каслера, закінчуючи унікальними сецесійними вітражами в інтер’єрі.

Словом, будинок унікальний, і на ньому не менш цікавий рекламний елемент радянського часу. Тому треба було поговорити із комісією, яка затверджує вивіски, оскільки будинок є пам'яткою, прийти на прийом громадян в управління охорони спадщини. Всі ці шляхи я проходила”, – каже дівчина.

Коли Ярина розповідала про свою ідею з реставрацією вивіски — всі чиновники реагували з подивом, але доволі позитивно. Адже такого ще ніхто у місті не робив.

Останній етап у бюрократичному колі – подання листа в ЦНАП з повним описом запланованих робіт. Відповідь надійшла приблизно через місяць. Відтак в Управлінні охорони історичного середовища повідомили, що вони не заперечують проведенню реставраційних робіт.

Про пошук команди

Коли нарешті настав час приступати до робіт — все майже зірвалося в один момент. Адже на самому початку колеги з київської організації “Має значення” обіцяли допомогти Ярині і забрати до своєї майстерні у Києві. Однак поки дівчина вирішувала бюрократичні питання, київська ініціатива припинила свою діяльність. Тоді Ярина зрозуміла, що це треба робити все самій у Львові.

“На сторінці “Рудиментів” я кинула клич, що ми шукаємо тих, хто готовий відгукнутися на реставрацію вивіски: як консультант, фінансово, чи як соціально-відповідальний бізнес. Відгукнувся реставратор, який має досвід, який звів мене з умілими майстрами, що реставрують як спадщину умовно 18-го століття, так і більш сучасні речі, як у нас”.

Як тільки майстрів знайшли, почали оцінювати масштаби роботи і стан вивіски. Коли літери демонтували, почали розбирати металеві основи-коробки. У внутрішній частині букв виявили залишки оригінального червоного кольору, відносно якого обирали колір вже для нового покриття.

Найбільше пошкоджень знайшли на правій частині вивіски – деякі букви були наскрізь дірявими. Пластик за цей час зносився й розсипався від найменшого контакту, також не працювали неони. Від руйнації цю вивіску врятувало вдале розміщення під наріжним балконом, який захищав її від опадів і сонячних променів.

Про збір донатів

Далі Ярина склала кошторис. Сума вийшла немалою — від 200 до 230 тисяч гривень, втім з потенціалом до здешевлення проєкту. У липні дівчина оголосила збір коштів. Хоча спершу вона довго не наважувалася на цей крок. Каже: під час війни їй було незручно просити гроші, але згодом вирішила, що сприятливого часу для цього ніколи не буде.

“Наразі в нас зібрано приблизно 135 тисяч гривень. З них половина вже витрачена на закупівлю матеріалів, фарб, грунтівки, пластикових вкладишів оплату перших робіт, логістики. Є люди, які допомагають, але не на щоденній основі з цим працюють. Як, власне, і я”, – каже Ярина.

Не всі підтримали задум проєкту. І на це є свої причини. Не всі розуміють, навіщо реставрувати радянські вивіски. Іншій категорії людей не сподобалось, що під час війни збирають кошти на реставрацію, а не на військо.

І, як вже зазначала дівчина, вона це добре розуміла, тому до останнього відтягувала питання з відкриттям збору.

“Я завжди кажу, що, на жаль, в нашій країні ніколи не буде доречного часу, щоби займатися спадщиною. Усе своє життя я чую, що культура – не на часі.

Спадщина, увага до свого минулого — є там, грубо кажучи, де є зайві гроші. І де є суспільство, яке не думає про те, як вижити, як ми зараз. Я це розумію і не дивуюся, що хтось агресивно реагує на цю ідею. Я завжди наголошую, що ваш донат — це добровільна річ і агітую підтримати нашу ідею лише після донату на військовий збір”, – каже Ярина.

Разом з тим, близько 300 людей вже підтримали реставрацію. Серед них є як пересічні містяни, так і відомі діячі, експерти в архітектурі, культурі та спадщині.

Про радянські вивіски

Ярина впевнена: пам’ятки, які належать за часовими мітками радянському часу, не варто одразу демонтувати. Адже вони є наочним свідченням того, як у часи, коли російське домінувало в усьому, ми мали дизайн і рекламу українською мовою.

