Осередок херсонців у Києві: Як підприємиця з Херсону відкрила дитячий центр розвитку на новому місці
Євгенія Грищенко — херсонка, яка зараз живе у Києві. У столиці жінка відновила роботу дитячого центру розвитку Be Good, який свого часу започаткувала у Херсоні, а ще допомагає з працевлаштуванням переселенцям.
Євгенія розповідає, як наважилася розпочати все з нуля на новому місці і створила осередок херсонців у Києві.
Про початок своєї справи у Херсоні
Євгенія має педагогічну освіту. Після навчання жінка разом зі своєю однокурсницею почала працювати у сфері організації свят для дітей. Каже, що почали працювати аніматорами у часи, коли слово “анімація” в Україні особливо не знали. Лише згодом ця послуга в нас популярною і затребуваною, як у Туреччині. Євгенія згадує:
“Ми почали робити свята для дітей, потім для дорослих – ювілеї, весілля. Потім створили свою івент-агенцію ще й для дорослих. З кожним роком справа масштабувалася, ми почали співпрацювати із великими компаніями, організовувати корпоративи і тімбілдінги.
Заснували також у Херсоні масштабний фестиваль родини просто неба, його дуже полюбляли херсонці”.
Євгенія з командою активно працювали у сфері розваг, а потім помітили, що у їхньому місті зовсім немає локації, де можна було б якісно організувати і відзначити дитяче свято. Бо аніматорів здебільшого кликали або додому, або на святкування у заклади. А там не завжди було зручно працювати: то локація була затісна, то гострі кути на кожному кроці, то занадто слизька підлога чи інші безпекові моменти не дозволяли організувати веселощі на повну.
“І от ми з партнерками вирішили створити простір для дітей саме розважального характеру. У 2019-му році відкрили дитячий центр Be Good. Він одразу став успішним, бо в нас була велика база, нас знали у Херсоні. Спочатку центр створювали як місце проведення свят та тематичних вечірок для дітей. Далі на його базі ми відкрили лабораторію, де навчали малечу азам науки: фізики, хімії і біології, щоб вони могли гратися і робити цікаві експерименти”, – каже Євгенія.
На цьому вирішили не зупинятися. Команда створила ще й школу раннього розвитку для дітей до двох років, а на дитячих канікулах організовували навчально-розважальний табір:
“Ми працювали 24/7, обожнювали свою справу. Це класна робота, коли кожен день свято — нам заздрили всі. Це цікаве життя, постійне спілкування з людьми, створення чогось нереального”.
Справи йшли добре і у січні 2022-го року команда запланувала ще більше розширюватися, тож на запит батьків почали шукати приміщення для створення дитячого садочку. Та повномасштабне вторгнення зіпсувало усі плани.
Про повномасштабне вторгнення, яке змінило усе
Велика війна застала Євгенію з колегами у потязі до Львова. Вони їхали на івент-форум і не думали, що зранку їхнє життя перевернеться догори дригом.
“О 5 ранку нас всіх почали розривати телефонними дзвінками, мовляв, почалася війна. Зрозуміло, що ніяких вже івент-конференцій не буде, хотілося тільки повернутися додому, в мене там там залишилися діти. І вже в потязі до Львова ми брали квитки на всі автобуси, маршрутки, потяги назад.
Того дня у Херсон вже ніхто не їхав, ми легко купили квитки, а потім почалися скасування виїздів у тому напрямку.
Навіть приватні таксі вже не їхали, тому що російські війська швидко захопили Херсон. І так ми застрягаємо на місяць у Львові, а діти – там. Виїхати вони не могли, бо з Херсону не було зелених коридорів”.
Ще один нюанс, який ускладнював процес вивезення дітей Євгенії – те, що її чоловік військовослужбовець та учасник АТО. Жінка каже: коли росіяни були вже в Херсоні, то дістали списки військовослужбовців і почали шукати їхніх дітей:
“Вони приходили до нас додому, все там перерили, сусідів питали, що як і де. Ходили до моєї мами, але не дійшли до другої бабусі, матусі чоловіка, де і перебували діти. Їх просто ангели зберегли.
Тоді ми зрозуміли, що лишатися в Херсоні зовсім небезпечно. Але зіштовхнулися з проблемою, що дітей військових ніхто не хоче брати до себе в машину, щоб не нести відповідальність. Але знайшлася та людина, якій я буду вдячна до кінця життя. Цей чоловік таки наважився взяти моїх дітей і вивіз їх. Бог зберіг нас, і ми одразу виїхали за кордон”.
