Історії про бізнес: Творча студія “Белая хвоя”

Цей матеріал присвячений майстерні дерев’яних виробів – Белая хвоя. Її засновники – талановита пара Кирило та Маша – розказали нам про переваги дерев’яного посуду, історію появи назви студії та про те, як улюблене ремесло стало прибутковим.

Старт

Маша з Кирилом познайомились в рідному Криму. Через деякий час дівчина приїхала до Києва навчатись в університеті декоративно-прикладного мистецтва за спеціальністю художньої вишивки. Закінчивши технічний університет в Севастополі, Кирило переїхав до Маші. У Києві вони вирішили започаткувати власну справу, яка стала продовженням їхнього творчого та духовного союзу.

Перше знайомство Кирила з деревом сталось ще в Севастополі, де він випадково на вулиці побачив особливу гілку шовковиці. Хлопець купив пилу і виготовив першу лампу, з якої і розпочалось домашнє виробництво дерев’яних виробів.

Коли сильно хочеш, то можеш працювати де завгодно і як завгодно.

“Потім ми з Кирилом орендували будинок в Києві. Цей період називається “коли сильно хочеш, то можеш працювати де завгодно і як завгодно”. Кирило побудував маленьку кімнатку біля будинку, яка і стала нашою першою майстернею: без стін, просто плівка і шифер. Потім ми купили перший токарний маленький станок, він вважався учнівським” – згадує Маша.

Назву майбутньої майстерні придумали в поїзді по дорозі до Києва. Замість вигадування популярних англомовних словосполучень, Маша з Кирилом одразу вирішили називатись рідною мовою. Головним критерієм були мелодійність та зрозумілість нового імені.

“Ми вигадали неіснуюче словосполучення, з яким у людей не було ніяких сформованих асоціацій. Ти просто вимовляєш ці слова і на звуковому рівні відчуваєш якусь ноту, а ми заповнили її своїм новим сенсом. Словосполучення “Белая хвоя” тепер асоціюється тільки з нами”, – ділиться Маша.

Развиток

Півроку Белая хвоя займалась тільки виробництвом ламп. Кирило генерував ідеї, а Маша допомагала в реалізації. Перевагою, але в той же час і недоліком, була неповторюваність створюваних виробів: всі лампи виготовлялись лише в одному екземплярі. Так відбувалось через особливості деревини, яку Маша з Кирилом знаходили в околицях. Кожна гілочка, пагін або знайдена колода піддавались своєрідному впливу природних факторів, які надавали унікальності кожному майбутньому виробу.

З часом Маша захопилась ідеєю виготовляти посуд. Першими в їхній майстерні з’явились ложки та тарілки.

“Ми купили на барахолці якийсь дуже дивний інструмент, який взагалі не був призначений для ложок. Потім почали шукати відео на YouTube. щоб подивитись, як це роблять інші. Там у чоловіків все класно виходило: берете дерево, спочатку так, потім так, і ложка готова. А ти пробуєш – і все не так, тикаєш в дерево, а нічого не відбувається” – розповідає Маша.

Виробництво дерев’яного посуду не є надто популярним ремеслом в Україні, тому знайти достатню кількість інструментів для виготовлення виробів своїми руками було складно. Маша з Кирилом все-таки відшукали професійне обладнання і з часом зосередились на виробництві посуду. Зараз в їхньому асортименті є тарілки, миски, дощечки, вази, різноманітні прибори для їжі, супів, кави.

Ми за те, щоб кожен член сім’ї користувався своєю однією ложкою і однією тарілкою.

“Ми хочемо долучити людей до культури дерев’яного посуду, тому що нею дуже тепло і просто користуватись. Ми за те, щоб кожен член сім’ї користувався своєю однією ложкою і однією тарілкою. І щоб цей процес став для нього і ритуалом, і певним знаком” – говорить Маша.

“Сенс в тому, що всі наші вироби жадають, щоб ними користувались, торкались їх, взаємодіяли з ними. Ми не хочемо, щоб людина діставала ложку з полиці і показувала “Дивіться, яка в мене є ложка”. Хочеться, щоб її брали до рук і інтуїтивно розуміли, навіщо вона і як її використовувати. Тому, ми прагнемо скоротити весь асортимент посуду до мінімальної кількості, яка буде виконувати всі необхідні людям функції”, – додає Кирило.

Домашня майстерня швидко перестала відповідати всім потребам Маші та Кирила у розвитку своєї справи. Переїзд в окреме приміщення став новим етапом в їхній історії, який призвів до розширення команди і більш чіткого розподілу обов’язків. Зараз студія Белая хвоя знаходиться в районі Нової Дарниці, поруч з Парком партизанської слави.

Не дивлячись на географічну віддаленість офісу від міської інфраструктури, майстерня Белая хвоя може повноцінно функціонувати і налагоджувати всі бізнес-процеси дистанційно. Це допомагає зберегти в студії атмосферу затишного і світлого сільського будиночку подалі від галасливих міст.

“Раніше ми ходили у відділення Нова пошта, щоб робити доставки і отримувати посилки. Але тепер після переїзду стало навіть більш зручно, тому що з допомогою однієї кнопки в мобільному додатку ми викликаємо до себе кур’єра і він сам забирає наші коробочки” – говорить Кирило.

Також розширились джерела пошуку деревини. Спочатку Белая хвоя використовувала тільки зламані або повалені дерева, які вони самостійно знаходили поруч з будинком або в лісі. Зараз цього матеріалу стало не вистачати для всіх виробів, але Маша з Кирилом не відійшли від їхнього головного принципу роботи.

