Оксана Семенік, комунікаційниця та культурна журналістка, зустріла початок повномасштабної війни в Бучі. Вони з хлопцем провели 15 діб у бомбосховищі, а коли в місті вже кілька днів не було ані світла, ані води, ані зв’язку, вирішили евакуюватися самотужки: на свій ризик йшли 22 кілометри повз російські блокпости, аж поки їх не підібрала на українській стороні машина знайомих.

Зараз Оксана у безпеці. З БЖ вона поділилася корисними порадами щодо того, як вижити в окупованому місті, і що, справді, треба покласти у тривожну валізку.

 

Два типи тривожних валізок

По-перше, я б розрізняла «сумку для підвалу» та «евакуаційний рюкзак». Основа у них однакова: документи, зарядки, повербанки, ліки, але все ж різниця є.

Наприклад, я свою сумку збирала саме для того, щоб вижити з нею у підвалі. Тобто складала в першу чергу їжу та теплі речі.

Якщо ти виходиш з квартири в місті, за яке йдуть бої, є ймовірність, що ти в неї довго або взагалі ніколи не повернешся

Але не взяла цінні для мене фото та інші дрібні, але дуже важливі для мене речі, бо думала, що у мене ще буде змога повернутися додому. Це була моя помилка. Обстріли весь час були дуже близько, тож про те, аби повернутися, вже не йшлося.

Важливо розуміти: якщо ти виходиш з квартири в місті, за яке йдуть бої, є ймовірність, що ти в неї довго або взагалі ніколи не повернешся.

 

Вода – головний ресурс

В нормальному житті ми навіть не усвідомлюємо, як багато води ми споживаємо і наскільки швидко вона закінчується. Нам пощастило: до початку війни ми встигли замовити кілька бутлів питної води, а у нас вдома було багато тари, в яку ми налили технічну воду. Коли скінчилася питна, пили її. Також топили сніг у миски і використовували цю воду як технічну. 

Пошук води – одна з небагатьох причин, з якої люди покидали укриття, а це було дуже небезпечно. Хоча б мінімальний запас варто тримати при собі й розподіляти дуже економно.

 

Їжа

Для того, щоб перевірити свої запаси, подивіться на них і подумайте, що з цього ви зможете їсти, якщо не буде ані світла, ані газу. Те, що, справді, врятувало спочатку: вівсянка та локшина швидкого приготування, адже їх можна було просто залити гарячою водою.

В ті дні, коли через нерви не хотілося їсти взагалі, я змушувала себе з’їсти щось солодке

Крім цього, стали у пригоді «закрутки» від батьків, печиво тривалого зберігання, горіхи та різні солодкі та енергетичні батончики. В ті дні, коли через нерви не хотілося їсти взагалі, я змушувала себе з’їсти щось солодке, і ця доза глюкози трохи бадьорила. 

Чай пили в пакетиках. Каву взяли, але так і не придумали, як її зварити. Тим більше зайвий раз мити після кави чашку – не варіант, занадто багато дорогоцінної води витрачається.

Добре, що ми взяли  з собою кілька яблук: їли їх по шматочку. Коли кілька днів їж тільки вівсянку та хліб, яблуко сприймається як щось дуже смачне та корисне.

Коли пропали світло і газ, з їжею стало складніше. Люди намагалися якось швидко переробити продукти з холодильника, аби вони не пропали. Хтось пробував засолити м’ясо, хтось на вулиці робив багаття та імпровізований мангал з підручних засобів. Стало зрозуміло, наскільки помічним є туристичне знаряддя: міні-грилі, портативні газові горілки тощо.

Дуже допомагало те, що всі з усіма ділилися, чим могли. Взагалі допомога одне одному - це перше, що допомагає вижити якомога більшій кількості людей в найважчих умовах.

 

Ліки та засоби гігієни

Це дуже індивідуально. Але, звісно, якщо маєте якісь хронічні хвороби і приймаєте постійно ліки, обов’язково ними треба запастися. Ліки – це взагалі перше, що зникає в місті.

