Пам’яті Джорджо Армані — дизайнера, який зробив простоту розкішшю
27 лютого 2022 року на показі Джорджо Армані в Мілані стихла музика. Моделі виходили на подіум у тиші — так дизайнер відреагував на повномасштабне вторгнення Росії в Україну. За три роки після цього, 4 вересня 2025 року, Армані помер у Мілані у віці 91 року. Цього місяця його компанія готувалася відзначати 50-річчя бренду. Однак ювілей став прощанням. БЖ згадує, яким було життя видатного дизайнера.
Джорджо Армані народився 11 липня 1934 року в П’яченці на півночі Італії. Його дитинство припало на Другу світову війну: у ті часи родина Армані жила бідно — настільки, що Джорджо ліпив “ляльок” із бруду.
Красу Джорджо відкрив для себе у кінотеатрі Cinema Corso в Мілані, де дивився на стильні плащі героїв нуару. Через 40 років Армані займатиметься саме цим — одягатиме акторів. У 1980 році він підібрав образи для Річарда Гіра у фільмі “Американський жиголо”. Так він став улюбленцем Голлівуду. За п’ять десятиліть дизайнер працював більш ніж над 200 фільмами — від “Недоторканних” Браяна Де Пальми до “Темного лицаря” Крістофера Нолана, де Крістіан Бейл носив двобортні костюми з етикеткою Armani for Bruce Wayne.
Він був першим європейським дизайнером, який відкрив офіс у Лос-Анджелесі й системно одягав зірок для червоних доріжок. Армані дружив із Мартіном Скорсезе, він навіть став продюсером документального проєкту “Моя подорож до Італії”, який режисер присвятив історії італійського кіно.
Утім, шлях до моди Армані почався не з кіно. Спершу він вступив на медичний факультет Міланського університету, але залишив навчання, коли пішов до армії. У відпустках він працював у міланському універмазі La Rinascente: спочатку оформлював вітрини, а згодом закуповував тканини. Саме там він зрозумів — одяг має викликати емоцію.
У 1960-х Армані працював у легендарного італійського дизайнера Ніно Черутті, де експериментував із кроєм костюма: зробив його легшим, м’якшим, вільнішим у русі. Паралельно співпрацював як стиліст із домами Ungaro та Ermenegildo Zegna.
24 липня 1975 року разом зі своїм партнером, молодим архітектором-початківцем Серджо Галеотті, він заснував модний дім Giorgio Armani S.p.A. Першим одягом Армані під новою торговою маркою став деконструйований чоловічий піджак без жорстких підплічників і підкладки. Ще один винахід Армані — power suit, костюм із акцентованими плечима, який у 1980-х став символом жіночої емансипації.
Упродовж 1980-х одяг від Armani став синонімом мінімалізму й “тихої розкоші”. Фірмовою палітрою дизайнера були сірий, бежевий, чорний, білий та greige (суміш сірого й бежевого). Це його “нейтральний підпис”: кольори, які впізнавали одразу.
У квітні 1982 року Армані став другим після П’єра Кардена дизайнером, що потрапив на обкладинку Time. Це закріпило за ним статус культурного символу свого часу. Відтоді в пресі дизайнера почали називати Re Giorgio — “король Джорджо”.
З роками імперія Армані стрімко росла: лінійки Emporio Armani, Collezioni, Armani Jeans, AX Armani Exchange, відкриття формового ресторану, інтер’єри для дому Casa і кутюрні колекції Privé, готелі в Дубаї та Мілані і, звісно ж, парфуми.
У 1992 році Армані звернувся до Девіда Лінча, щоб той зафільмував кампанію для його аромату Gio. Дизайнер дав режисеру повну свободу, і той створив чорно-білий ролик Who is Gio? (“Хто такий Джіо?”), який вийшов радше мистецьким, аніж комерційним.
У 2000 році в музеї Ґуґґенгайма в Нью-Йорку відкрили масштабну ретроспективу Armani — вперше в історії вона була присвячена живому дизайнеру. Виставка мала рекордну відвідуваність: за тиждень подивитися на його піджаки й сукні приходило до 29 тисяч людей — як на роботи Поллока чи Кандинського.
Попри масштаби, дизайнер залишався незалежним. Він ніколи не продавав компанію великим конгломератам. У 2016 році він створив Giorgio Armani Foundation, щоби бренд залишався приватним і після його смерті.
Коли журналіст Тім Бланкс запитав його, яким би він хотів запам’ятатися, Армані відповів: “Як щира людина. Я імператор, який не почувається ним. Коли те, що я придумав, оживає на моделі й відповідає моїй ідеї — це інтимний момент. Це не контракт і не підписання документів. Це хвилина, у якій ніхто інший не існує”.
Фото: DPA / dpa Picture-Alliance via AFP
