“Ми вивезли з Києва 44 коти та собаку”: киянки Оля та Женя Драч – про порятунок тварин під час війни

Від війни страждають абсолютно усі. І якщо люди хоча б якось можуть про себе подбати, тварини часто залишаються безпорадними: або просто покинутими, або, в найгіршому випадку, помирають у замкнених квартирах, з яких поспіхом евакуювалися люди.

Ми поспілкувалися з фуд-стилісткою Ольгою Драч: вона разом з сестрою Євгенією, евакуючись з Києва, не тільки забрала власних тварин, але й перевезла в безпечне місце понад 40 котів з притулку.

Я – фуд-стилістка, моя сестра Євгенія – фотографка. Ми любимо свою роботу і дуже раділи тому, що нарешті після карантинного затишшя до нас почали повертатися замовники та наші за духом проєкти. Останню фотосесію для мережі ресторанів ми зробили 23 лютого, навіть встигли відправити замовникам кілька фото.

Євгенія – співзасновниця благодійного фонду "Хочукота". Це величезна праця кількох людей, які рятують безхатніх котів. Фонд виріс з хаотичної волонтерської ініціативи в системну організацію.

Про початок війни я дізналася о 6:24 24 лютого. Прокинулася, коли почула, що дзвонить Сергій, батько нашого спільного сина Давида. Він сказав, що може забрати сина в тихе місце за Києвом за 20 хвилин.

Зараз мій син у безпеці разом з батьком та його дружиною в Ізраїлі. Я щаслива, що йому не довелося спати на брудній бетонній підлозі на парковці, що він живе в гарних умовах.

Коли почалася війна, під нашою опікою було багато тварин: деякі коти жили в центрі, інші – на перетримках, деяких повернули власники, які не змогли взяти з собою тварину, виїжджаючи з міста.

На момент евакуації 44 котика були в центрі. Всіх ми забрали. З ними весь час жила Марія, директорка фонду. Тож ми «спакували» своїх трьох котів та собаку в машину її чоловіка, приїхали в центр, а звідти вже вирушили з усіма підопічними в дорогу. Знайшли бус, який погодився відвезти нас до Львова.

Дорога була надзвичайно складною. Ми їхали в багажному відділені. Коти кричали весь час. Всі 13 годин.

Для котів нормальний температурний мінімум +15. Було - 7, шалений холод для них.

Ми всю дорогу боялися, що тварини не переживуть цю ніч і помруть від переохолодження. Нас трусило, собаку трусило, коти мерзли…

Наш водій сказав, що проїхав до того вже 1000 кілометрів без сну. На дорозі була ожеледиця. Страшний досвід. Але якимось дивом всі вижили, виїхали о 17:00, а о 6:00 ранку були у Львові. Всі кажуть, що нам невимовно пощастило.

Люди на блок-постах були в шоці: просили собі котика, чемно спілкувалися, перевіряли документи і машину. Всі були дуже чемні і ставилися з розумінням до нас і котиків, бажали удачі і швидко відпускали далі.

Нам невимовно пощастило з людьми! Компанія “Кормотех” розмістила нас у Львові в своєму шикарному новенькому офісі. Співробітники допомогли знайти все необхідне. Суцільне добро і розуміння, багато співчуття тваринам, багато допомоги. Скляні мітінг-руми перетворились на «кітті-руми». Львів нас зустрів і допоміг, як рідний.Після зупинки у Львові – нова машина до кордону і нова знайома: пані Гося.

Моя нова подружка. Вона зустріла нас біля кордону, привезла в Польщу до будинку своєї мами і розмістила всіх нас: людей, котів і собаку.

Пані Гося родом з Польщі, але постійно мешкає у Німеччині. Вона розмовляє зі мною польською, я з нею – українською. І ми розуміємо одна одну.

Вона – диво! Всім забезпечила, допомогла, піклувалася. Золота людина.

Потім за нами приїхав супровід з Німеччини: три машини з професійним обладнанням, підігрівом багажного відділу. Раніше вони рятували тільки собак, але тепер і котів.

Волонтери постійно питали, чи достатньо комфортна температура в салоні для котів, мали воду для тварин і перевіряли їхній стан. Дорога тривала ще 15,5 годин.

Вже в Німеччині нас перепакували в іншу машину (близько 250 кілограмів котиків), а потім за 2 рази ми перевезли всіх тварин в будинок, в якому ми зупинилися. Котів оглянули місцеві ветеринари, зробили необхідні щеплення тим, у кого вже вийшов термін вакцинації, перевірили чіпи і документи.

Після того, як ми прибули, частину котів вже забрали в родини люди, які захотіли допомогти, коли дізналися про нас. Інших котів ми також плануємо влаштувати в родини, де про них будуть піклуватися.

Це було дуже складне випробування. Логістика і швидкість рішень в цій подорожі за межею норми, але нас дві сестри, і ми – це сила, помножена на два і зведена у геометричну прогресію через підтримку багатьох небайдужих людей. Це фантастичний ресурс. Без підтримки і допомоги врятувати і прилаштувати стільки тварин було б неможливо.

Мені дуже болить за Україну, але молюся я саме за людей і всіх живих істот, хто страждає зараз. Я ще жодного разу з початку війни не змогла поплакати. Зроблю це на видиху, коли Україна переможе. Буду несамовито кричати, впаду на землю і ридатиму. А до цього потрібно триматися, рятуватися і рятувати, боротися і перемагати. Свобода – це те, що потрібно відстоювати. Україна доводить це щохвилини. Кожної миті.

Фото надані героїнями

Сподобалась стаття? Постав реакцію!
Увійдіть, щоб залишити реакцію та отримати знижку на покупки в «Сільпо»!
Опубліковано: 17 березня 2022