Навесні історія "Хатинки Пекаря" облетіла перші шпальти багатьох газет: пекарня, хоча й була пошкодженою, дивом вціліла після російської окупації. І команда пекарів на волонтерських засадах тут почала випікати сотні паляниць для місцевої громади у Бучі.

Майже за рік в житті "Хатинки Пекаря" багато чого змінилося: тут відновили зруйновану під час обстрілів піч та побудували млин, аби робити власне борошно. Тут готують пиріжки та хліб на заквасці, варять каву, допомагають сусідам і так само як і раніше, вірять у власні принципи: чистоту та повагу до навколишнього світу. 

Про появу "Хатинки Пекаря" у Бучі

Засновник "Хатинки Пекаря" – Ярослав Бурківський. У 2020-ому році працював кухарем та займався вирощуванням мікрогріну. Пандемія Covid-19 все поставило на паузу: потрібно було наново шукати себе.

"Я згадав, що колись пік хліб на продаж вдома. Вирішив розвиватися в цьому напрямку. Друзі порадили мені хлібну "Майстерню Птах" (пекарня Сергія Граура в Горенці – БЖ). Я познайомився з її засновником, напросився до нього в учні. Згодом ми вирішили зробити спільний проєкт: побудували мазанку з піччю у Бучі, почали пекти хліб. Але наші шляхи та цінності розійшлися", – розповідає Ярослав.

Він перейменував проєкт у "Хатинку Пекаря" і продовжив працювати, аж поки не прийшло 24 лютого 2022-го року.

Про хліб для "Добробату", невідомість та окупацію Бучі

Повномасштабну війну Ярослав зустрів в Києві. Не встиг виїхати в Бучу і тривалий час не знав, що відбувається з пекарнею.

"До 1 березня я просто спостерігав. А потім мені сказали, що пекарні більше немає. Сусіди бачили пожежу в тій частині міста і передали, що, ймовірно, від хатинки нічого не залишилося. Сенсу чекати на щось далі вже не було: треба було діяти та знову починати все наново", - згадує Ярослав.

Тієї ж ночі подруга написала, що одному добровольчому батальйону потрібен хтось, хто буде пекти хліб. Вже зранку я був так і став до роботи: ми випікали по 200 хлібин, пиріжки та солодкі пироги щодня. 

Про врятовану "Хатинку" та новий старт

Про те, що "Хатинка" вціліла, Ярослав дізнався випадково: побачив її на одному з відео, які з’являлися у квітні після звільнення Бучі. Повертатися в місто все ще було небезпечно: територія навколо була замінована, а в самій хатинці, судячи з усього, жили окупанти та могли залишити після себе купу смертельних сюрпризів.

Але команда вирішила це зробити. Суттєво допоміг волонтер Яцек Полевський. Він дізнався про жахи, які відбувалися в Бучі. Тож вирішив допомогти: приїхав в Україну і закупив борошно. "Хатинку Пекаря" знайшов, коли просто ввів в Google запит "Пекарня. Буча".

Вже за кілька днів він з командою "Хатинки Пекаря" випікав хліб для людей у місті.

"Тут було тоді дуже небезпечно: усюди розтяжки та міни. Можна було просто трохи з’їхати з дороги та позбутися життя. Це якась неймовірна вдача, що окупанти в самій хатинці не залишили сюрпризів. І ось ми бачимо, як Яцек бере на себе всі ці ризики і їде до Бучі. Він для багатьох людей став яскравим прикладом, як можна брати на себе відповідальність та не боятися", – згадує Ярослав.

Хатинка вціліла, але інвентарю не вистачало, піч від обстрілів завалилася. Яцек допоміг зібрати гроші на інвентар. Світла також не було, діставатися хатинки було важко, але команда працювала: з квітня по вересень вони безкоштовно віддавали хліб людям. І зараз продовжують допомагати, але адресно: родинам, які цього найбільш потребують.

Відновлювалися поступово. Так, про історію "Хатинки пекаря" одного разу дізнався зі ЗМІ колумбієць Маноло. Колись він тікав в США від громадянської війни у Колумбії, і з того часу він дуже співчуває людям, які страждають від бойових дій. Він знайшов команду "Хатинки" і надіслав гроші, на які вони змогли побудувати нову піч на вулиці.

Згодом відремонтували й ту, що була всередині. А ще побудували млин і самі потроху почали виробляти житнє та гречане борошно. Олію також чавлять самі. 

Про команду та хліб

В команді, крім Ярослава, 4 людей: щодня на зміні працює пекар та помічник.

Один з пекарів – Юрій, колишній айтівець. Напередодні 2022 року звільнився і почав шукати себе. Коли розпочалася повномасштабна війна, став пекти хліб для сусідів, але йому потрібно було більше ресурсів та знань. Тоді він згадав про контакт Ярослава: вже за день вони разом пекли хліб для добровольчого батальйону, а у квітні приїхали до "Хатинки Пекаря" у звільненій Бучі та стали до роботи.

Ярослав говорить, що місце, яке будується на цінностях, саме знаходить правильних людей: залишаються лише ті, хто ці цінності поділяють. Одна з них: відмова від використання тваринних продуктів, пов’язаних із жорстокістю.

"Ми не хочемо робити продукт, пов’язаний зі стражданням. Так, коли хтось купує м’ясо в магазині, він не бачить вбивства, не думає про нього. Але воно все одно відбулося", – каже Ярослав.

"Ми не хочемо робити продукт, пов’язаний зі стражданням. Так, коли хтось купує м’ясо в магазині, він не бачить вбивства, не думає про нього. Але воно все одно відбулося", – каже Ярослав.

І додає: "Хліб – це базова потреба. Настільки невіддільна частина життя, що потрібно було, аби він зник, щоб люди знову зрозуміли його цінність. Ми хочемо робити його в чистоті. Ми печемо паляницю – традиційну хлібину, в якій немає нічого зайвого: тільки закваска, борошно, вода та сіль. Хтось з господинь ще додає мед або варення. В кого які традиції. Цей хліб цінний якраз тим, що він дуже тісно пов’язаний з українськими традиціями. Небагатьма, які збереглися і під час радянської окупації".

В "Хатинці пекаря" готують паляниці, житній хліб з насінням соняха, льоном та кунжутом, а ще пиріжки з капустою та картоплею, з абрикосами та вишнями. Замішують тісто о 8 ранку, о 12 ставлять в піч, а потім протягом дня продають те, що випекли сьогодні.

Хоча людей в Бучі залишилося менше, ніж було до вторгнення, гості приходять часто. Хтось по хліб, хтось по свіжі пиріжки з кавою. Зараз команда думаю над новими шляхами для розвитку і мріє запустити онлайн-продажу хліба.

Фото: Руслана Олексієнко