Михайлу 37 років, він викладач історії в одному з київських університетів і вже не перший рік живе у гуртожитку зі своїми студентами.
Нам він розповів про переваги та недоліки такого сусідства, постійні тусівки, кімнату на 10 квадратних метрів, дві тисячі книжок у ній і те, як у такій атмосфері взагалі живеться.
Читайте також:
На власному досвіді: життя у комунальній квартирі у центрі КиєваКоли я навчався в університеті, то не мав гуртожитку. Кожного дня їздив до вишу зі свого містечка — це година дороги в один бік. Проте я постійно ходив у гуртожитки в гості до своїх друзів і дівчат.
Я був відмінником і завжди давав списувати поганим хлопцям, за що ті брали мене у свої веселі компанії. Це був такий бартер.
Тоді у мене було дві мрії — мати власну бібліотеку та навчатися в Києві.
Від своєї тітки я чув, що в Києві є якась Петрівка, і що мені туди не можна, бо я залишусь там жити через свою любов до книжок.
Тож я закінчив університет з червоним дипломом і вступив до київського вишу на аспірантуру з історії. Перший гуртожиток у мене з'явився вже в Києві, коли я був на аспірантурі. Опісля я винаймав разом з трьома друзями двокімнатну квартиру на Борщагівці. Тоді це коштувало 4000 гривень або 500 доларів. Через два роки переїхав до студентського гуртожитку, оскільки це було набагато ближче до університету, в якому почав викладати. Не треба було витрачати час і гроші на дорогу.
На моїй секції [частина поверху гуртожитку] мешкають лише викладачі зі своїми сім'ями, їх тут п’ятеро. В сусідніх секціях живе півтори тисячі студентів.
Я живу в кімнаті сам. Її площа — всього 10 квадратних метрів.
Спершу там стояли два двоповерхових ліжка і якийсь старий стіл, який я одразу виніс, бо він займав багато місця і в ньому було багато тарганів.
Трішки пожив на першому поверсі ліжка, потім пожив на другому поверсі, а потім виніс обидва ліжка й на відкладені гроші купив собі диван і холодильник. Підфарбував стелю, утеплив вікна, трішки підкрутив двері та й можна жити.
Я називаю свою кімнату «берлогою». На 10 квадратних метрах є я, диван, холодильник та мої книжки. У мене бібліотека з близько 2000 книг, все це — наукова література. Маю 12 рядів стелажів з полицями, на кожній полиці приблизно по 40 книжок. На жаль, решта під диваном у коробках.
Серед переваг гуртожитку — тільки ціна. Я сплачую 1700 гривень на місяць. За такі гроші в Києві нереально винайняти щось інше. А недоліків дуже багато: замало місця, замало спокою, така собі якість приміщень, спільні санвузли та кухня.
Але я в умовах гуртожитку навіть пишу свою докторську. Будете сміятися, але в мене досі немає нормального робочого столу. Замість нього маю велику картонну коробку, на якій стоїть ноутбук, а ще на одній — мої робочі книжки.
Ще у мене є велика металева вішалка на колесах. До цього була пластикова, але вона не витримала і зламалася, бо у мене чотири костюми і дуже багато сорочок.
Я дуже люблю готувати їжу. Особливо люблю робити плов, бо мене колись друзі-вірмени навчили готувати його правильно. Готую кожного дня ввечері на нашій спільній з іншими викладачами кухні, а за вечерею пишу лекції. До речі, пишу їх завжди від руки, хоча й маю ноутбук. Так краще запам'ятовується матеріал.
Жити в гуртожитку, коли всі навколо тусуються — не так вже й складно. Я давно звик, хоча, буває, трохи дратує. Особливо, коли терміново треба на чомусь зосередитися.
Часом сідаєш працювати, а під вікном лунає туц-туц-туц «Валєєєра» або «Мєжду намі таєт льод» і так до глухої ночі.
Мені навіть чути, як відкривають пиво, бо вікна виходять на подвір’я.
Я на відсотків 90 розумію сучасний гумор молоді, їхні меми, музику. Щоправда, іноді буває важко зрозуміти заплутаний російськомовний реп, популярний серед молоді.
У мене ще немає дружини та дітей, тому я не уявляю своє життя без молоді. Я люблю жартувати разом з ними, іноді виходжу на вулицю і сиджу на лавочці під гуртожитком зі студентами до глухої ночі — відчуваю себе молодим. Часом ходжу зі студентами в кіно.
Іноді ці походи завершуються спільним застіллям у McDonald's.
Щороку на День студента всі студенти їдуть в клуб, відриваються і не відчувають міри. Вважаю, що день після цього свята має бути вихідним — це було б справедливо. А взагалі я люблю спостерігати за тим, як відривається молодь. Я навіть сам відчуваю цей ритм, мені хочеться почати танцювати, але я стримую себе, тому що я все ж викладач і не можу танцювати зі своїми студентами.
Колись було й таке, що на лекцію до мене прийшов студент, і було видно, що йому дуже важко, що він засинає, не може сидіти рівно. Я пішов по рядах, підійшов до нього і сказав, щоб він пішов десь посидів на свіжому повітрі, попив кави. Я відпустив його і не поставив пропуск. А хто молодим не був?
Люблю гуляти по Пейзажній алеї та Андріївському узвозу. Коли я був аспірантом, ми з приятелем-колегою щоп'ятниці зустрічалися й останнім метро їхали на Поділ. Ми гуляли нічними вулицями і бачили ті речі, які нереально побачити вдень: безхатченки, величезні щури, якісь дивні тусівки різних людей. Ми гуляли до ранку, а потім йшли снідати у McDonald's на Майдані.
А ще я дуже люблю клубну музику, тому що я — клабер.
Люблю клубні вечірки і можу танцювати до ранку. Мені дуже подобається SkyBar, але такий відпочинок я можу собі дозволити лише раз на два місяці. Обожнюю ранковий кураж після клубу і люблю спостерігати, як ранкове місто тільки-тільки повільно прокидається, а я вже йду собі снідати кудись на Хрещатик.Я дуже тішусь за своїх друзів, які мають власне житло і дітей. Звісно, мрію коли-небудь і собі придбати житло та завести сім’ю. Але гроші, які отримують викладачі в нашій країні — це повна ганьба. Тому доводиться дуже довго накопичувати на будь-що.
Мрію коли-небудь зробити у своїй квартирі окрему кімнату під робочий кабінет в американському стилі: робочий стіл, шафи з книжками, крісло як у Черчілля та суто чоловічий набір у міні-барі — віскі Jameson та Jack Daniels.Ілюстрації: Ольга Ліскевич
