Торговці Андріївського спуску — про перенесення МАФів і сувенірний бізнес

Днями з'явилася новина про те, що старі сувенірні ряди на початку Андріївського узвозу (на перетині вулиць Десятинної та Володимирської) хочуть перенести на Алею художників.

Саму алею, яка починається за Андріївською церквою і веде до фунікулера, завершують облаштовувати. Там встановлюють виставкові стенди, накриття та освітлення.

За словами першого заступника директора «Київблагоустрою» Андрія Андрєєва, МАФи повинні перенести туди до 1 березня. На таке рішення КМДА вплинули скарги батьків учнів із сусідньої школи. Торговців, які працюють на самому Андріївському узвозі, воно не торкнеться.

Ми поговорили з власниками МАФів про їхнє перенесення, історію ринку на Андріївському, особливості бізнесу та вічні перипетії з чиновниками.

Читайте також:

Власники точок вуличної їжі на Контрактовій — про знесення МАФів

Київський студент домігся демонтажу МАФу на Подолі

Ірина Миколаївна, 58 років За фахом — інженер. Торгує вишиванками 25 років

До нас особисто ніхто не приходив і ніякого перенесення не пропонував, бо вони нас бояться. Адміністрація району каже, що вона ніби за нас, а насправді, що їм скажуть зверху, те й зроблять.

Алея художників? По-перше, там порожньо, там навіть собаки не бігають, розумієте?

Сувенірний бізнес — це коли люди приходять, щоб подивитися на історичні пам'ятки й заодно купують сувенір. А це просто побудували в лісі якісь тумбочки та дахи. Туалетів немає, води немає, нічого немає. Хто туди взимку або восени піде? Там взагалі ніхто не ходить і нічого там не пристосоване.

Нам потрібні туристи, в будь-якій європейській столиці ринок сувенірів знаходиться прямо в центрі міста на головних площах.

У нас найстаріша площа — Софійська. Я голові району завжди говорила, що ми й так тут приліпилися як бідні родичі, не чіпайте нас. Краще б допомогли нам зробити намети красивішими.

Я тут торгую вже 25 років, і двадцять з них нас намагаються звідси вигнати. Ще в 1999 році ми заснували громадську асоціацію «Український вернісаж». Туди входять 50 власників наметів. Коли починаються проблеми, ми всі збираємося і думаємо, що робити далі.

Деякі чиновники стверджують, що у нас немає документів, але це зовсім не так. У нас за 20 років накопичилась величезна кількість квитанцій про оплати й дозволи на торгівлю.

Ми всі приватні підприємці й платимо податки, за оренду землі теж платимо — 11 тисяч гривень на місяць.

Наші міські адміністрації працюють так: дадуть дозвіл на рік, а потім за ними 3-4 роки бігай, щоб знову дозвіл дали. Наприклад, при Януковичі взагалі неможливо було отримати будь-які дозволи. А менти одразу тут як тут, розумієте?

Коли немає дозволу, то проти ментів особливо не попручаєшся. Ми платили їм хабарі, а одного разу влітку вони нас взагалі закрили на два місяці.

Одразу після Майдану нас менти за шию взяли, а ми сказали, що платити їм більше не будемо. Довелося кликати на допомогу майданівські сотні, яких менти дуже боялися. Відтоді вони нас не чіпають.Пам'ятаю, прийшла на підборах, розклала свої вироби на підстилці й цілий день стояла на бруківці. Боже мій, як важко це було! Але в перший же день я продала всі свої комірці й отетеріла. Іноземці купили все — я вперше в житті побачила долари!

Принесла в перший день додому 21 долар. Тут-то мені чоловік і сказав: «А ти стаєш цікавою людиною, продовжуй».

У підсумку я почала працювати на Андріївському постійно, а далі вже пішли матрьошки та інші сувеніри.

Ми продаємо товари українського виробництва, кожен з нас співпрацює мінімум з десятком майстрів у всій країні. Майстри радяться з нами, дізнаються, на що більше попит. Наші основні покупці — іноземні туристи та співробітники посольств.

