Якою є і якою має бути мережа реабілітаційних закладів в Україні

Через тривалу повномасштабну війну в Україні значно зросла потреба у реабілітаційних центрах для військових та ветеранів. Після лютого 2022 року у країні їх стає все більше, і розгортається широка мережа включно з районними центрами.

Як це працює сьогодні і чи кількість у даному випадку означає якість? Розбираємося докладніше та спілкуємося з експертами галузі про те, як її покращити.

Розбудова системи та ізраїльський досвід

“Наша система має пострадянську інерцію – від початку війни досі не створено єдиної системи реабілітації захисників”, - наголошувала ще у жовтні 2021 року тодішня міністерка у справах ветеранів України Юлія Лапутіна.

За декілька днів до цього ефіру – 13 жовтня 2021 року – з’явився указ президента “Про деякі заходи із забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів війни”, який передбачав створення до кінця 2023 року “регіональних центрів медичного забезпечення, психологічної реабілітації військовослужбовців та ветеранів війни” у кожній області.

Під послуги з реабілітації пацієнтів за відповідними пакетами медичної допомоги станом на червень 2023 року Національною службою здоров’я України було законтрактовано 423 лікарні. Отримати допомогу можна або за електронним направленням, зайшовши на сайт Національної служби здоров’я України, або, зателефонувавши на “гарячу лінію” – 16-77.

У липні 2023 року Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко представив план подальшого розвитку системи реабілітації країни. За його основу було взято ізраїльський досвід, система мала врахувати як потреби цивільних, так і потреби військових, не втратити актуальність після війни і не призвести до надлишку реабілітаційних відділень. У плані передбачається, що кожна кластерна (багатопрофільна) і надкластерна (високоспеціалізована з високотехнологічними послугами) лікарні матимуть у своєму складі стаціонарне реабілітаційне відділення.

Загалом в межах країни тоді йшлося про 5 250 ліжок. Очікувалося, що це дозволить щорічно надавати якісні та безоплатні послуги з активної і доказової реабілітації для щонайменше 126 тисяч пацієнтів. Також планували створити шість спеціалізованих закладів національного рівня. Ще п’ять реабілітаційних закладів, розрахованих на 200 ліжок кожен, мало запустити українське Міністерство оборони.

“Українська мережа закладів, які надають реабілітаційну допомогу зараз знаходиться у процесі трансформації, - вважає начальник відділу медико-соціальної координації та зовнішніх комунікацій Українського центру ветеранів Павло Поламарчук, -

Є передові заклади, які займаються реабілітацією. Серед них би я виділив Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни, Український центр ветеранів, який очолює Костянтин Баранніков, центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів “Лісова Поляна”.

Кожен з них спеціалізується на окремому виді реабілітації, у “Поляні”, наприклад, сильні позиції по акубаротравмі (травма в результаті дії акустичної вибухової хвилі) і ураженнях внаслідок прильоту керованих авіабомб, що стало, на жаль, дуже актуальним за останній рік”.

Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни – державний заклад охорони здоров’я в структурі МОЗ. Він надає необхідну спеціалізовану лікувальну, реабілітаційну, паліативну та довготривалу медико-соціальну допомогу, має у складі декілька реабілітаційних відділень.

“У нас є унікальні апарати, яких немає ніде в Україні, - розповідає Поламарчук, - наприклад “Локомат”, який допомагає бійцям з важкою спинальною травмою, з атрафованими кінцівками, з парапарезами та тетрапарезами знову відчути, як це ходити, є спеціальний стіл, який допомагає розробляти руку, є апарат “Робот-рука” та інші, і це дуже мотивує наших ветеранів займатися цими вправами”.

Львівський реабілітаційний феномен

За час великої війни Львів став потужним реабілітаційним хабом для українців, що повертаються з війни. Сучасні медичні заклади міста прийняли тисячі постраждалих від військових дій. У Львівському медичному коледжі вперше в Україні відкрилася навчальна програма з реабілітації для медичних сестер, нові спеціальності почали відкриватися у Львівському медичному університеті імені Данила Галицького.

На базі першого медоб’єднання Львова працює національний реабілітаційний центр “Незламні” (UNBROKEN). Серед напрямків його роботи – реконструктивна хірургія, ортопедія і протезування.

Окрім встановлення протезів, їх тут також виготовляють, займаються фізичною, психологічною та психосоціальною реабілітацією. Новий корпус облаштований сучасним обладнанням: роботизована система ходьби, екзоскелети, роборукавички, що допомагають рухати рукою. Цього року у “Незламних” планують відкрити новий хірургічний комплекс, будівля якого спроєктована спільно з японськими та українськими архітекторами.

