Bla Bla Bar: Майкл Щур про алкоголь і улюблені місця у Києві
У рубриці Bla Bla Bar відомі люди розповідають про свої стосунки з алкоголем, про улюблені київські заклади та важливі міські локації. Наш новий співрозмовник — журналіст і ведучий Роман Вінтонів, відомий під псевдонімом Майкл Щур.Я не пригадаю вік, у якому вперше скуштував алкоголь, але пам’ятаю ситуацію: це було в школі, мабуть, ще до 9 класу з моїм братом Орестом. Мама часто відправляла мене в село до бабусі. Там ми збиралися над гаражем, де стояв дідів Запорожець. Це була наша точка, туди ми навіть затягнули диван. Орест десь узяв фруктовий лікер, персиковий чи абрикосовий. Який лікер може бути в сільському магазині? І ми вдули пляшку на двох, ніби було смачно. Пам’ятаю, що мозок був затуманений, але особливого враження я не отримав.
Уперше алкоголь треба куштувати з провідником, людиною, яка проведе тебе в цей тріп.Насправді, я особливо не любив пити. Але пив пиво, смачними були перші кілька ковтків. Міг скуштувати горілку з цікавим смаком. Коли вперше зміг дозволити собі купити дорогий алкоголь, пив із сигарою, таке я бачив у журналах. Але коли почав більше спілкуватися з різними людьми, цей «міщанський рагулізм» мене покинув.
Зараз я іноді п’ю. Раз чи два рази на тиждень. Іноді рідше. Нерегулярно й небагато. Мене мало хто бачив п’яним. Мій алкогольний угар пройшов у гуртожитку в університеті. Ось там мене багато хто бачив п’яним.Інколи купую пиво, яке мені незнайоме. Люблю світле й легке. Коли був у Лондоні, випив ввечері літри три елю, а зранку літак. Прокинувся з нормальною головою, хоча ввечері ледве ходив.Я п’ю різне пиво, але ще не обрав якесь «своє». Щодо іншого алкоголю, то переважно обираю бурбон Four Roses, інколи торф’яний віскі Laphroaig 10yo. Дуже рідко з льодом можу випити вино. Таке буває десь раз на рік. От нещодавно у Карпатах вперше за рік пив червоне з льодом.
Мені важко обрати улюблені напої. Усе залежить від настрою та пори року.Я м’ясоїд, тому люблю пити та їсти стейки. Головне — щоби була їжа, я вічно голодний.У студентські часи в мене було таке похмілля, що я не міг дивитися, як люди їдять, настільки сильно нудило. Це було часто й дуже страшно. Напевне, через те, що я це пережив, зараз не люблю напиватися.
Похмілля — неприємне відчуття. Це не зло й не добро, це наслідки. Учора було добре, значить сьогодні погано — має ж бути баланс.Раніше боровся з похміллям сном і солодким чаєм. Ніколи не пив чай із цукром, але з похмілля дуже тягнуло. Потім прочитав, що організму потрібна глюкоза для відновлення водного балансу. Чи щось таке. Слава богу, зараз його не буває.Іноді, коли випиваю в компанії, одразу п’ю багато води. Це допомагає. Помітив це в «Торфі», там швидко п’янієш, а чергування води та алкоголю дає триматися.Уперше напився в хлам у 10 чи 11 класі на Новий рік. Наш алкотріп був під контролем батьків одного з однокласників. Ми збиралися в нього вдома й пили горілку. Я нормально тоді (як на десятикласника) так нажерся. Хлопці в школі хотіли бути дорослими, а немає нічого більш дорослого, ніж горілка.
Пам’ятаю тільки, як всю ніч блював, мені не сподобалося. В основному через це мені й не подобається сильно напиватися, не люблю себе не контролювати.Найгірші історії, що стосуються похмілля і п’янки, відбулися в гуртожитку. Одного разу прокинувся з похмілля і не пішов на пари. Хтось почав стукати у двері, відкриваю, а там стоїть якийсь незнайомий хлопець і каже: — Віддай гітару. — Яку гітару? — Ти в мого молодшого брата брав гітару, коли був бухий. І не віддав.Тоді я нічого не пам’ятав. Прийшов його молодший брат, я його впізнав. Почав згадувати, що справді брав у нього вчора гітару. Ми любили волати Oasis, The Beatles, Coldplay, Rem під інструмент на спільній кухні. Своєї не було, просив у молодшого курсу й ми так напилися, що я взагалі не пам’ятав куди її дів. Довелося віддати 120 гривень за гітару, напівакустичну чорну Jolana. Знайшли ми її через деякий час у дівчат під ліжком. Так я отримав гітару за 120 гривень.У Києві є кілька улюблених місць. Одне біле, друге чорне. Біле — це Squat 17b yard cafe, а чорне — це "Торф«. У »Торфі« я переважно зимою, а у »Сквоті" влітку, тут багато свіжого повітря.
Люблю їх, бо вони закриті, не стоять на перехресті. Тут немає випадкових людей.У «Сквоті» переважно п’ю сидр або будь яке пиво, або щось безалкогольне. У «Торфі» мене рятує те, що вчасно втікаю і п’ю воду. Здебільшого замовляю Four Roses.Ще є "Барбакан' — заклад, де я граю в кікер. «Барбакан» — не білий і не чорний. Він якоїсь іншої категорії. Напевно, за останній рік я туди ходив найчастіше. Низькі стелі, захований у дворі, виставки картин на стінах і надзвичайно смачні бургери.
Там — найсмачніші бургери, які я коли-небудь їв. Їх робить «Дідько street food».І це все разом — кікер, картини, бургери й люди, які туди ходять, роблять атмосферу «Барбакана». Переважно я там п‘ю безалкогольне пиво. За що на мене всі дивляться косо, іноді здається, що мене попросять піти. Інколи — світле.Я живу в Києві вже 12 років. Але ще не знайшов якихось постійних улюблених локацій. Дуже подобаються парки, у Києві вони непогані. Звісно, я був ще не в усіх, але круті парк Шевченка, Пушкіна, Нивки, КПІ, Бабин Яр. У них щось є. Нещодавно був у парку «Наталка». Там дуже круто, тепер це моя любов.
Забудова Києва мені некомфортна. Вона нависає.Організація кіосків, дорожнього руху, вулична торгівля така, що іноді з’являється відчуття дискомфорту. Я був у Чикаго й Торонто. З їхніми хмарочосами немає відчуття того, що на тебе все тисне. У Києві хочеться сховатися у дворику чи парку.
Опубліковано: 06 вересня 2019
5 київських університетів потрапили до переліку найкращих вишів світу
У 2025 році в Україні можуть легалізувати криптовалюту: як вона оподатковуватиметься
Кияни закликають посилити контроль за авто, які їздять без глушників
Нобелівську премію з літератури здобула південнокорейська письменниця Хан Канг