Як студенти КПІ виготовляють евакуаційні електроноші для військових
Спочатку пари, а потім розробки. Студенти київської політехніки створюють евакуаційні наземні електроноші для ЗСУ.
До війни в університеті працював спеціальний гурток, на якому після занять майбутні розробники могли конструювати всілякі винаходи. Зокрема, спортивні боліди для гонок. Тепер студенти допомагають військовим.
Про ідею
Після 24-го лютого студенти гуртка КПІ власноруч почали збирати евакуаційні шасі на радіоуправлінні. А надихнув їх на це переселенець зі Слов'янська Дмитро Мамонов. Саме йому належить ця розробка. Ідею Дмитра підхопив КПІ імені Сікорського. Тепер після занять чи на вихідні спудеї збираються і конструюють ноші нового зразка.
“Коли розпочалася повномасштабна війна, ми вирішили відновити життєдіяльність гуртка, переформатували його і захотіли зробити власний виріб, але згодом вирішили взяти готове рішення. Знайшли в інтернеті патент розробника Дмитра Мамонова, він погодився нам передати технологію виробництва і став керівником цієї затії зі студентами”, — розповідає студент-розробник Іван Підпалько.
Такі керовані елекроноші для ЗСУ допомагають витягувати з гарячих точок поранених бійців, не ризикуючи при цьому життям медиків. У зоні бойових дій всюди чатують дрони, тож у таких умовах проводити евакуацію складно. Як тільки з’являється незначне скупчення людей, ризик ще одного прильоту зростає.
Також такий такий наземний евакуаційний винахід може підвозити протитанкові міни чи снаряди або виконувати інші завдання захисників.
Як усе працює
Основна перевага електронош – у тому, що вони складаються і розкладаються. Вони мобільні, а тому вміщаються у легковий автомобіль. У складеному вигляді вони займають небагато місця, важать близько 50 кілограмів.
“Деякі військові кажуть, що бачать перспективу використання цих нош в інших цілях. До прикладу, щоб не тягнути на собі весь вантаж, можна накидати рюкзаків чи ще щось і ноші поїхали. Вони запросто витримують 150 кілограмів. Мета цього виробу — це полегшення, щоб не тягнути на собі пораненого, а покласти і поїхати”, — зауважує Іван Підпалько.
Іван додає: недолік цих нош лише у тому, що вони трошки низькуваті і деякі місця потрібно буде об’їжджати. Попри це, багнюку розробка долає легко, під силу їй і залізнична колія.
“Керування ношами йде пультом. Зараз у нас пульт від дитячої машинки. Цього досить. Загалом на дистанцію орієнтовно 20 метрів від нош зв’язок ловить добре, хоча ми перевіряли і на 100 метрів, і вони їздять. Їхнє застосування не таке, що на 500 метрів від оператора їм треба бути і з дрону керувати, а просто поряд йде людина, так званий супровід для полегшення. В майбутньому ми думаємо робити більш захищений зв’язок, дистанційне керування, щоб взагалі зменшити людський фактор, щоб не було людей, які будуть навіть супроводжувати розробку”.
Ноші виробляють у майстернях КПІ, там є все необхідне устаткування. Вартість матеріалів на одну таку евакуаційну ношу складає орієнтовно 50 тисяч гривень. Спочатку студенти поставили перед собою завдання зібрати 5 таких нош. Три вже зробили, перевіряють, тестують і готують до відправки на фронт.
Про плани
Студенти кажуть, що передусім хотіли створити команду і масштабувати виробнцтво, щоб таких нош було більше на фронті.
“Треба робити це масовим, щоб їх було багато. Недаремно Брюс Лі казав, що треба боятися людину, яка знає один прийом і десять тисяч разів його відпрацювала, ніж людину, яка знає десять тисяч прийомів. Тому, ми дуже хочемо щоб цей виріб став масовим. Хай держава створює умови для людей, які зможуть їх масово виробляти, а інститут натомість може впроваджувати інновації, робити якісь дослідження”, — каже Іван Підпалько.
На цьому студенти-розробники не планують зупинятися. В них є ще один проєкт, який може стати в нагоді військовим — “Котигорошко”.
Його суть полягає у створенні спеціальної платформи, за допомогою якої можна буде перевозити вантажі. Іван зазначає, що теоретично вже пропрацювали свою розробку, залишилося лише її реалізувати.
Фото: Іван Підпалько, а також Gazeta.ua