У передмісті Львова з квітня 2023 року офіційно працює клініка Superhumans, побудована на базі військового госпіталю. У ній є лабораторія протезування, де виготовляють біонічні протези за індивідуальними мірками пацієнтів, центр реабілітації та ерготерапії, відділення реконструктивної хірургії.

На території закладу діє багатофункціональний басейн та мультифункціональні засоби для фізичної терапії. Будівлю клініки спроєктовано як повністю безбар’єрну, також у приміщенні облаштовано місце, де є поверхня з різним покриттям, щоб люди з протезами ніг вчились ходити по різних поверхнях (піску, траві, бруківці, гравію).

Нещодавно у Львові було відкрито перший абілітаційний центр (абілітація – наступний крок після лікування та фізичної реабілітації) для ветеранів та цивільних HAB Lviv Habilitation Center. Це перехідний безбар’єрний простір, який надає можливість адаптуватися до нових умов життя. Тут відвідувачі навчаються самостійності в інклюзивному просторі та поза його межами. Зокрема, вчаться готувати їжу, здійснювати покупки, користуватися транспортом. Створені умови подібні до того, що чекає на поранених вдома. З відвідувачами працюють коучі, психологи та фізичні терапевти. Протягом року абілітацію можуть проходити близько 300 резидентів.

Свого часу державне підприємство “Галичина” спеціалізувалося на комплексній реабілітації людей з інвалідністю, через повномасштабне вторгнення центр змінив фокус діяльності, тепер тут проходять реабілітацію лише військові. Поранені можуть отримати послуги з комплексної реабілітації. Щорічно тут проходить реабілітацію понад 1200 людей. Реабілітаційний центр одночасно може приймати 300 пацієнтів. Пацієнтам допомагають навчитися користуватися протезом, доглядати за ним, а також повертатися до нормального та повноцінного життя.

Директорка департаменту охорони здоров’я Львівської ОВА Наталія Літвінська у коментарі БЖ розповідає:

“З самого початку війни ми стали своєрідним хабом і приймали, напевно, найбільшу кількість військових у станах, які потребували потім реабілітації.

Завдання МОЗу ми почали виконувати набагато швидше, аніж міністерство поставило її гостро. Обласна адміністрація вклала величезні кошти у відкриття реабілітаційного відділення з сучасним обладнанням та підготовленими фахівцями Львівського обласного госпіталю ветеранів війн імені Юрія Липи площею понад тисячу квадратних метрів. Також у Соснівці, на Львівщині відкрилося таке відділення Обласної клінічної лікарні, загалом у області вже працюють п’ять відділень у кластерних закладах і два завершують ремонтні роботи та чекають на поставку обладнання”.

Також у Львові, і ще у 9 містах України успішно працює мережа реабілітаційних центрів RECOVERY, яку заснували бізнесмен Віктор Пінчук разом з дружиною Оленою. Центри оснащені сучасним обладнанням та облаштовані з з урахуванням вимог інклюзивних стандартів (просторі коридори, санітарно-гігієнічні зони для маломобільних пацієнтів). Окрім цього в Recovery є кабінети ерготерапії, індивідуальної фізичної терапії, асистивних технологій.

Про головні проблеми реабілітації і як їх вирішити

“Зараз проблеми у галузі однакові у всій Україні, - ділиться думками Наталія Літвінська, - це недостатня кількість кадрів з реабілітації, з цим стикається ледь не кожен заклад охорони здоров’я. Маємо відтік гарних кваліфікованих фахівців в приватні центри, де їм пропонують вищу заробітну плату. Інша проблема – маємо працювати над кваліфікацією, не завжди спеціалісти мають необхідний рівень знань та досвід роботи з пост-травматичними стресовими розладами, складними фізичними ушкодженнями та іншими наслідками війни”.

“Головна проблема нашого закладу – кадрова, - ділиться подібною думкою Павло Поламарчук, - і це, певною мірою, через те, що він знаходиться на периферії – у Київській області. Більшість фахових спеціалістів працює у відомих київських лікарнях, і заманити фахівців у ту ж Рівненську область, або ж, скажімо, у заклади охорони здоров’я Одеси непросто. А кадри треба залучати, у нас є Указ Президента, який регулює найнижчі та найвищі рівні зарплат для медичних фахівців.

Я вважаю, що, окрім механізмів трудових колективних договорів, у державних закладах необхідно визначати тарифну ставку з метою залучення спеціалістів.

