На початку 90-х 20-25% житлового фонду Києва становили комунальні квартири. Більшість з них розселили до кінця десятиліття. Наразі у столиці лишилося кілька десятків комуналок, в основному - в центрі.    

БЖ спілкується з мешканцями Києва, що обрали незвичний сьогодні спосіб життя у старій комуналці. Першим про свій досвід розповідає журналіст та мандрівник, керівник проекту Ukraїner Богдан Логвиненко.

Він мешкає у комуналці в одному з будинків на вулиці Франка. У квартирі - 10 кімнат і 15 жителів.

Історія

Моя рідна вулиця в Києві - Шота Руставелі. До другого класу я мешкав там з батьками у комуналці. Пам’ятаю, я спав на розкладному кріслі, яке як розкладеш - вже не маєш змоги вийти з кімнати, місця бракує. Тому складними умовами мене важко налякати.

До комуналки я винаймав дуже маленьку квартиру на Татарці. Потім - будинок у Василькові, який до цього стояв пустий років з п’ять. Там довелося власноруч робити ремонт, насос для криниці. Але якщо доведеться переїхати - я скоріше знову оберу будинок, а не квартиру. Наприклад, щоб можна було жити з тваринами - їм краще жити на вулиці.

В квартирі на Франка я мешкаю трохи більше року. Мій друг Женя мешкав тут в останній кімнаті. Якось я зайшов до нього в гості та подумав: “от би тут пожити”

Потім я був в Італіїї місяць чи два, а коли повернувся - він сказав, що одна з кімнат звільняється.

 

 

Спочатку звільнялась не та кімната, де я зараз живу, а передостання. Женя винаймав одразу дві, в цій у нього було щось на зразок студії. Але врешті решт він віддав її мені, а передостанню також віддали моїй подрузі. І в останню я теж лоббіював “свою” людину, так що тут перемагає клановість.

Раніше тут була радянська комуналка. З часом дві окремі родини почали з двох боків її скуповувати. Тому у квартири кілька власників. Вони не змогли між собою домовитися, тож не мають можливості здавати цілу квартиру, лише покімнатно, а нам це дуже подобається.

 

Про свій вибір

Я багато подорожую, та досить рідко буваю у Києві. До того ж я киянин, і мої батьки також мешкають у місті. Тому в мене завжди є куди скласти речі, які заважають при мінімалістичному способі життя, наприклад, якщо десь з'являються магнітики на холодильник – усі їх можна побачити в мами вдома, для мене це зайвий тягар.

Комуналка - це моя “база” та бюджетний спосіб жити у центрі

 

A post shared by Bogdan Logvynenko (@logvynenko) on

З нею набагато менше проблем - наприклад, не треба боятись, що затопиш сусідів під час відсутності. Та насправді я обрав цю кімнату через балкон.

Коли я переїхав, мені треба було закінчити книжку. Тому кілька місяців я майже не виходив з кімнати, та кожного дня викладав в Instagram той самий пейзаж з балкону, от тільки щодня він виглядав інакше.

Про умови

Я точно не знаю, скільки платять за кімнату, але думаю, що це коштує від 1800 до 3000 грн, залежно від розміру та ремонту.

Я зробив собі ліжко на другому поверсі та облаштував диван для гостей - з палети, яку подарували друзі – чеські дипломати. Столяр Юрко, що прийшов робити ліжко, виявився давнім знайомим, він робив перфоменс на Антонич-фесті, який я влаштовував  у 2009 році. Мабуть, це все.

 

 

В мене мінімум речей, з подорожей майже нічого не привожу. Останнього разу з Ісландії привіз кілька сувенірних камінців - тільки тому, що українець, в якого ми зупинялися на одну ніч, робив їх власноруч, та подарував нам.

Раз на тиждень до нас приходить прибиральниця, яка підтримує чистим спільний простір. Кухнею я майже не користуюсь -  їм здебільшого в кафе, а мікрочайник маю у кімнаті.

На спільну кухню я найчастіше приходжу за штопором - маємо один на 14 людей!

 

Про мешканців

Тут майже всі свої. Марина працює в глянці, інша Марина - дизайнер. Катя працює на “Громадському”, Іра - в Cultprostir та Нашому Києві, Паша - фотограф, ще кілька журналістів і редакторів. Є й кілька загадкових осіб, з якими ми малознайомі. Наприклад, одна з невеликих кімнат поділена ще на дві, і там мешкають одразу четверо.

Більшість мешканців або з Києва, або довго тут живуть. Всі працюють, але графік плаваючий.

Про стосунки з сусідами

У нас в квартирі є спільний чат - “9-та франківська республіка”. Час від часу ми влаштовуємо вечірки або сюрпризи. Наприклад, Марина нещодавно спекла для всіх торт. Інша Марина малює листівки, я вже двічі отримав від неї підписані листівочки. Таких сусідів мати – суцільне щастя. Часом мені шкода, що мешканці звичайних квартир у нас з сусідами здебільшого не спілкуються.

Влітку ми зазвичай сидимо на балконі, незважаючи на те, що він аварійний та осипається. Вісім осіб вміщуються тісненько, але весело

Про правила життя

Якось була кумедна ситуація з питною водою. Ми з сусідом замовили її в тієї ж фірми. Та виявилось, що два окремих замовлення на одну адресу оформити неможливо. Довелося довго пояснювати, що ми не родичі, що це комуналка і так, вони ще існують. У службі доставки зробили виключення і додали в адресу номер кімнати.

 

 

Шумно частіш за все буває саме в мене. Кілька разів під час вечірок сусідка навіть стукала в двері.

Ще один з сусідів займається прокатом музичного обладнання і також любить вечірки - має навіть диско-шар на балконі

До речі, наш кіт Гашик (повне ім'я – Гашиш) - теж його. Але в цілому ми вміємо домовитись та порозумітись.

Про свій спосіб життя

Коли я подорожую - також найчастіше зупиняюсь в хостелі, або живу з кимось. Це навіть не питання грошей, а питання досвіду та цікавих знайомств. У Малазії я жив у спільному будинку з українцями, в Індонезії - з каталонцем.

В Києві мій особистий простір - ця кімната. Тому що щойно вийдеш з квартири - одразу зустрінеш когось з друзів. В подорожах навпаки – на вулиці шанси зустріти когось мінімальні, тому ти в натовпі на самоті, а вдома, в хостелі ти знаходиш спілкування.

Мені здається, комуналка - цікавий досвід для кожного. Я дивуюсь несприйняттю хостелів в Україні. При тому, що у нас варто сісти в поїзд - і ти вже у гігантському хостелі.

Чомусь ми не вміємо знаходити плюси в такому способі життя. В Азії навіть дорослим успішним людям ділити помешкання - типово та зовсім не соромно. Для мене це значно крутіше, ніж просто винаймати квартиру.