“Зараз ми не хочемо виділятися за рахунок “еко”, “хендмейд” і всіх цих розумних модних слів. Можна залишити ці особливості як розумний вибір. Адже всі, хто працює з деревом, можуть також йти цим шляхом. Так, це особливість нашого виробництва, але це як само собою зрозумілий спосіб”– пояснює Кирило.

Аудиторія

Головні прихильники творчості Маші й Кирила – люди схожі на них. Їх не так багато, але кожен з них цілком усвідомлює і приймає всю красу дерев’яного посуду і може гідно оцінити докладену працю.

Наша аудиторія розуміє, що за цим всім стоїть значно більше, ніж просто ложка.

“Це люди, які прагнуть до краси і до того, як облаштувати свій дім і побут. Вони отримують естетичне задоволення від того, що користуються нашими виробами. Вони знають, що можуть в будь-який момент прийти до нас і подивитись, як тут все відбувається. Тобто наша аудиторія розуміє, що за цим всім стоїть значно більше, ніж просто ложка” – говорить Маша.

Команда

Крім Маші та Кирила не так давно в команді з’явились ще Влад та Еліна, які стали учнями Белой хвои і тепер допомагають на виробництві. Маша почала більше часу приділяти фотографіям виробів і налагодженню маркетингових процесів.

Белая хвоя – це проект заснований в першу чергу на людині та ремеслі, тому руки, які беруться за процес виготовлення виробів, визначають результат роботи.

Не можна просто подзвонити і сказати: “Вася, зроби 20 тарілок на завтра”.

“Вироби змінюються залежно від того, хто і як їх виготовляє. Не можна просто подзвонити і сказати: “Вася, зроби 20 тарілок на завтра”. Це буде бездушна тарілка, тому що її просто відштампують. А людина повинна прожити це і зрозуміти, навіщо їй виготовляти таким способом і такої якості” – розповідає Маша.

Плани

Вже зараз Белая хвоя проводить майстер-класи, де протягом шести годин будь-який учасник може вирізати ложку своїми руками. Ця ініціатива поки що тільки припідіймає завісу широких планів Маші та Кирила. В майбутньому вони хочуть створити щось значно більше, ніж будь-який магазин чи студія.

Мріємо створити прошарок творчих людей і споживачів, які будуть цінувати високий рівень якості та одиничність виробу.

“Ми хочемо створити такий простір, де молодь, як колись Кирило, хоче працювати руками. І зробити це на тому рівні. на якому в Україні цього ще немає. Це буде не лише ремесло, а доступний арт” – говорить Маша.

“Мріємо створити прошарок творчих людей і споживачів, які будуть цінувати високий рівень якості та одиничність виробу. Це може бути і кераміка, і метал, і синтези цих матеріалів. Талановиті люди будуть працювати і вдосконалювати себе, але це все буде під однією ідеєю. А Белая хвоя буде підрозділом цього кластеру” – додає Кирило.

Історія Белой хвои в цифрах

Комментар експерта:

Спочатку потрібно оцінити конкурентне поле. Насправді, людей, які займаються деревом не так вже й мало. Просто сучасний світ поділений на спільноти, а суспільства як цілісного поняття вже не існує. Немає більше «Жовтих сторінок», в які можна заглянути і зрозуміти, що у вас є 20 конкурентів і все. Існує сотні акаунтів і груп в соцмережах, є компанії, про які ви навіть не знаєте. Не можна рахувати лише тих конкурентів, які знаходяться у видимому полі. Ймовірно, варто походити на етнічні фестивалі і здивуватись, наскільки багато подібних ініціатив. І після цього дослідження зрозуміти, в чому унікальність саме вашого продукту і на цьому акцентувати увагу.

Завжди є спокуса стати масовим виробником. Але тоді – це зовсім інший бізнес. Мені здається, одна з проблем українського бізнесмена в тому, що він обов’язково повинен зробити зі своєї автомийки космічний концерн. А якщо ні, то в топку його. Тобто нами рухає успіх, в найбільш американському сенсі цього слова. Успішним вважається тільки великий бізнес, а шлях до нього – це всього лиш шлях, як колись казав Кастанеда, правда в дещо іншому контексті.

Європейська ж модель передбачає, що а) бізнес може бути сімейним, мати серце та інші органи, б) малий та середній бізнеси – це навіть крутіше, тому що за ними стоять реальні люди з реальними історіями. Вважаю, що креативним підприємцям варто орієнтуватись саме на другу модель, коли ми розуміємо, що не вирощуємо корпоративного монстра, а відповідно не станемо по-королівськи багаті (хоча хто знає), але у нас є улюблена справа, з допомогою якої ми заробляємо і приносимо користь суспільству.

Хороші новини в тому, що навіть у маленького бізнесі можуть бути великі клієнти. Але для цього на першому етапі потрібно пообтирати одвірки готелів, ресторанів і взагалі всіх, хто потрапляє в цільову аудиторію проекту. І, звичайно, шукати способи розповідати про свій продукт не за допомогою прямої реклами, а витончено. Так, щоб людям було цікаво.

Це стосується не тільки акаунта проекта в соцмережах, але і персонального спілкування. Навчіться розказувати не про тарілки і ложки, а, наприклад, про історію виникнення посуду в різних країнах і про її роль в різних культурах. В тому ж історичному та археологічному музеях є тонни разючих фактів про це. В кінці кінців візьміть їх в партнери і розповідайте про неймовірні експонати музею з користю для себе.

Фото: Сергей Сараханов