Пам‘ятники свині, деруну, квасолі – фотопроєкт про гастрономічні монументи в містах України

Олександр Попенко – фотограф-документаліст. Один з його відомих проєктів «Маленький Париж» присвячений Ейфелевим вежам в різних українських містах.

Крім того, Олександр почав робити власне дослідження та серію фотографій українських пам’ятників їжі. Ми зустрілися з Олександром аби розпитати його про найцікавіші знахідки, історії та сенси, пов’язані з цими об’єктами, та дізнатися, скільки, врешті-решт, в Україні пам’ятників свині.

Про ідею проєкту

Все почалося з того, що я досить багато подорожував Україною в пошуках Ейфелевих веж для проєкту «Маленький Париж». В якийсь момент напрацював нову оптику: став частіше помічати й інші подекуди дивакуваті, подекуди цікаві арт-об’єкти.

Також пам’ятаю жваве обговорення ідеї Євгена Клопотенка про встановлення пам’ятника борщу. Тоді в ЗМІ почали виходити добірки пам’ятників їжі, але всі вони були досить одноманітними: пам’ятник свині, ніжинський огірок, кавун на Херсонщині.

Мені стало цікаво, чи є щось інше. Я почав досліджувати та знайшов десятки об’єктів з різною історією.

Серію поки не завершено: я зробив не всі фото об’єктів, які знайшов. Планую ще декілька експедицій у майбутньому, але треба враховувати, що деякі пам’ятники поки що знаходяться на окупованих територіях.

Крім того, час від часу я просто знаходжу і фіксую якісь арт-об’єкти на тему їжі, про які до того не знаходив жодної інформації онлайн. А час від часу дізнаюсь про ті об’єкти, про які не знав раніше.

Завжди цікаво не просто зробити фото об’єкта, а зрозуміти, як він виник, з якою історією або культурними практиками він пов’язаний.

Наприклад, в Одесі є пам’ятник апельсину. З ним не все так просто. І його інтерпретація суттєво залежить від поглядів співрозмовника.

Взагалі він присвячений історії про те, як одесити надіслали Павлу І апельсини, а він за це дав кредит на будівництво порту. Згідно з проросійськими наративами, це історія про «порятунок і початок міста справжнього розвитку Одеси», але містяни його частіше називають «пам’ятником хабарництву».

Кременчуцька щука, бердянський бичок та пам’ятник паприці

Дуже часто «гастрономічні» пам’ятники мають якийсь регіональний контекст: репрезентують продукт-візитівку тощо.

В Мелітополі є пам’ятник черешні. В Бердянську є пам’ятник бичку-годувальнику: справді ця риба протягом тривалого часу була головним продуктом для мешканців міста.

Після того, як у Полтаві, обласному центрі, з’явився пам’ятник галушкам, в Кременчуці з’явився пам’ятник щуці. І, як завжди, навколо подібних об’єктів дуже швидко створюються легенди: так, розповідають, що молодята мають покласти руки в пащу рибині, щоб жити разом довго і щасливо.

На півдні та в центрі України досить багато пам’ятників томатам: пам’ятник «Слава помідору» встановили в селищі Кам’янка-Дніпровська Запорізької області, а в місті Олешки є пам’ятник цюрупинським томатам. На жаль, зараз ці місця в окупації, і я не знаю нічого про стан цих об’єктів.

Ще один помідор знаходиться на Вінниччині, в селищі Велика Кісниця. Недарма ж це місце називають «томатною столицею регіону».

У селищі Мала Добронь є пам’ятник паприці. Червона паприка тут – це теж бренд-візитівка.

У Дрогобичі є арт-об’єкт «При потребі розбити скло»: це топки солі під склом, присвята Дрогобицькій солеварні, яка працює з ХІV століття. А в центрі Сум є пам’ятник цукру-рафінаду на честь Івана Харитоненка, який розвивав цукровий бізнес та був меценатом.

Дуже часто такі пам’ятники пов’язані з якимись локальними фестивалями, які мають залучати туристів та репрезентувати гастрономічну спадщину. Звісно, всі знають про пам’ятник деруну в Коростені, або й навіть були на фестивалі дерунів.

