На власному досвіді: Як я провела 10 днів у повній тиші під час віпасани
У вересні в 30 кілометрах від Києва вперше за майже два роки провели курс медитації віпасана. Це практика, яка передбачає занурення в атмосферу монастирського життя на 10 днів. Практикуючі відмовляються від спілкування, навіть жестами, гаджетів та прийняття їжі після 12 години дня. Вони прокидаються о 4 ранку та увесь день медитують.
Журналістка Марія Іващук побувала на курсі віпасани, який вперше в історії провели в країні з активними бойовими діями, та розповідає про те, як це жити 10 днів без новин, соцмереж та спілкування і шукати спокій навіть під звуки сирен.
Що таке віпасана
Техніку медитації віпасана практикував Будда Шак’ямунi, проте вона є універсальною і не відноситься до якоїсь конкретної релігії. Ця практика підійде для людей будь-якого соціального статусу та віку. Наприлад, найстаршій практикуючій серед нас було 67 років.
Курси віпасана за програмою вчителя медитації Ґоєнки проходять безкоштовно по всьому світу. Вони існують за пожертви людей, які пройшли вже мінімум один курс. Так само на добровільних засадах старі студенти прибирають, готують та іншим чином служать людям, які проходять на курс.
Протягом 10 днів практикуючі не мають жодної соціальної та фізичної активності для того, щоб заспокоїти розум та зануритись углиб себе. Вони мають носити закритий непримітний одяг та відмовитись від прикрас, косметики, а також споживання їжі після 12:00.
Не можна контактувати ні жестами, ні очима. Загалом краще дивитись у підлогу і обходити інших учасників на прогулянці, адже ті можуть переживати непрості стани.
Віпасана допомагає позбутися стресу, заспокоїтись та зробити усвідомленішими слова, думки та дії через пряме переживання відчуттів у тілі.
Чому поїхала на курс
Мабуть, більшість людей потрапляють на подібні курси у кризові періоди, коли є потреба віднайти спокій та гармонію всередині себе. Так сталось і зі мною. Це вже другий мій курс віпасани. Окрім негативних станів через війну, зокрема, безсоння, в мене також триває пошук себе у професійній сфері. Перед віпасаною я саме вирішила звільнитися з роботи, де працювала п’ять років. Тому повне перезавантаження було необхідним.
Перший день
Курс проводили на території орендованого дитячого табору. Це нове місце, неподалік від того, де проходила віпасана у попередні роки.
Нам потрібно було приїхати на реєстрацію за день до старту. Після прибуття я дізналась, що цей курс зробили у якості експерименту з обмеженою кількістю людей – 25 жінок та до 30 чоловіків – і лише старі студенти. Організатори хотіли перевірити, як усе складеться, і лише після того приймати рішення, чи проводити наступний курс після нашого.
Перше, що ми зробили після прибуття – здали гаджети та цінні речі на зберігання. З цього моменту для нас почалась інформаційна тиша.
Мені, як журналісту, це, як перекрити кисень, адже звикла щохвилини перевіряти новини.
Попередньо нам надали номер куратора, який ми могли надіслати близьким, і у разі екстреного випадку вони могли надсилати sms. Проте, як пізніше виявилось, я надала подрузі та мамі невірний номер, його змінили напередодні. Але я себе заспокоювала, що все складеться якнайкраще, і він нікому не знадобиться. Хоча насправді ще два дні переживала, що орендовану квартиру, мабуть, затопило, і зі мною ніхто не може зв’язатись (спойлер – насправді, ні).
О 18 дали легку вечерю – овочевий суп. Після чого відбувся загальний збір, де нам розповіли про особливості курсу під час війни і нагадали про загальні аскези, які ми беремо на 10 днів, окрім “благородної тиші”.
Я встигла трохи познайомитись із сусідкою по кімнаті, після чого ми вперше зайшли до медитаційної зали і вже більше не розмовляли.
Перша ніч пройшла майже без сну, бо зі стелі на мене світив датчик протипожежного пристрою, а коли я поверталась на іший бік – прямо на обличчя світив місяць. Так я крутилась до ранку.
Пізніше виявилось, що моя сусідка також не могла заснути через цей датчик. На наступний день я заклеїла його пластирем, який, на щастя, виявився в гаманці.
Аскетичні умови
У корпусі в деяких номерах був відносно свіжий ремонт. Ми жили по двоє. Деяким дівчатам пощастило більше – вони жили поодинці. Цілковите усамітнення сприяє практиці. Для цього у деяких країнах в стаціонарних центрах віпасани (а не в орендованих, як у нас) для студентів є одиночні келії для медитації.
У кожній кімнаті – свій туалет та душ. Це було зручно, адже можна було помитись в обідній час або ввечері.
Для порівняння – у попередні роки в кімнаті жило по 4-5 людей, а туалети й душові були спільними. Приймати душ дозволялось лише у відведений час після обіду – з 11:00 до 13:00. На кожну дівчину було по 15 хвилин. Це створювало багато ситуацій із пасивною мовчазною агресією, бо хтось обов’язково не вкладався у час.
