Як кияни створюють взуття ручної роботи - від балеток до уггі

Karabadgak shoes - це взуття ручної роботи з натуральних матеріалів. Сімейний бізнес пара Тетяна Стойкова і Олексій Курган почали буквально півроку тому, але вже зараз шиють жіночі балетки, еспадрильї, уггі, чоловічі дезерти, а також шкіряні сумки.

Історія

Після школи Тетяна вступила на фінансиста, а потім п'ять років працювала в нафтовій компанії, хоча з самого початку відчувала, що це - не її. Дівчина завжди мріяла бути дизайнером одягу, але оскільки на цю спеціальність не можна було вступити без початкової мистецької освіти, не зважилася.

«Коли в 2008 році у зв'язку з кризою почалися скорочення, я зрозуміла, що саме час піти вчитися. Спочатку пішла на курси крою та шиття одягу, а потім вирішила займатися взуттям. Взуття та сумочки для мене завжди були чимось особливим. Якщо взуття негарне, то ніяке плаття не врятує ситуацію. І навпаки. Красиве взуття доповнить навіть найпростішу сукню», - розповідає Тетяна.

Щоб навчитися ремеслу, дівчина вступила до коледжу легкої промисловості. Саме там, а не в інституті, давали практичні знання. Тетяні було 27 років, але різниця у віці з більшістю студентів її не бентежила - вона прийшла не за дипломом, а за знаннями:

«Я три роки навчалася на стаціонарі. Роботу довелося кинути - навчання було дуже інтенсивне, потрібно було і вдома займатися. У підсумку я вмію робити все - будувати моделі, кроїти, шити, затягувати взуття, кріпити підошву».

В цей же час Тетяна зустріла Олексія, і разом вони вирішили заснувати свою невелику справу. Олексій довгий час працював у сільському господарстві та торгівлі, мав організаторський досвід, умів налаштовувати бізнес-процеси.

«Ще рік тому ми сіли і подумали, чому б не почати свою справу. Таня ще вчилася, а я почав потроху закуповувати шкіру, купив швейну машинку. Моє завдання було забезпечити справу фінансово. Підшукали постачальників шкіри. Ми запустили стартап в травні, лише три місяці тому почали діяльність в Facebook», - говорить Олексій.

Назвати свою майстерню хлопці вирішили на честь бабусі й дідуся Тетяни - Карабаджак їхнє прізвище.

Початок

Перші пари Тетяна робила сама - було важливо спробувати самостійно створити якісне взуття. Вдома дівчина кроїла, шила, затягувала його на колодці:

«Першу модель взуття я зробила ще в коледжі - це були туфлі на низькому ходу. А першими моделями, які ми розробили на продаж, були уггі. Просто починали тренуватися ще взимку, а також знайшли гарного постачальника підошви з мікропори і каучуку».

Пізніше Олексій і Тетяна почали шукати затяжчика, щоб прискорити процес. Виявилося, хорошого фахівця знайти нелегко:

«Після довгих пошуків нам навіть захотілося звернутися до всіх виробників українського взуття з пропозицією об'єднатися в плані виробничої бази. У когось є виходи на виробництва, родичі, батьки, які також у цій справі, але тим, хто починають все з нуля, як ми, дуже важко. Складно навіть не стільки фінансово, скільки з кадрами. На фабриках є затяжні машинки, ми ж все взуття затягуємо вручну».

Зараз молоді підприємці вже співпрацюють з перевіреним затяжчиком, але все одно постійно шукають хороших фахівців.

Більшу частину роботи Тетяна як і раніше виконує сама - розробляє модель, кроїть, шиє. Зараз їй почала допомагати сестра, яка вирізає деталі, а Таня тільки збирає модель і готує до затягування. Затяжчик виконує іншу роботу.