Тому що реабілітація – це тривалий процес, це не коротка операція, за яку можна отримати конкретну суму. Тут важлива підтримка держави, донаторів, фондів”.

Керівниця першого в Україні абілітаційного центру “Lviv Habilitation Center” Анна Горкун зізнається, що найбільшим викликом для її установи був пошук фінансування, оскільки два роки тому гроші на такий проєкт ніхто виділяти не хотів. Донори, які традиційно працюють у гуманітарному напрямку, вважали, що підтримка ветеранів виходить за межі їхніх можливостей та статутів, пошук коштів тривав майже рік, зрештою вдалося знайти надійних партнерів.

Сума, яку виділяє Національна служба здоров’я України в межах психіатричних пакетів на лікування пацієнтів, становить 13 тисяч 175 гривень, хоча, за словами медичної директорки Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні Світлани Александрової, лікування може коштувати 18-19 тисяч.

Інша проблема, на якій наголошують спеціалісти галузі – практика недоказових методів реабілітації, яка й досі розповсюджена у багатьох закладах. Павло Поламарчук вважає це наслідком радянської спадщини, і навіть називає основним злом у сфері:

“Історично так склалося, що заклади, які колись були центрами, які надавали медичну допомогу у рекреаційний спосіб (по суті санаторіями та закладами відпочинку, а не установами доказової медицини) продовжують використовувати практики, які не схвалюються МОЗом як доказові. На мій погляд, це витрачання часу і марнування “людиногодин”, а також марнування часу безпосередньо пацієнтів.

Минулого року міністерство зробило величезну роботу – врегульовало сферу реабілітації у різних аспектах, ранжувало заклади охорони здоров’я і типи реабілітації, які вони можуть надавати. Тепер є чіткий перелік доказових методів реабілітації”.

Ще на одному аспекті акцентує керівниця Львівського департаменту охорони здоров’я:

“До нас заходять міжнародні організації, але зазвичай вони працюють напряму із закладами охорони здоров’я, іноді уникаючи співпраці з департаментом та МОЗом. На мою думку, вони повинні координувати свої дії з центральним рівнем, так би мовити “вплітатися” у загальну державну політику. Бо на виході маємо якісь точкові речі, які, не матимуть продовження після того як міжнародні організації поїдуть, і це неправильно. Бо заклад бачить речі локально, а держава – системно”.

Спеціалісти галузі часто нарікали на тому, що, попри комплексний підхід та ефективні практики відновлення військових, у реабілітаційних центрах – дуже довгі черги. І військові змушені місяцями чекати потрапляння туди.

Серед пропозицій, які розглядаються для покращення ситуації: створення реабілітаційних відділень на базі цивільних установ, створення мережі партнерських закладів (такий досвід вже є у Славутичі Київської області, Івано-Франківську та Чернігові), ну і, звісно, грамотна інформаційно-просвітницька кампанія. Наталія Літвінська каже:

“У нас ще не розуміють що таке сучасна реабілітація. Звикли, що це якась фізіотерапія – п’явка, голка і масаж, як панацея від усього. Насправді це щоденна і дуже важка робота мультидисциплінарної команди.

Суспільству треба пояснювати їхні права, те, що хворі мають, у залежності від станів, від 2 до 8 безкоштовних реабілітаційних циклів. Мета сучасної реабілітації – повернути людину до оплачуваної роботи, повернути її у суспільство”.

Про покращення системи реабілітації

Серед методів покращення досвіду реабілітації військових також називають створення єдиної системи координації реабілітаційних закладів, аби не було дублювання зусиль і неефективного використання ресурсів.

“Нам не треба надмірне створення інфраструктури реабілітації, це не покращить надання якості медичної допомоги, - вважає пані Наталія Літвінська, - у гонитві за тим, щоб підписати той чи інший договір з НСЗУ. Це не буде про якість”.

На її думку, фахівці в Україні мають сконцентруватися на забезпеченні високої якості реабілітаційних послуг.

“Має бути чітке розуміння усієї мережі подібних закладів. Бо зараз одні підпорядковуються МОЗу, інші – Міністерству соціальної політики. Є ті, що Міністерству у справах ветеранів, десь – приватні заклади. Для того, аби не дублювати ресурси і правильно їх використовувати, нам потрібне прозоре розуміння стану цієї мережі”, – каже вона.

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі "Вікно Відновлення". Усе про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

VR, іпотерапія, відновлення через мистецтво: Інноваційні методи реабілітації військових в Україні

Ірина Маймур 02 травня 2024

Фото: UNBROKEN Ukraine, Ivan Avdeenko photography, Recovery Ukraine.