З 5 квітня у Києві посилили карантинні обмеження через погіршення ситуації з коронавірусом. Суворі правила будуть діяти, як мінімум, до 16 квітня. Міська влада дозволила користуватись громадським транспортом за спеціальними перепустками лише працівникам підприємств критичної інфраструктури. Таких перепусток видали майже 500 тисяч. Журналістка БЖ Христина Буцко дізналась, як дістаються на роботу люди, які їх не отримали.

Павло,
адміністративний працівник

Я проживаю на Русанівці, а працюю на Наддніпрянському шосе. Зазвичай, щоб дістатись до роботи, я доходжу пішки до проспекту Соборності, далі автобусом/маршруткою/тролейбусом проїжджаю міст Патона, а потім знову власною ходою. Таксі користуюсь вкрай рідко, лише коли погано себе почуваю.

Під час посилення карантину я ходжу пішки, оскільки відстань від офісу до дому досить невелика (3,5 км).

Це забирає 39-45 хв, залежно від темпу ходьби. Але виходить швидше, ніж коли їду транспортом. Ходити пішки – корисно, а ранкова прогулянка дозволяє прокинутись. Заважають лише сильний вітер над Дніпром та гази від автотранспорту на мосту. Я люблю довгі прогулянки, тому при хорошій погоді готовий і надалі ходити пішки до роботи.

Філіп Альїд,
громадський активіст

Живу біля станції метро “Олімпійська”, працюю на “Арсенальній” або в коворкінгах/кав'ярнях. Часто ходжу на зустрічі по Києву. Для мене передбачалась спецперепустка, бо я співпрацюю з політичною партією. Оскільки я рідко користуюсь громадським транспортом (1-2 рази на тиждень), то відмовився на користь іншої людини. Розумію, що в Києві є купа людей, яким значно важливіше мати перепустку.

Таксі користуюся за потребою, коли треба швидка чи комфортна поїздка з багажем. Це буває раз на два місяці. У липні 2020 я придбав електросамокат. На роботу чи будь-куди їжджу на ньому. Виходить швидше, ніж громадським транспортом та автомобілем. Не треба шукати місце для паркування та стояти в заторах. Дистанція в 3 км займає 15 хвилин. Неодноразово помічав, коли друзі на таксі чи власних автівках добирались або одночасно зі мною, або повільніше. Мого самокату вистачає на 60 км, якщо їхати на середній швидкості. Але через те, що в столиці багато підйомів і спусків, то вистачає на 30-35 км, тобто на два дні без підзарядки.

З електросамокатом я значно мобільніший, можна заходити в метро чи магазини. Плюс не пітнієш під час поїздки, як на велосипеді. Є й декілька мінусів: погана велоінфраструктура в місті, а також не можна кататись на самокаті в дощ чи мінусову температуру. Після закінчення карантину я буду їздити на своєму транспорті і раджу іншим переходити на електросамокати.

Софія,
бариста

Я проживаю на Борщагівці, а працюю у центрі на Печерську. Маю працювати, бо орендую кімнату, та не можу дозволити собі фізичний відпочинок. Зазвичай я їздила на швидкісному трамваї та кілька станцій на метро. Витрачала на дорогу півори години та 32 грн. 

Під час локдауну заклади харчування та кав'ярні працюють на виніс, але на роботу тепер їхати у 10 разів дорожче.

Таксі коштує щонайменше 300 грн, та ще й треба стояти в заторах. Є альтернатива – мій роботодавець орендував мені електросамокат. Пів року тому мені оперували розірвані зв’язки на колінах, тому я одягаю наколінник та їду. Це все ж краще, ніж витрачати 60% заробітку на таксі. Намагаюсь шукати також попутників в групах в телеграмі, але зараз це не варіант. Не виходить знайти машину. 

Я вважаю, що просто закрити транспорт – це не вихід із ситуації.

Олег Полунін,
психотерапевт

Я живу у Василькові. Працюю в психологічних центрах на Подолі та Позняках. Зазвичай, до Києва їду на маршрутці. Вона приїжджає до ВДНГ. А потім спускаюсь в метро.

В 2019 році придбав моноколесо. На ньому катаюсь на зручні дистанції. Комфортно їздити до 7 км за підхід. Ідеально комбінувати колесо з громадським транспортом, бо його вистачає на 20 км.

А далі треба заряджати 4 години. Можна його брати в авто чи метро, щоб вистачало на цілий день. Під час суворих обмежень їжджу від ВДНГ до Позняків на моноколесі. Це приблизно 15 км. Але так добиратися дискомфортно. Затікають ноги під час поїздки. Інфраструктура не готова до електротранспорту. На тротуарах багато стовпів, а на проїжджій частині дуже швидко їздять машини. Моноколеса вистачає на дорогу в один бік. А далі треба чекати підзарядку. 

