Пам’яті Diezel: ким був Андрій Яценко й як Green Grey перевинаходили себе
20 жовтня стало відомо про смерть Андрія Яценка — гітариста, фронтмена і співзасновника гурту Green Grey, відомого під сценічним ім’ям Diezel. Йому було 55. За кілька днів гурт мав вирушити в тур з українськомовною програмою. Тепер його скасували, а кошти за квитки, які не будуть повернені, передадуть родині Яценка.
БЖ згадує, як Diezel зробив рок видовищним, зібрав пів Києва на своїх джемах і довів, що головне у музиці — момент, драйв і чесність.
Андрій Яценко народився 25 грудня 1969 року в Києві у звичайній родині: мама — перукарка, батько — інженер. У 1988 році проходив службу в армії: за документами — артилерист, фактично — гітарист ансамблю пісні й танцю Центральної групи військ. Згодом він називав себе пацифістом і казав, що «зброї більше не торкатиметься».
Попри захоплення музикою, Яценко здобув медичну освіту й певний час працював в абортарії. А вже навесні 1993 року разом із друзями заснував Green Grey — «лабораторію експерименту», де зійшлися фанк, рок, трип-хоп і даб. Самі музиканти жартома називали свій стиль «укр-попом», за аналогією з брит-попом.
1994-го до складу приєднався вокаліст Дмитро «Мурік» Муравицький, і їхній дует із Андрієм став серцем гурту. Сам Diezel лишався єдиним постійним учасником Green Grey за 30 років існування.
Назву, як розповідав музикант, йому підказав таксист-нумеролог.
«По дорозі з Березняків на Хрещатик мені попався незвичайний таксист — великий фахівець із нумерології. Поки ми їхали, я з ним радився, а він усе прораховував по своїй науці. І виходило, що ця назва підходить найбільше. До речі, він виявився абсолютно правим. Усе, що він передбачив, збувається», — згадував Яценко.
«Зелено-сірі» зі старту задали нову оптику для рок-сцени: додали до лайв-складу діджея, запросили на виступ професійний балет «А-6», додали піротехніку й уже в середині 90-х підписали контракт із Pepsi, коли про бренд-співпрацю в Україні майже не говорили. Згодом двічі отримали MTV Europe Music Awards: 1996 року в Лондоні та 2009-го в Берліні.
Їхні хіти «Подо**ем Под Дождем», «Мазафака», «Эмигрант», «Стереосистема», «Тот день» стали саундтреком покоління дев’яностих і двотисячних. Концерти Green Grey перетворювалися на шоу: у Національній опері — з оркестром і балетом, у Палаці спорту — з піротехнікою, у готелі Bratislava — у «вертикальному» форматі під час карантину.
Протягом кар’єри гурт випустив сім студійних альбомів і ділив сцену із The Prodigy, Lenny Kravitz, Faith No More, Whitesnake, Run-DMC та іншими.
Співачка Alloise говорить, що на початку своєї кар’єри, коли її гурт Gorchitza лише починав свій шлях у музиці, Green Grey вже були легендами: «Якось ми запросили Андрія зіграти з нами на концерті в Києві пісню Last Time, і він зненацька погодився. Ми фактично познайомилися на сцені, коли він вийшов і зіграв свою партію».
Окрему сторінку в історії української сцени залишили Diezel Jam Session. Це відкриті імпровізаційні вечори без жанрових обмежень, які Андрій започаткував на початку 2000-х. Відтоді відбулося понад 500 джемів, де поруч опинялися ветерани сцени й музиканти-початківці.
Цінність Diezel Jam Session була у відчутті моменту — у музиці, що народжувалася тут і зараз. Кожен, хто був поруч і чув певний фрагмент, міг назвати його «своїм». Але, як казав Diezel, справа була не в нотах чи акордах, а в тому, чи зможеш повторити той самий «шафл» і настрій.
