У рубриці Bla Bla Bar публічні люди розповідають про свої відносини з алкоголем, про улюблені київські заклади та важливі міські локації. Наш новий співрозмовник — легендарний Чорний Санта, колишній фотограф і співвласник барів "Торф", "БарменДиктат" і "Склад" Кирило Кисляков.

Про відносини з алкоголем

Моє перше бухло — це кагор, вкрадений у Філарета. У того самого Філарета, він же у нас один. Я виріс на Терещенківській, ми з пацанами крали кагор, залазили на якийсь дах під сонцем, нюхали пробочку від пляшки і здихали.

Довгий час я взагалі нічого не пив, хіба що в дитинстві щось спробував. У 16 років я вимушено переїхав на територію нинішньої РФ, жив під великими містами і до 24 років системно не пив. Потім у кінці 80-х я повернувся до Києва, а тут вже не можна було не пити.

Якось я спробував справжню медовуху під Новгородом. Це був такий рідкий мед, який я хлебтав дерев'яною ложкою, а потім вставав, але ноги не йшли.

Ви пам'ятаєте історію Роберта Стівенсона [англійський письменник і поет — БЖ] про піктів [найдавніший із відомих народів Шотландії — БЖ] і вересовий мед? Вони знали таємницю, як збродити мед. Саме цю таємницю пікти не здавали загарбникам. Всі ці медовухи на спирті та горілці — це все фігня. Забродивший мед — ось що круто.

На початку 90-х люди пили все підряд. Пам'ятаю, прекрасний 12-річний віскі Chivas Regal на всьому пострадянському просторі вважався дорогим бандитським напоєм. Він стояв у всіх шинках, люди приходили і замовляли його, щоб посидіти "дорого-багато". Потім з'явилися елітні Black Label і Blue Label, потім багато пили Чинзано. Тоді всі пили в основному вдома, ходили один до одного в гості.

Ми з моїм другом і партнером Володимиром Костельманом [генеральний директор і співвласник Fozzy Group — БЖ] в якийсь момент зрозуміли, що випили за різними барами алкоголю на вартість цілого бару. Стало дуже не раціонально пити у барах, тому ми зробили бари, в яких можемо пити самі. А оскільки ми самі по собі круті і легендарні — наші бари стали такими ж.

Сьогодні у мене чудові стосунки з алкоголем. Я думаю, вони навіть занадто хороші. У мене робота така, я ж шинкар. Руку збивати не можна, тому артист переді мною або звичайний гість — всіх треба набухувати.

Ви бачили стінку з бухла в "БарменДиктаті"? 39 метрів неповторюваного бухла. Якби мені розповіли в дитинстві, що стільки буває — я б не повірив.

Вдома не п'ю і не бачу в цьому сенсу. Я п'ю тільки на роботі, тому алкоголь у мене майже кожен день. Я часто пробую опрацювання в наших барах — то 12 коктейлів треба спробувати, то сет із 7 нових шотів.

Про улюблені напої

На роботі я п'ю тільки горілку. По-перше, це мій "технічний напій". Я точно знаю, де опинюся і як буду себе почувати від конкретної кількості горілки. По-друге, горілку не можна не любити. 

Але мій найулюбленіший напій — це односолодовий торф'яний шотландський віскі Laphroaig. Це єдиний односолодовий віскі, який подається до двору королеви Великобританії.

Якщо пиво, то темне, солодкувате і важке. Ми замовляємо для своїх барів крафтове пиво "Чорний Санта". А ще люблю ром, тому що він солодкий. Мені завжди подобалися шоти, просто зараз коктейлі стали модною темою. Але, думаю, скоро в моду знову повернуться шоти.

Найкрутіший шот — це комбінація питного спирту та рідкої глюкози. 50 на 50 такої історії й виходить максимальний ККД у світі алкогольних поєднань.

Один із наших найкращих задумів — шот "Єбанітка" [шот з рому оверпруф і невеликої кількості пепсі — БЖ]. Якось я брав інтерв'ю у бармена Васі Шилофоста, в процесі ми пробували 73-градусний ром, і в один момент ми зрозуміли, що потрібно терміново змішати ром з пепсі, інакше інтерв'ю не закінчиться. Так народилася "Єбанітка", яка тепер дуже популярна у всіх наших барах. 

Про похмілля

Похмілля — це необхідна плата за вечірній рай. Пекло зранку обов'язково повинно бути, інакше як ти будеш покараний? Закинувся знеболювальним, поїв, сходив у туалет, взяв води і спи собі далі. Гірше, коли тобі зранку треба кудись їхати, але ти ж знав на що йшов. Тому важливо розуміти з вечора, навіщо і що ти п'єш, і де ти будеш завтра.

У нашому "Торфі" зараз нові стільці і в деяких місцях підлога різна. Раніше в барі стояли старі стільці і підлога була всюди однакова. Але в один вечір, коли всі були в угарі і все було за гранню, мені здалося, що я повинен постукувати стільцями по підлозі в такт музиці.

Я розбив усі стільці і проломив підлогу, а на ранок у мене долоні були синього кольору. Тепер у нас нові важкі стільці, які хрін піднімеш.

Ще я якось по п'яні прикріпив оригінал свідоцтва про розлучення в "Бодегіті", де тоді бухав. Воно там два роки провисіло на стіні, на ньому навіть щось намалювали. А через два роки мені треба було їхати до Англії, і британці зажадали пред'явити їм оригінал свідоцтва про розлучення. Забрав із "Бодегіти" своє розмальоване свідоцтво і привіз їм. Все закінчилось добре.

Про улюблені заклади у Києві

У мене в цьому плані профдеформація — я відвідую мінімум п'ять чужих барів за тиждень, тому що інакше я просто не зрозумію, що відбувається в нашій сфері. Є хороший бар Hendrick's з дуже талановитими хлопцями. Є Loggerhead з ідеальною подачею, лоском і золотою пудрою на барній стійці. Ще є класний "жіночий" бар "Лиса гора".

У нашій сфері всі ходять один до одного в гості і дружать. Я завжди був великим прихильником дружби барів.

Люблю Barvy, де штовхають локальний український нью-ейдж. Мені подобається трушний Lost&Found від Адама [Адам Ховелл, власник барів East Podil India Company і Lost&Found — БЖ]. Мені навіть в Closer класно п'ється. Є ще класні бари Hitchcook, Ray або "Буду позже", і ще напевно когось не згадав.

Про місця сили в Києві

Мої місця сили — це ті місця, які я побудував сам. Є "Торф", є "БарменДиктат" і "Склад". У мого друга є репетиційна база, на якій він репетирує, там теж моє місце сили. Або ось VeteranoPizza — сильне місце.

Любов до міста не піддається поясненню. Ця любов — вона за місцем походження і по-іншому не може бути.

Мені в Києві скрізь добре. Я живу на вулиці Терещенківській у будинку, де народився і виріс. Нещодавно ми дізналися, що в нашому будинку відкриють кальянну. У нашому чатику мешканців будинку хтось написав, мовляв, що ж поробиш, така дійсність і треба з нею змиритися. Я ж не згоден і кажу, що дійсність — це те, що ми побудуємо самі, а не те, що треба терпіти.

Фото: Facebook-сторінка Кирила Кислякова