“Я збираю не уламки, а життя людей”: Історія художниці з Харкова, яка створює мозаїки зі скла після прильотів

Валентина Гук — художниця із Харкова, яка створює мозаїки зі скла після "прильотів". Її ще знають за псевдонімом Сонце.

Валентина багато працює та навчає малювати інших, а нещодавно створила проєкт із соціальним меседжем, який відгукнувся не лише харків’янам, а й припав до душі багатьом українцям.

Про любов до графіки та початок роботи з мозаїкою

Основний напрям мистецької діяльності Валентини — графіка. Пастель, олівець, туш — вона працює в різних форматах та стилях, а ще — в різних розмірах. У художниці навіть є роботи в повний зріст.

“Графіка — це, напевно, просто про прояв мене як людини. Я люблю, коли все чітко, без всяких, знаєте, “як підійти до чогось пом'якше, згладити кути”. Я про те, щоб прибрати все зайве, щоб все було чітко, відверто і прямолінійно. А графіка саме про це. Основна суть графіки — це відсіяти все зайве і залишити головне. Тому це просто максимально про мене, про моє вираження і про мій світогляд”, – каже Валентина.

Мозаїки мисткині подобались давно, але художниця все ніяк не знаходила часу приступити до їх створення. Валентина бачить у них подібність із її улюбленою графікою. Каже: принцип один, просто різні техніки. А ще, як і в графіці, мозаїка для неї – це про “відсіяти все зайве”.

Крім цього, Валентині дуже подобається мистецтво стріт-арту, коли можна виходити на вулиці, щось створювати і залишати роботи на стінах міста.

Ось так всі захоплення художниці переплелись, а справу зрушив з місця один випадок, точніше приліт:

“Мозаїку я любила давно, цікавилась. Потім стався “приліт” недалеко від мого будинку. В мене вибило балкон всередину, і це мене осяяло. Я просто це побачила, ще не зібрала скло, а вже побігла в магазин за матеріалами. У той же день зробила першу мозаїку зі скла свого балкону. А далі друзям, знайомим, приятелям це сподобалось, когось надихнуло, хтось сказав, що це дає надію”.

Про ідею проєкту “Дерево життя”

Відгуки друзів та знайомих надихнули Валентину продовжувати створювати мозаїки і розвивати свою ідею.

Так з'явився проєкт під назвою “Дерево життя”. Вона почала створювати мозаїки зі скла після прильотів і розміщувати їх на вулицях рідного Харкова. Каже: в цьому і суть проєкту.

“Ідея була в тому, щоб повертати розбите скло у вигляді мозаїк у місто. Бо нас зараз знищують. Відверто знищують нашу етнічність, нашу історію, не тільки будинки, а історію.

Я збираю не уламки, не сміття, я життя людей, історії міста, які збулись, або які вже ніколи не відбудуться.

Бо, наприклад, цього будинку вже немає і він не зможе подивитися історії, які відбуваються там кожен день. Я збираю життя міста, життя людей і просто повертаю його назад, даю йому шанс побачити щось інше, щось нове. В цьому основна думка цих мозаїк. Вони не про скло, не про зовнішній вигляд, вони про те, що треба зберігати, оновлювати і робити ще і ще”.

Усі мозаїки міцно закріплені на стінах будівель, які постраждали від обстрілів. Актів вандалізму, на щастя, не траплялось. Спроб викрадення робіт теж не було. Бо, зазначає Валентина, таке мистецтво мало хто розуміє як цінність, яку потрібно мати вдома.

Перш, ніж вішати мозаїку на фасад будівлі Валентина бере дозвіл або у мешканців, або у власників кав’ярні, якщо йдеться про бізнес, який постраждав внаслідок обстрілу.

Ще один важливий нюанс — Валентина сама збирає уламки скла після обстрілів. Це для неї принципово, інакше нічого не вийде. Робити подібні мозаїки на замовлення — такий варіант теж не розглядає, навіть якщо хтось їй вишле розбите скло із інших міст:

“Мені важливо самій збирати скло. Було б набагато простіше, якби мені його відправляли, але мені важливо відчути його. Без цього я не зможу передати емоції. Була ідея зробити ще одну роботу в іншому місті, ми намагались знайти варіанти, як туди потрапити. Нсаприклад, щоб люди, в яких є дозвіл потрапити на певний об'єкт, мені позбирали скло. Але це так, на жаль, не працює”.

Про процес створення мозаїк

Після обстрілів Валентина йде на локацію, де все трапилось і збирає матеріал для своїх робіт. Інколи її кличуть друзі. А місцеві, коли бачать художницю на місці прильоту, часто запитують, що ж вона там робить. Після невеличкого роз’яснення, люди спокійно ставляться до того, що, наприклад, їхні вікна можуть стати мистецьким об’єктом:

“Іноді це працювало навіть з поліцією. Коли не можна було заходити на об'єкт, я підійшла, пояснила, показала, що з цього виходить і мені дозволили зайти і позбирати скло”.

Валентина створила вже шість мозаїк: п’ять у Харкові і одну в Ізюмі. Каже: зробити мозаїку у цьому місті для неї було дуже важливо, бо воно розташоване дуже близько до лінії бойових дій.

“Я роблю мозаїки, бо вони потрібні, бо нам потрібна ця надія і змога.

Як на мене, прифронтові міста потребують ще більше цієї надії, бо в нас її кожен день вибивають. Тому мені було важливо це зробити. Я часто їздила на Донеччину, в той бік, через прифронтові міста. Разом з друзями, які також там мали роботу, ми ходили по місту, збирали скло і надихнулись його історією, відчули її”.

Про Харків

Понад усе Валентина любить своє рідне місто. Попри всі труднощі і загрози, вона продовжує жити і творити у Харкові.

“Для мене Харків — це моя фортеця, моє серце, я обожнюю своє місто. Я завжди його любила і відчувала дуже яскраво, просто з війною це відчуття загострилось. Це не стало чимось новим, просто чимось ще сильнішим, ще сильніший зв'язок.

Мені здається, всі люди, які залишились у Харкові з власної волі і роблять щось для міста — просто не можуть його покинути. Ми так його любимо і воно так любить нас, що це неможливо перервати”.

Для того, щоб по-справжньому відчути місто, треба з ним потоваришувати, вважає Валентина. І з Харковом цей метч у них вдався.

“Харків — живе місто. От бувають міста, які завжди приймають всіх, і ти вже йому подобаєшся, але Харків обирає тебе. Він живий і дуже норовливий тип. Йому треба подивитись, відчути. Він спочатку може бути гучним, непривітливим, але якщо дозволити йому показати себе, то його просто неможливо потім не любити”, – каже художниця.

Валентина не полишає ідеї попрацювати зі стрит-артом, але поки не дозволяє погода. Художниця не знає, скільки триватиме її проєкт із мозаїками і скількома новими виробами поповниться ще місто, втім точно впевнена в одному — графіка завжди у її серці. Тому вона багато працює у цьому напрямку, створюючи нові роботи.

“Ми розбираємо завали в Будинку Спілки письменників після прильоту” – Як волонтери “Гуртум” рятують київські пам'ятки

Сергій Гулюк 26 січня 2025

Фото: Юрій Каплюченко, _samoilovivan_, s_sontse_