Сергій, 46 років Глава асоціації «Український вернісаж». Торгує магнітами й іншими сувенірами 26 років

Ви бачили цю алею? Там поки до сувенірів дійдеш, вже нічого не захочеш. Тих, хто на самому спуску торгує, перенесення поки що не стосується. Але думаю, що після нас візьмуться і за них.

Річ у тім, що сам спуск — це вже Подільська адміністрація, їм дозволи видають без проблем. А ми зверху спуску на Володимирській і це — все ще Шевченківський район, тому у нас завжди були проблеми. На рік дозвіл видадуть, а потім бігай за ними, щоб продовжили.

Ми давно добиваємося нормального дозволу, щоб поміняти свої намети на нові й красиві.

Ми самі втомилися і розуміємо, що нинішні конструкції вже віджили своє. Наші намети стоять тут з 2005 року. Колись вони виглядали добре, але з часом зносилися.

Ми навіть готові були своїм коштом все поміняти й зробити красиво, приносили в адміністрацію кілька проектів, але в районі нам говорили, що поки ще не всі папери підписали, поки ще не до кінця затвердили, поки нічого не робіть.

Ми будемо вести діалог, тому що те, як хочуть з нами вчинити — це неправильно. Районній адміністрації все подобається, а міській не подобається або навпаки — ми не розуміємо як це.

У теорії, якщо всіх нас перенести на алею, коли буде реалізований проект з мостом через Володимирський узвіз у Парк Хрещатий, то тоді в цьому був би сенс, люди б ходили постійно. Але це занадто тривалий проект, на це знадобляться роки.

Я корінний киянин і в 1992 році був одним з перших, хто отримав документи на торгове місце тут. У мене було місце на Андріївському узвозі, 38. Це мій основний і єдиний бізнес. Пізніше я став головою громадської організації.

У мене футболки, магніти, ложки та ще багато всього іншого. Асортимент оновлюється мірою напливу туристів. Сезон у нас починається в квітні, а в лютому, як правило, найбільш мертвий місяць. Мої основні покупці — це іноземці або наші, які збираються за кордон.Ми боїмося, що будуть тиснути наші намети тракторами й по беззаконню. Товар то в наметах завжди. У нас покришки вже навіть напоготові — будемо їх палити, будемо дзвонити на гарячі лінії.

У всіх іноземних посольствах є наші покупці. Вони сказали, що підтримають нас.

Якось проходив тут повз Кличко, ми його оточили й говоримо, мовляв, Віталій, нас менти пресують, скільки можна, дайте дозвіл нарешті! Тоді він особисто пообіцяв, а потім і підписав розпорядження, щоб наш тимчасовий дозвіл на виставку-продаж замінили на постійний і затвердили на районному рівні. А наш глава району Олег Горяга відтоді так цього і не зробив, а вже три роки минуло.

Я киянка без вищої освіти й торгую тут дуже давно, аж з 1990 року. Колись починала тільки по вихідним — що сама вишила, те й продала. Але тоді на 20 доларів можна було жити. А зараз стою і продаю, тому що ну як на пенсію в 1300 гривень можна прожити?

Починала зі своїх робіт, вишивала разом із сестрою. І чоловік мій вишивав теж. Згодом почала зв'язуватися з іншими в'язальницями, брати у них вироби на реалізацію. Багато хто тут ще з тих часів і досі торгує.

Марія Петрівна, 65 років Без вищої освіти. Торгує вишиванками 26 років

Валерій, 35 років Спеціальність — невідома. Торгує матрьошками й іншими сувенірами 15 років

Зараз нас попросили піти, але до нас ніхто не приходив, нічого не пропонував. Ми про все з інтернету дізналися.

У нас тут є тільки одне місце, якому на відміну від всіх інших продовжили дозвіл, і цей МАФ — не член асоціації.

Вони самі по собі. Вони нічого не говорять нам, але ми знаємо, що вони залишаються.

Ми пропонували місту різні проекти, розуміючи, що в нинішньому вигляді намети вже віджили своє. Ми готові були облаштувати торгові місця своїм коштом, щоб виглядало гідно. Нас просто проігнорували.

У всіх нас є сім'ї, у мене двоє дітей. Я співпрацюю з 50 майстрами в Україні — уявіть, скільки людей можуть залишитися без нормального заробітку.Фото: Роман Шаламов