Однак таких прикладів набагато більше. Наприклад, на Закарпатті є пам’ятник афині, тобто чорниці. Його встановили на честь фестивалю «Верховинська афіна».

В Овручі на фестивалі «Поліська Пані Картопелька» відкрили пам’ятник антропоморфній картоплі, стилізованій під українську господиню у народному вбранні.

А «Закарпатська пасуліада» (фестиваль, який проходив на території етно-ресторану «Деца у нотаря») подарувала Ужгороду пам’ятник квасолі. Він ще й дещо гумористичний: не величезній квасолині перераховані імена «Славних Бобів». Боб Марлі, Боб Ділан, Іво Бобул.

Морозиво «Рудь» та антикризовий вареник Поплавського

Часто «гастрономічні» пам’ятники створюють бізнеси в маркетингових цілях. Вони дуже різняться і за задумом, і за рівнем виконання.

Наприклад, в центрі культури вина Shabo є арт-об’єкт “Виноградна лоза”, створений Михайлом Ревою. На Миколаївщині цукрова компанія встановила пам’ятник цукровому буряку, а в Житомирі компанія “Рудь” створила пам’ятник морозиву.

В Бердичеві є пам’ятник у вигляді кухля пива в людський зріст: це данина місцевому пиву та пам’яті Леона Ліпецького, директора Бердичівського пивного заводу.

Таких прикладів багато: пивні келихи біля броварень, скульптурні композиції біля закладів. Певно, один з найвідоміших прикладів – гігантського розміру вареник, який на 235 кілометрі траси Київ-Одеса розмістив Михайло Поплавський. Безпосередньо біля свого ресторану “Батьківська хата”.

Також пам’ятники їжі можна знайти біля різноманітних науково-дослідних інституцій. Один з прикладів: пам’ятник буряку біля Інституту цукрового буряку в Києві.

Багато пам’ятників свині

Завдяки Майклу Щуру всі знають пам’ятник свині, розташований на території Полтавської аграрної академії. Але їх набагато більше. Тільки на Полтавщині – 6. Наприклад, композиція зі свині з поросятами біля Інституту свинарства у Полтаві.

Ще два в Миргороді. Вони дещо нестандартні: ще пам’ятник свині в калюжі та свині, що спить. Обидва вони пов’язані з твором Гоголя “Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”.

В місті Горішні Плавні є гумористичний пам'ятник свині в калюжі, створений за ескізом школяра.

В Луцьку є немала свиня, вирізана з дерева: вона розташована біля одного з пивних закладів міста. А у селищі Ботар є пам’ятні свині-мангалиці. Цю породу кудлатих свиней останні роки відновлюють в регіоні.

Пам’ятник соняху, капусті та яйцям динозавра

Іноді трапляються пам’ятники їстівних об’єктів, які не пов’язані з конкретними гастрономічними практиками й мають зовсім інше символічне значення.

Наприклад, пам’ятник соняху у Бердянську нагадує про жертви серед населення та руйнування міста під час Другої світової війни.

Пам’ятник капусті у Києві встановила клініка репродуктивної медицини, посилаючись на байку про «дітей, яких знаходять в капусті».

Я зустрічав декілька пам’ятників яйцям. Наприклад, одне з них – біля Ратуші в Івано-Франківську. Іноді туристам тут розповідають байку про те, що це – пам’ять про «яєчник замах» студента на Януковича. Але насправді він з’явився в місті до цього і разом з фонтаном він утворює композицію «Відродження».

Велике «Яйце життя» є в Іванкові.

І ще один пам’ятник з подібним символічним сенсом є на Харківщині, але місцеві ці називаються яйця не «Змістом життя» (як нібито було задумано), а «Яйцями динозавра». Вони й справді величезні: 2 метри заввишки.

Я весь час знаходжу інформацію про нові об’єкти. Ось, наприклад, щойно дізнався, що в Брюховичах замість радянського пам’ятника пропонують встановити пам’ятник чебуреку.

Ще один пам’ятник чебуреку зараз розташовано в окупованому Криму, в Білогірську.

Фото: Олександр Попенко