Щодо орієнтації у часі – у коридорах стояли великі годинники, а про усі важливі часові блоки – підйом, початок та кінець медитацій, сніданок і обід – сповіщали звуками гонга.
Під час навчання зберігається повна сегрегація чоловіків та жінок. Навіть подружні пари, які проходили курс разом, не контактували.
У нас з чоловіками були окремі поверхи, окремі їдальні, сходи та виходи на вулицю. Зустрічались ми лише в темному медитаційному залі і сиділи по різні боки від асистента вчителя Андреа Шмітц.
Під час курсу можна контактувати лише з менеджером з побутових питань і у певні години – з асистентом вчителя, якщо є питання щодо самої техніки.
Підйом був о 4 ранку, далі двогодинна медитація, і о 6:30 – перший прийом їжі. Потім ще блок медитацій, і об 11:00 – обід. Далі – перерва. А потім знову медитації, загальна тривалість яких – більше 10 годин.
На завершення дня навіть я, в якої останній рік спостерігаються проблеми зі сном, провалювалась в нього, наче камінь, і прокидалась вранці, вже коли звучав гонг. Здається, я навіть позу не змінювала.
Медитації
Часто, коли люди вперше чують про віпасану, здається, що підйом о 4:00 чи мовчання – це найважче. Але – ні.
Найскладніше – це саме медитації, бо це не відпочинок в екстатичних станах, а біль, який може вистрілити у будь-якому місці.
Три рази на день під час практик не можна змінювати позу – ось тут мозок починає просто шаленіти. Через те, що тіло нерухоме, а йому не дають відволікатись, не дають ні про що думати, мозок у відповідь надсилає біль у серці, спині, ногах. Але ми не здаємось і продовжуємо дивитись у цей біль.
У перші дні під час практик хилило до сну. Невгамовний мозок продукував одну за іншою думки, мов 25 кадр: от спогад зі школи, як однокласник обрав іншу дівчину, ось сварка із подругою, ось тут страх за сестру у ЗСУ, а от злість через невдалі стосунки, і варіанти, що ж нас чекає на обід.
Пісні, що грали в голові – це окрема тема. У мене грала увесь час почута в таксі пісня Дантеса “замало болю, замало болю”, коли ноги просто горіли пекельними вогнями під час сидіння. Музичний репертуар у голові буде найнеочікуванішим, готуйтеся прийняти це.
Загалом, навіть якщо ви викладач йоги, або практикуєте медитацію щоденно – буде усе одно складно.
Ноги затерпали. Ми ледь-ледь виходили шкандибаючи із зали на 5-хвилинну перерву, і знову повертались щоб провести ще одну 1-1,5 годинну медитацію.
Хоча з кожним днем медитувати ставало все простіше. Думки з часом перестають бігати у різні боки, і наприкінці курсу мозок перестає реагувати на непорушність тіла активними больовими відчуттями. Згодом біль взагалі розчиняється, але до цього моменту потрібно добре попрацювати.
Харчування
Харчування у нас було вегетаріанське, просте, але смачне. Спершу складно було звикнути до того, що страви мають досить нейтральні смаки – без солі та цукру і з мінімумом спецій. Це робиться також для того, щоб заспокоїти розум.
На сніданок давали каші з сухофруктами або зі свіжим морквяно-яблучним салатом та фрукти. Фрукти давали в обмеженій кількості – пів скибки кавуна, одне яблуко чи дві сливки. З напоїв – трав’яні чаї і неміцний чорний в пакетиках. Також цьогоріч у постійному доступі під час сніданків та вечірнього пиття чаю був мед.
Ще вранці давали тости і один шматочок масла на людину. Тости з маслом дуже швидко розбирали, і якщо я запізнювалась на сніданок, то їх вже не було.
На обід нам давали борщі, супи, овочеві салати, рис, перлову кашу з кабачками, гречку або запечену картоплю. Загальну миску із салатом швидко спустошували, тому його також не завжди вистачало на всіх.
Приблизно через день давали вегетаріанську випічку без цукру по одному невеличкому шматочку: брауні, моркв’яно-апельсиновий пиріг, яблучно-ягідні крендельки. Також із солодкого був джем, приблизно одна столова ложка на людину.
Старі студенти під час перерви о 17-й годині пили трав'яний чай або узвар.
З часом звикаєш до такого режиму і відчуття голоду у другій половині дня не виникає.
Але якось з другого поверху, де жила родина переселенців, у кімнату донісся запах свіжозвареної кави, і потім я до кінця ретриту мріяла лише про те, щоб швидше дістатись міста і посмакувати капучино.
Безпека
У нульовий день перед стартом курсу нас попередили, що сирени на території буде чутно. Менеджер запитала, чи є серед нас люди, які ходять до укриття за кожної тривоги. Проте таких людей не виявилось.