Так Євгенія з дітьми поїхала у Данію. Спершу це мала бути поїздка на декілька тижнів — так наполягав чоловік. Він сказав, що так йому буде спокійніше і родині безпечніше. Та декілька тижнів затягнулися на рік. І попри те, що діти вже соціалізувалися, відійшли від жахів війни та навіть пішли у школу, жінка прагнула повернутися.
“Як і всі херсонці, ми повернулися в Одесу, ближче до дому. Там я почала працювати у волонтерському центрі — це дійсно те, що мене врятувало у психічному й моральному планах, я знайшла своє місце завдяки людям. Ми навіть називали наш центр не волонтерський, а центр лікування. Ми відчували свою значимість там”, – згадує Євгенія.
Але через півроку чоловіка Євгенії перевели по службі до Києва. Родина поїхала за ним. Жінка і далі активно волонтерила, вже дистанційно, але прагнула скерувати кудись свої сили. А потім в неї з’явилася ідея відновити центр розвитку дітей вже у столиці.
Про Be Good у Києві
“Було дуже страшно, тому що починати щось нове складно і моторошно, особливо на новому місці, коли ти нікого не знаєш і тебе ніхто не знає. Друзі мені підказали, що існує грантова програма, яка допомагає підприємцям. Я подала документи, спочатку не пройшла співбесіду, але подалася ще раз. Після другої співбесіди мені кажуть: вітаємо, ви виграли грант від держави на відкриття власної справи”.
Євгенія одразу почала шукати приміщення для майбутнього центру. Вимог було декілька: щоб локація була комфортною для дітей, а ще щоб це було підвальне приміщення, яке заміняло би укриття. Бо малечу дуже важко організовувати і водити в укриття під час тривог, зауважує Євгенія:
“Чесно кажучи, я не вірила, що проста дівчина із маленького міста може щось виграти від держави. Я ніколи нічого не вигравала, а тут просто якісно склала бізнес-план, розказала всю ідею і вона всім дуже сподобалась”.
За час війни змінилися вимоги не лише до приміщення, у якому займатимуться діти, а й до концепції центру. Якщо раніше Be Good позиціонував себе як розважальний центр, то зараз більше як навчальний. Євгенія як мама двох дітей не з чуток знає, як війна і коронавірус вплинули на успішність дітей у школах. Тож підприємиця вважає, що у такий складний час дітям найважливіше дати якісну освіту, а розваги будуть як додаток:
“У нас авторські навчальні програми. Ми разом розробляємо їх самі. Звичайно, опираємося на міністерські програми освіти, щоб йти у ногу із нашою загальною освітою. Побувавши у Європі, я побачила деякі підходи до навчання дітей, вони трохи інші і мені це сподобалось, ми це все застосовуємо”.
На базі центру є садочок повного і неповного дня, щовівторка і щочетверга у них працює логопед, функціонує школа раннього розвитку. У найближчих планах – відкрити при центрі ще художню школу. Зараз у центрі спокійно, а от з осені почнеться активне навчання.
Осередок Херсонців у Києві
Окрім освітньої місії, центр має ще й соціальну – він став осередком херсонців у Києві. Про це і мріяла Євгенія, коли розпочинала цю справу на новому місці:
“У всіх переселенців – одна проблема: дуже важко влаштуватися на роботу. Всі роботодавці кажуть: зараз ви переселенці, а коли ваше місто звільнять, ви повернетеся додому. Але, як бачите, третій рік нікуди не можемо поїхати, і досі всі пересеенці чують такі фрази від роботодавців, на жаль. На щастя, ця місія вдалася, і в нас працюють прекрасні дівчата з Херсонської області”.
Колектив зібрали, групи дітей формують, програму урізноманітнюють. Але на цьому у навчальному центрі не планують зупинятися:
“Також ми дуже хочемо створити таку програму, щоб допомагати діткам військових, переселенців чи тим, хто втратили батьків. Ми зараз шукаємо таких дітей і хочемо створити на базі нашого центру програму підтримки. У нас є зарубіжні партнери, які вже згодні оплачувати їхнє навчання або повністю, або частково”.
Понад усе Євгенія мріє повернутися додому, але каже: зараз це нереально, особливо з її спеціалізацією. Їхній центр Be Good у Херсоні зруйнований вщент, садочки там не працюють з міркувань безпеки, а всі заняття у школах – лише онлайн. Але навіть коли усе налагодиться, Євгенія не планує покидати центр у Києві, а хоче поєднувати життя на два міста.
Адже за два з половиною роки великої війни навчилася жити, долаючи великі відстані, і зрозуміла, що часом кордони чи сотні кілометрів – не перепона.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі "Вікно Відновлення". Усе про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Фото: надані Євгенією Грищенко, а також ДСНС та видання Мост
