Як вижити в окупованому місті: досвід дівчини з Бучі
Оксана Семенік, комунікаційниця та культурна журналістка, зустріла початок повномасштабної війни в Бучі. Вони з хлопцем провели 15 діб у бомбосховищі, а коли в місті вже кілька днів не було ані світла, ані води, ані зв’язку, вирішили евакуюватися самотужки: на свій ризик йшли 22 кілометри повз російські блокпости, аж поки їх не підібрала на українській стороні машина знайомих.
Зараз Оксана у безпеці. З БЖ вона поділилася корисними порадами щодо того, як вижити в окупованому місті, і що, справді, треба покласти у тривожну валізку.
Два типи тривожних валізок
По-перше, я б розрізняла «сумку для підвалу» та «евакуаційний рюкзак». Основа у них однакова: документи, зарядки, повербанки, ліки, але все ж різниця є.Наприклад, я свою сумку збирала саме для того, щоб вижити з нею у підвалі. Тобто складала в першу чергу їжу та теплі речі.
Якщо ти виходиш з квартири в місті, за яке йдуть бої, є ймовірність, що ти в неї довго або взагалі ніколи не повернешсяАле не взяла цінні для мене фото та інші дрібні, але дуже важливі для мене речі, бо думала, що у мене ще буде змога повернутися додому. Це була моя помилка. Обстріли весь час були дуже близько, тож про те, аби повернутися, вже не йшлося.
Важливо розуміти: якщо ти виходиш з квартири в місті, за яке йдуть бої, є ймовірність, що ти в неї довго або взагалі ніколи не повернешся.
Вода – головний ресурс
В нормальному житті ми навіть не усвідомлюємо, як багато води ми споживаємо і наскільки швидко вона закінчується. Нам пощастило: до початку війни ми встигли замовити кілька бутлів питної води, а у нас вдома було багато тари, в яку ми налили технічну воду. Коли скінчилася питна, пили її. Також топили сніг у миски і використовували цю воду як технічну.
Пошук води – одна з небагатьох причин, з якої люди покидали укриття, а це було дуже небезпечно. Хоча б мінімальний запас варто тримати при собі й розподіляти дуже економно.
Їжа
Для того, щоб перевірити свої запаси, подивіться на них і подумайте, що з цього ви зможете їсти, якщо не буде ані світла, ані газу. Те, що, справді, врятувало спочатку: вівсянка та локшина швидкого приготування, адже їх можна було просто залити гарячою водою.В ті дні, коли через нерви не хотілося їсти взагалі, я змушувала себе з’їсти щось солодкеКрім цього, стали у пригоді «закрутки» від батьків, печиво тривалого зберігання, горіхи та різні солодкі та енергетичні батончики. В ті дні, коли через нерви не хотілося їсти взагалі, я змушувала себе з’їсти щось солодке, і ця доза глюкози трохи бадьорила.
Чай пили в пакетиках. Каву взяли, але так і не придумали, як її зварити. Тим більше зайвий раз мити після кави чашку – не варіант, занадто багато дорогоцінної води витрачається.
Добре, що ми взяли з собою кілька яблук: їли їх по шматочку. Коли кілька днів їж тільки вівсянку та хліб, яблуко сприймається як щось дуже смачне та корисне.
Коли пропали світло і газ, з їжею стало складніше. Люди намагалися якось швидко переробити продукти з холодильника, аби вони не пропали. Хтось пробував засолити м’ясо, хтось на вулиці робив багаття та імпровізований мангал з підручних засобів. Стало зрозуміло, наскільки помічним є туристичне знаряддя: міні-грилі, портативні газові горілки тощо.
Дуже допомагало те, що всі з усіма ділилися, чим могли. Взагалі допомога одне одному - це перше, що допомагає вижити якомога більшій кількості людей в найважчих умовах.