Також нас сповістили, що медитаційний зал має усі характеристики наземного укриття. Окрім того, у корпусі був підземний сховок. Якщо буде відбуватись щось серйозне, менеджер сказала, що вмикатиме сирену на телефоні – це означатиме, що нам потрібно спуститись униз.
Проте за весь час цього, на щастя, так і не відбулось. Загалом сирени я чула два рази, і вони були відносно далеко. Хтось чув лише один раз. Це не завадило нашій практиці.
Що було найважче
%20(1).jpg)
В якийсь із днів у мене починалась панічна атака під час сидіння, з’явилось відчуття задухи, прискорилось серцебиття, з’явилась нудота. Інтуїтивно я почала прокручувати по пам’яті спів Гоєнки і спробувала зосередитись на диханні – це допомогло запобігти приступу.
Пізніше інші учасники ділись, що панічні атаки у них також були.
Віпасана може стати справжнім шоком, і не дивно, що деякі учасники не доходять до кінця ретриту. Одна жінка з нашого потоку поїхала у перший же день. Сказала сусідці по кімнаті, що переїде у інший номер – і після того зникла взагалі.
Інша дівчина розповідала, що на першій віпасані втратила 7 кілограмів і так стресанула, що взагалі не пам’ятає, як пройшов курс. Але потім вона все ж приїхала вдруге і втретє.
Як говорить у лекції Гоєнка, переломні моменти стаються на 2-й та 6-й день. Але в мене він настав на 7-й день. Хотілось додому, у свій безпечний та звичний простір. Хоча б просто прочитати новини і впевнитись, що все гаразд із рідними. Мабуть, насправді хотілось відволіктись, як зазвичай, і не думати про питання, в які не дуже хочеться заглядати.
Під час практики, навіть якщо у вас в житті янгольське терпіння, ви будете злитись на шум від чиїхось штанів або надто гучного шморгання носом. Будь-які зайві рухи, навіть прибирання кімнати можуть вивести зі стану рівноваги. Тому навіть коли був вільний час, і ми гуляли на вулиці, намагались робити так, щоб рухатись по землі пошепки, або лягали на траву і так зберігали стан рівноваги. Такі камерні умови необхідні для того, щоб вловити цей стан і потім уміти повертатись до нього вже у звичайному житті.
Останній день і повернення до міста
_1.jpg)
На 10-й день нам усім дозволили говорити. Спершу пошепки, а потім з гучним сміхом та без пауз ми завершили наше мовчання. Весь простір залили розмови про те, хто як розважався в період безмовності, що відчували, хто кому які прізвиська давав і так далі.
Після спілкування хотілось робити час від часу паузи і трохи посидіти в тиші, що ми періодично і робили, усамітнюючись десь на прогулянці.
Ця кількість інформації перенапружила мозок, і складно було заснути.
Коли перед від’їздом на 11-й день ми отримали телефони, навіть не хотілось читати щось чи переглядати соцмережі. Я швидко подивилась, чи все гаразд з близькими, відписала їм і відклала смартфон до повернення у місто.
Виявляється, можна прожити 10 днів без перегляду новин, і це жодним чином не вплине на життя. Можливо, лише додасть трохи спокою.
У Києві відчувалась напруга. Її буквально фізично можна було відчути, бо люди втомлені і роздратовані.
Але усе одно після повернення додому вдалось насолодитись такими простими радощами, як кава, чи дві скибки кавуна замість одного шматочка, чи просто прогулянкою на природі в необмеженому просторі.
Після повернення я відчула повне обнулення, хоча порушення сну знову повернулось. З позитивного – прийоми їжі стали усвідомленими і без телефону. Після пробудження тепер першу годину я також не беру смартфон до рук. Спершу – медитація, потім – сніданок.
Лайфхаки для тих, хто збирається на віпасану
Тим, хто їде на цей курс, раджу взяти спеціальну лавку для медитації. Також можна придбати крісло для медитацій. Воно особливо доречне під час вечірніх лекцій, коли ви втомлені і важко знайти зручну позу для сидіння.
Беріть з собою термокружку. Чай у їдальні доступний лише тричі на день, і чашку не можна виносити на вулицю. А з термокружкою можна гуляти. Також можна взяти чай, який вам подобається. Деякі люди брали з собою мед, але цього разу його і так давали в їдальні необмежено.
Також можуть знадобитись беруші та пов’язка на очі. Наша сусідка першу ніч спала на коридорі, бо дівчина з її кімнати гучно хропіла.
Висновки
Одного 10-денного ретріту, звісно, недостатньо, адже зміни у житті відбуваються лише, якщо практикувати медитацію щодня.
Віпасана – це проходження крізь біль, фізичний і психологічний. Це зустріч зі справжнім собою, що не завжди буває приємно. Це пізнання законів причини та наслідку та розуміння, що наші страждання – лише наша відповідальність і наш вибір.
У одній із вечірніх лекцій було сказано: "Збереження стану радості у складні часи – ознака гідної людини", а також, що потрібно не лише бачити, що склянка наполовину повна, але і працювати над тим, щоб наповнювати її більше.
Фото: Анастасія Ярошенко