Таксі користуюсь вкрай рідко, лише на карантині. Коли дуже великий багаж або не хочу чекати, поки зарядиться колесо. Ввечері 5 квітня (в перший день посилення карантину ціни на таксі по Києву сягнули 600-1000 грн – БЖ) хотів проїхатись з Шевченківського району до ВДНГ. Перші цифри були близько 180 грн, наставала година пік і ціни стрімко зростали. Тому я проїхав 5 км на колесі і біля метро "Олімпійська" викликав таксі за 110 гривень.

Коли громадський транспорт відновить роботу, то буду користуватися знову ним.

Марія Кропивко,
педагог-хореографка

Я проводжу заняття по балету, стретчингу, фітнесу тощо. Тренування відбуваються у двох залах. Один розташований біля дому в Дарницькому районі, а інший – в Коцюбинському.  Раніше добиралась на метро до Академмістечка, а потім маршруткою в передмістя. За годину я доїжджала до студії. 

У зв’язку з карантином проводжу індивідуальні заняття або групові на 3-4 людини.

Онлайн проводити тренування неможливо. В будні дні я скасувала навчання. Буду тренувати лише щосуботи, бо у цей день у мене декілька занять на 4-5 годин. Таксі не розглядаю, бо в обидва боки виходить щонайменше 500 грн, в результаті доходу вийде 200-300 грн. Тому намагаюсь знайти машину на Blablacar та в телеграм-групі для попутників до Академмістечка. Міжміський транспорт працює, тому далі вже по старій схемі. На суботу доволі складно з кимось домовитись, хоча раніше в групах знаходила водіїв. Чекаю, щоб громадський транспорт знову відновив роботу, бо на попутках їздити не хочеться.

Олег Муравицький,
дизайнер комп’ютерної графіки

Живу на Пріорці, а працюю на бульварі Вацлава Гавела. Вже четвертий рік на роботу їжджу переважно велосипедом. Є автомобіль, але його використовую лише на вихідних для поїздок із сім’єю, або коли везу щось велике чи важке.

Зазвичай добираюся на одному з трьох своїх велосипедів залежно від пори року, погоди і настрою.

Найкоротшим шляхом виходить – 9,5 км, які я долаю від 25 до 35 хв залежно від різних обставин (середня швидкість від 17 до 24 км/год). Машиною виходить приблизно так само, якщо без великих заторів. Якщо їду довшим маршрутом, після роботи, коли не треба поспішати, часто використовую велодоріжки, щоб не лізти на заповнені машинами вулиці. Виходить у півтора рази довше, але спокійніше і комфортніше.

Мені подобається велосипед, бо я незалежний від трафіку, можу обирати сам маршрути, це дешево та екологічно, а також корисно для здоров’я. Окрім цього, під час поїздок не контактую з людьми, у яких потенційно можуть бути будь-які віруси.

Олександра Тиркалова,
Education Project Specialist, ІТ-компанія Genesis

Живу біля метро “Мінська”, а працюю в офісі біля “Тараса Шевченка”. Зазвичай користуюся метро. Дорога займає 30 хвилин.  

Під час локдауну в компанії організували корпоративні шаттли. Усіх, хто працює в офісі, поділили за районами проживання. Запустили 11 маршрутів. Є три часові варіанти: на 8, 9, 10 ранку та на 18, 19, 20 вечора. Я щодня записуюсь на ранковий шаттл о 8 та вечірній о 18.

Від дому до шаттлу мені треба пройтись 3 хв. Маршрути побудовані так, що до всіх зупинок можна швидко дійти або домовитися про зручну локацію з водієм. 

Зараз дорога займає 40 хв. Найгірша ситуація була в понеділок — їхали 1,5 год. Довелося переносити ранкову зустріч команди. Думаю, що в умовах зупинки міського транспорту та підвищених цін на таксі, такі шаттли — оптимальний варіант для тих, хто працює в офісі. Мені переважно комфортно. Недолік лише в заторах — доводиться витрачати більше часу в дорозі. Корпоративні шаттли особливо зручні для тих, хто живе далеко від метро. Після того, як ситуація налагодиться, я, швидше за все, повернуся до звичного маршруту, бо в метро не буває заторів.

Читайте також: На власному досвіді: Я свідомо відмовився від купівлі авто і пересів на альтернативний транспорт

Фото: надані героями, Богдан Воєводін, Charles Deluvio