Ліки та засоби гігієни
Це дуже індивідуально. Але, звісно, якщо маєте якісь хронічні хвороби і приймаєте постійно ліки, обов’язково ними треба запастися. Ліки – це взагалі перше, що зникає в місті.В підвалі дуже часто люди підхоплюють різні хвороби: це не дивно, якщо проводити багато діб поспіль в закритому приміщенні під землею. Тож в пригоді стають засоби проти застуди, льодяники для горла, пігулки від температури, знеболювальні тощо.
Часто говорять про бинти і різні речі для перев’язки. Ними є сенс забивати рюкзак, тільки якщо ви певні, що знаєте, як з їхньою допомогою надавати першу допомогу. Але й тоді краще мати спеціальні засоби тактичної медицини.
Чесно кажучи, якщо поряд з кимось влучив снаряд, шанси врятувати людину, якщо ви не професіонал в цьому, мінімальні.А от простуду в підвалах підхоплюють майже всі. І якщо вчасно помітили і почати лікуватися, можна уникнути ускладнень.
Також варто взяти заспокійливі. Ви не знаєте, як ви відреагуєте на обстріли та високий рівень стресу. Наприклад, я спокійно реагувала на звуки обстрілів, однак мені було дуже важно від думки, що ми вже не зможемо вибратися з цього підвалу. Заспокійливі засоби трохи допомагали триматися.
Дуже важливий момент: засоби гігієни для жінок та різні серветки, вологі та антибактеріальні. Коли протягом багатьох днів або навіть тижнів немає змоги помитися, це єдине, що дозволяє хоча б якось підтримувати себе у відносній чистоті.
Ліхтарики та свічки
Мати ліхтарики обов’язково. Так само як і не забути батарейки для них. Сірники та свічки також потрібні. Коли електрики вже не було довго, а запас свічок закінчився, сусід по бомбосховищу придумав оригінальний спосіб зробити свічку з картоплі.
Треба взяти картоплину і розрізати її навпіл, зробити в половинці отвір і просунути в нього шматок бинту, покласти в тарілку з олією та підпалити бинт - він буде працювати як гніт. Ця конструкція трохи смердить і коптить, але світить довго і доволі яскраво.
Зв’язок
Заряджений на 100% повербанк – абсолютно обов’язкова річ. Крім того, я б радила відразу брати з собою два телефони: звичайний та старий «кнопковий». По-перше, «кнопкові» телефоні набагато довше тримають заряд, і це дуже виручає. По-друге, часто російські солдати, зокрема, на блок-постах, забирають телефони. Так є шанс один віддати, а один лишити собі.
Також, варто відразу подбати про кілька sim-карт з різними операторами.
Взагалі, зв’язок із зовнішнім світом – питання болюче та критичне. Аби довше протримати заряд телефону, треба з самого початку встановити правила користування ним.
Якщо електрика в місті пропала, не варто сподіватися на диво і на те, що треба «зачекати пару днів і вона буде». Ні, скоріше за все, не буде.І чим раніше прийде це усвідомлення, тим краще.
Наприклад, аби не розряджати телефон, ми домовилися, що будемо комунікувати із зовнішнім світом через одну людину: намагалися виходити на зв’язок з нею раз на день у встановлений час: розповісти, що ми живі, і дізнатися, чи не було новин про можливість евакуації.
Наші друзі і родичі створили між собою чат, в якому обмінювалися інформацією про нас, тож ми не витрачали ресурс, аби поспілкуватися з усіма, хто за нас переживав. І це було правильне рішення.
Одяг
Залежить від сезону. Але коли ми були у бомбосховищі, було дуже і дуже холодно, і в цьому були велика небезпека. Рятували флісові речі, бо вони легкі та теплі.
А ще великий довгий пуховик, який я не знімала. Взагалі, треба аби речі були теплими, функціональними і щоб в них зручно було довго йти.
І, звісно, варто слухати поради щодо того, коли варто евакуюватися і, якщо є можливість, робити це до початку активних бойових дій на території міста.
У багатьох виникає оманливе відчуття, що треба «просто трохи перечакати». Але іноді чекати треба тижні, в нелюдських умовах, з постійним ризиком для життя. Якщо є можливість бути у безпеці, варто нею скористатися.
Фото: Олександр Попенко