В підвалі дуже часто люди підхоплюють різні хвороби: це не дивно, якщо проводити багато діб поспіль в закритому приміщенні під землею. Тож в пригоді стають засоби проти застуди, льодяники для горла, пігулки від температури, знеболювальні тощо.

Часто говорять про бинти і різні речі для перев’язки. Ними є сенс забивати рюкзак, тільки якщо ви певні, що знаєте, як з їхньою допомогою надавати першу допомогу. Але й тоді краще мати спеціальні засоби тактичної медицини.

Чесно кажучи, якщо поряд з кимось влучив снаряд, шанси врятувати людину, якщо ви не професіонал в цьому, мінімальні.

А от простуду в підвалах підхоплюють майже всі. І якщо вчасно помітили і почати лікуватися, можна уникнути ускладнень. 

Також варто взяти заспокійливі. Ви не знаєте, як ви відреагуєте на обстріли та високий рівень стресу. Наприклад, я спокійно реагувала на звуки обстрілів, однак мені було дуже важно від думки, що ми вже не зможемо вибратися з цього підвалу. Заспокійливі засоби трохи допомагали триматися. 

Дуже важливий момент: засоби гігієни для жінок та різні серветки, вологі та антибактеріальні. Коли протягом багатьох днів або навіть тижнів немає змоги помитися, це єдине, що дозволяє хоча б якось підтримувати себе у відносній чистоті.

 

Ліхтарики та свічки

Мати ліхтарики обов’язково. Так само як і не забути батарейки для них. Сірники та свічки також потрібні. Коли електрики вже не було довго, а запас свічок закінчився, сусід по бомбосховищу придумав оригінальний спосіб зробити свічку з картоплі.

Треба взяти картоплину і розрізати її навпіл, зробити в половинці отвір і просунути в нього шматок бинту, покласти в тарілку з олією та підпалити бинт - він буде працювати як гніт. Ця конструкція трохи смердить і коптить, але світить довго і доволі яскраво.

 

Зв’язок

Заряджений на 100% повербанк – абсолютно обов’язкова річ. Крім того, я б радила відразу брати з собою два телефони: звичайний та старий «кнопковий». По-перше, «кнопкові» телефоні набагато довше тримають заряд, і це дуже виручає. По-друге, часто російські солдати, зокрема, на блок-постах, забирають телефони. Так є шанс один віддати, а один лишити собі.

Також, варто відразу подбати про кілька sim-карт з різними операторами.  

Взагалі, зв’язок із зовнішнім світом – питання болюче та критичне. Аби довше протримати заряд телефону, треба з самого початку встановити правила користування ним.

Якщо електрика в місті пропала, не варто сподіватися на диво і на те, що треба «зачекати пару днів і вона буде». Ні, скоріше за все, не буде.

І чим раніше прийде це усвідомлення, тим краще.

Наприклад, аби не розряджати телефон, ми домовилися, що будемо комунікувати із зовнішнім світом через одну людину: намагалися виходити на зв’язок з нею раз на день у встановлений час: розповісти, що ми живі, і дізнатися, чи не було новин про можливість евакуації. 

Наші друзі і родичі створили між собою чат, в якому обмінювалися інформацією про нас, тож ми не витрачали ресурс, аби поспілкуватися з усіма, хто за нас переживав. І це було правильне рішення.

 

Одяг

Залежить від сезону. Але коли ми були у бомбосховищі, було дуже і дуже холодно, і в цьому були велика небезпека. Рятували флісові речі, бо вони легкі та теплі.

А ще великий довгий пуховик, який я не знімала. Взагалі, треба аби речі були теплими, функціональними і щоб в них зручно було довго йти.

І, звісно, варто слухати поради щодо того, коли варто евакуюватися і, якщо є можливість, робити це до початку активних бойових дій на території міста.

У багатьох виникає оманливе відчуття, що треба «просто трохи перечакати». Але іноді чекати треба тижні, в нелюдських умовах, з постійним ризиком для життя. Якщо є можливість бути у безпеці, варто нею скористатися.

 

Фото: Олександр Попенко