Після уггі переключилися на весняну та літню колекцію - почали робити дезерти, лоуфери, еспадрильї, балетки, шльопанці:

«У якийсь момент почали шити і сумки, хоча спочатку не планували. Я ще буду окремо навчатися технології пошиття сумок, бо це інший напрямок. Поки запустили пробний варіант практичних сумок на кожен день. Всього за цей час виробили понад 200 моделей» .

Перші моделі пара віднесла в магазин UaMade, потім почали брати участь у виставках і маркетах. Тепер організатори фестивалів та шоу-руми запрошують їх самі.

Як все влаштовано

Олексій та Тетяна використовують в основному італійську та іспанську шкіру. Хутро - тільки натуральне, підошву часто збирають самі. Все - через проблеми з матеріалами:

«Української якісної шкіри для взуття, на жаль, немає. Коли я тільки починала і шила перші балетки для своєї сестри, я використовувала українську підкладку. У підсумку вона страшно фарбувала ноги в помаранчевий колір, який потім нічим не відмивався. Звичайно, було б логічніше працювати з українськими постачальниками, але якість не дозволяє. Ми хочемо, щоб наше взуття можна було носити не один сезон і навіть не два».

Проблеми виникають не тільки зі шкірою, але і з підошвою, фурнітурою, хутром:

«Якщо замовляти українську підошву, модель буде, як правило, як з Радянського Союзу. Ми вирішили клеїти свою. Купуємо хорошу італійську мікропор і ходову, склеюємо і отримуємо збірну підошву. Хочемо зробити повністю свою, але до цього ще потрібно прийти. Багато хто використовує натуральне хутро на штучній основі. З ним простіше працювати, тому що воно продається листами, але толку від нього взимку ніякого. Ми ж купуємо хутро в маленьких шкурках, його потрібно акуратно викладати і зшивати, але ми принципово працюємо тільки з натуральної овчиною».

Якось Тетяна та Олексій шукали шкіряні шнурки, але не могли знайти хорошої якості. Прийшли до того, що почали і їх самостійно вирізати з шматків шкіри. Вийшло якісніше і дешевше.

Плани

Олексій і Тетяна кажуть, що впевнено рухаються до власного шоу-руму, але поки відкривати його рано - немає критичної маси клієнтів:

«Це буде не просто магазин, а й частково виробництво. Також хочемо створити навколо себе тусовку постачальників, дизайнерів, щоб співпрацювати з молодими дизайнерами, майстрами взуття. Будемо консультувати, допомагати».

Наші герої не розуміють, чому більшість українських виробників не спілкуються між собою, не обмінюються досвідом та інформацією:

«Проблема конкуренції надумана. Будь-який хороший конструктор взуття, подивившись на модель, легко визначить, з чого вона зроблена. Наприклад, ми вже дивимося на взуття конкурентів і знаємо, де і за скільки вони купували матеріали. Іноді приходиш в магазин серйозного бренду, і відразу бачиш, як це взуття збиралося, з чого зроблене і скільки насправді повинне коштувати».

Також у своєму шоу-румі пара хоче приділити увагу жінкам з нестандартною ногою. Обіцяють, що маленькі і великі розміри взуття у них будуть завжди в наявності:

«Це буде коштувати певних витрат, проте людина не буде відчувати себе обділеною. Купівля - це ж імпульсивна штука, всі подружки купили, а одна не може підібрати розмір і йде розчарованою».

Індпошиттям Тетяна та Олексій займатися не збираються, хоча будь-яку існуючу модель можуть пошити в будь-якому розмірі і кольорі під замовлення. У той же час йти в дешевий мас-маркет теж не прагнуть:

«Ми ще не вийшли на самоокупність, але в процесі. Ми купуємо гарну шкіру і комплектуючі, тому термін окупності у нас триватиме трохи довше, ніж міг би. Але це свідомий вибір. Якби ми використовували більш дешеві матеріали, ми б вже окупилися . Хочемо вводити більше моделей, зібрати хорошу команду».

Фото: Максим Нестеренко, Karabadgak shoes