Джем-сесії проходили в Docker, 44, Cadillac, «Дивані», Underground Music Hall, BarHot, Sullivan Room та інших культових клубах Києва. Серед постійних гостей Diezel були Олег Скрипка, ТНМК, «Брати Гадюкіни», «Гапочка», Джамала, Кузьма Скрябін, «Друга Ріка». Сам Diezel часто виходив на сцену зіграти декілька гітарних партій. Саме тут Женя Галич починав як ведучий, професійна тусовка помітила Артема Пивоварова, а вокалістка Мар’яна Головко вперше вийшла до мікрофона — «тоді він питав, звідки я взялася така горласта».
Alloise пригадує, що саме на Diezel Jam Session зустрічала багатьох артистів ще до того, як вони стали відомими: «Я бачила Джамалу і ще безліч молодих музикантів, яких Diezel збирав навколо себе. Він ніколи не "топив", не використовував, а навпаки підштовхував угору. Справжній ментор і людина без заздрості».
«Ми з Diezel здружилися на його джем-сейшенах у 2019–2020 роках — легендарних дійствах абсолютно дикої, живої, надривної музики, що лилася вечорами й ночами в найдивніших закладах Києва. Коли він виходив на сцену з гітарою і тією фірмовою усмішкою, усі знали: зараз понесеться щось класне. Diezel — музикант епохи, в якій музику знаходили не через рілзи й тіктоки, а тому, що її гучність у сусідніх дворах Києва було важко ігнорувати. Це була музика молодості моїх батьків; артист покоління, наставник і щирий, добрий, теплий друг для десятків творців нової та старої школи. Ми всі шалено тобою захоплювалися», — згадує репер Otoy.
На початку повномасштабного вторгнення Яценко волонтерив: організовував евакуації, допомагав із розселенням сімей. Згодом пішов до військкомату й підписав контракт: у батальйоні ТрО «Мрія» працював у системах протиповітряної, протиракетної та протидронової оборони, чергував на позиціях, а в інший час повертався до музики і благодійності. Проводив аукціони, створив NFT-бандл Emigrant, прив’язавши до токенів артефакти своєї музичної історії та майнові права на «Емігрант», щоб зібрати кошти для підрозділу.
Війна змінила й позицію гурту. Green Grey відмовилися від російськомовного репертуару, почали перекладати старі пісні українською та англійською і проводити тури на підтримку бійців ЗСУ.
«Перші півтора року ми не знали, чи доречне існування гурту, бо співали російською. Першою переклали "Емігрант" і відчули, що можемо змінити мову. Деінде українською пісні звучать навіть краще. Уже зібрали програму і не одну», — говорив Diezel.
Восени 2023 року Green Grey провели тур «Як ти?» з оновленою програмою і збором коштів для Revived Soldiers Ukraine. 2024-го презентували кліп «Друже», присвяту байкеру Володимиру Мессеру, який загинув під час евакуації людей з Ірпеня.
У 2025 році оновили стару пісню у форматі «Горить москва, або… ми їдем на лімо 2025», а нещодавно представили «Ще не вщент під дощем» — українськомовну версію легендарного хіта «Подо**ем Под Дождем».
На осінь 2025-го гурт планував благодійний тур Україною. 24 жовтня мав відбутися концерт у Дніпрі, наступного дня — у Харкові, а 30 жовтня — у Києві в Caribbean Club. Далі — Одеса, Полтава, Миколаїв. Тур мав стати першим в історії гурту з повністю українськомовною програмою.
«Ми дуже скучили за своїми френдами. Саме так називали фанатів ще до появи Facebook», — писали музиканти перед стартом туру.
«На мою думку, Андрій не просто займав місце на рок-сцені, — він і був цією сценою. Я знала переважно його сценічний образ. Він рідко відкривався, не тому що не мав друзів чи не довіряв, а тому що був мудрим і стриманим. Завжди залишався людиною. Усіх називав «братанчик», і за цим було більше, ніж слово. У цьому було тепло, підтримка, справжність. Андрій завжди діяв по совісті. Думаю, саме це він хотів би, щоб ми про нього пам’ятали», — каже Alloise.
Фото: Влад Корнєв