У такий спосіб мисткиня прагне зафіксувати українську мову в "радянському місті":

“Вивіска на магазині “Електротовари” висіла на цьому будинку 50 років, останні 15 – вщент побита й брудна. Чи це є повагою до архітектора будинку, до міста як такого, до його мешканців? У нас є багато відреставрованих рекламних написів польської та австрійської доби. До прикладу, минулого року відреставрували павільйон східних торгів початку 20 століття в Стрийському парку з польськими написами, що я вважаю чудовим.

Але чому до польської спадщини в нас є сентимент, а те, що створене в радянський час українцями в українському місті, українською мовою ми одразу “віддаємо” радянській епосі і не присвоюємо собі?”.

Про труднощі реставрації

Для того, щоб відреставровувати подібні вивіски, окрім донатів потрібні сильні руки, каже Ярина:

“Цей процес простий і непростий водночас. Спочатку треба здійснити демонтаж, далі – очистити метал піскоструйним способом, потім оцинкувати і пофарбувати. Це базові роботи. Для цього потрібні просто “рукасті” люди, які вміють акуратно, добре зробити”.

Ярина додає: складніше буде працювати з неоном. Спочатку довго шукали підрядника. Спершу думали їхати до фахівця з Києва, згодом знайшли майстра у Трускавці. Радіє, що так вдалося одним махом вбити двох зайців: і час зекономити, і обійтися без витрат на довгу дорогу. У питанні неону вирішили залишити лише зовнішній неон по контуру літер, аби здешевити проєкт, адже оригінально трубки неону заходили і всередину коробок букв.

Про свою місію і плани

Ініціатива Ярини “Рудименти Львова” обліковує та досліджує радянські вивіски українською мовою. Проєкт концентрується на тому, як в умовах радянської пропаганди та домінування російської мови в міському просторі Львова все ж знаходилося місце для вивісок, реклами та дизайну українською з унікальними художніми рішеннями:

“Моя місія — хоч трошки підважити стереотип, що спадщина – це щось дуже давнє. Якщо дослідити, звернути свою увагу й спробувати розвинути потенціал, то можна надати цінність і чомусь більш утилітарному”.

Також Ярина пропагує дбайливе ставлення до міста. Бо каже, що через людську байдужість на наших очах зникає багато потенціалу:

“Можливо, перший випадок відреставрувати вивіску 70-х стане способом показати потенціал”.

Ярині такодж вдалося налагодити контакт з міським управлінням охорони історичного середовища. Там підтримують її проєкт, сприяють пошукам чи запитам. Щоправда, місто поки не має змоги виділяти кошти на подібні реставрації.

У співпраці з управлінням архітектури та охорони історичного середовища Ярина напрацьовує каталог вивісок, який стане інструментом для порятунку таких об’єктів в майбутньому.

“Я формую каталог, де описую приблизний рік, стан, чого потребує чи не потребує вивіска. Деякі вивіски знаходяться на збанкрутілих установах, на заводах. З ними юридично нічого не можна вдіяти, бо це приватна власність. Але коли ми напрацюємо цю базу вивісок і визначимо ту чи іншу вивіску елементом, який підлягає охороні, це стане можливим. Ми співпрацюємо, я дуже тішуся, що це рухається, і це цікаво їм”, – каже Ярина.

Яку вивіску хотіла б відреставрувати наступною дівчина ще не знає. Натомість, у неї є ще велике бажання видати альбом або книгу з фотографіями вивісок. Також мисткині цікаво займатися архівними дослідженнями і знайти імена авторів цих робіт.

“Влітку я мала нагоду опрацювати світлини у Міському медіархіві (Центр міської історії). Опрацювання лише малої частини матеріалу зайняло понад 15 годин роботи. А якщо додати ще роботу в державних архівах, то важко уявити, скільки часу знадобиться. Мені цікаво віднайти оригінальні креслення вивісок, планувальні документи. Частина з тих вивісок були зроблені підприємством, яке вже не існує, і де їхні документи — ніхто не знає”.

Також у планах дівчини — подаватися на гранти та стипендії, щоб розвивати свій проєкт. Вона вірить, що одного разу це захоплення переросте у щось справді грандіозне і знакове для Львова.

Як художниця Анастасія Лелюк та мешканці Українки створюють найбільшу сучасну мозаїку в Україні

Валерія Паненко 27 січня 2025

Фото: надані Яриною, а також Софія Короткевич