Як киянин випускає якісні українські джинси

Bishka Bo - це невелика українська марка чоловічих джинсів. Автор проекту - Олексій Федоренко одного разу просто не знайшов якісних джинсів у магазинах і вирішив зробити експеримент - пошити їх в Україні, відтворивши весь технологічний ланцюжок. Від вибору якісного деніму до обробки готових джинсів з різними ефектами. У нього вийшло.

Історія

За освітою Льоша - зв'язківець, працює контент-менеджером в сфері IT. Одягом ніколи не займався, не шив, не кроїв, не розробляв моделі. Але любов до речей була з дитинства - у 90-ті у батьків Льоші не було великого достатку, одяг купувався лише за необхідністю.

«Першу фірмову річ я купив в 2005 році в »Глобусі«- це були джинси Ecko unlimited, вони продавалися зі знижкою. Для мене це був переломний момент - тоді я почав цінувати якість в речах. Ці джинси я досі ношу як шорти. У них стерлися кишені, низ, але вони досі тримаються», - каже він.

Розробити власну модель Льоша задумав два роки тому, просто було цікаво, чи реально випустити якісні джинси в Україні:

«Якось я хотів вибрати собі джинси і не знайшов у магазинах відповідної моделі за адекватною ціною. Я ношу завужену класику, звичайний вуличний стиль, без різних рваностей або косих кишень. Крій вузький, але не настільки, щоб неможливо було ходити, занижена талія».

Займатися джинсами хлопець почав з нуля, вчитися цьому було ніде:

«Спочатку я навіть не знав, що блакитні джинси насправді робляться з темно-синьої тканини. Потім вже консультувався з лекальниками, конструкторами, працівниками фабрик і дізнавався всі нюанси. Виявилося, що випуск джинсів - дуже тривалий і працеємний процес. Проект я виношував дев'ять місяців. У березні перші пробні джинси були готові, але ще два місяці я їх носив сам, тестував, прав у різних режимах, по три прання поспіль. Мені було цікаво випустити якісний продукт».

Як все влаштовано

Щоб розробити першу модель, хлопець звернувся до лекальника. Але вже в процесі роботи йому довелося змінити трьох фахівців - один не доводив справу до кінця, другому не вистачало досвіду. Третій лекальник виявився найнадійнішим - чоловік давно займався промо-одягом і мав досвід роботи з різними матеріалами:

«Я добре розумів, якими мають бути мої джинси. Почав з пошуків тканини - від неї залежить модель. За одними і тими ж лекалами з різної тканини виходять абсолютно різні джинси. Переміряв дуже багато моделей, дивився, як себе поводить тканина. Зрозумів, що мені потрібен щільний денім, як в тих ще справжніх джинсах, які з'являлися у нас в 90-х. Пам'ятаєте, як у рекламі Levi's двоє коней намагаються розірвати пару джинсів?».

Спочатку хлопець шукав тканини в Україні, але виявилося, що більшість фірм торгує не дуже якісним китайським, турецьким чи бразильським денімом:

«Пошив джинси з однієї тканини, поносив тиждень, зрозумів - не те. Іншу італійську тканину і нитки мені привезли з великого складу в Німеччині. Спочатку прислали зразки, я їх прав, тер, дивився, що з ними буде. Зупинився на тканини щільністю 14,5 унцій. Вона мені нагадала ті мої перші джинси. У мас-маркеті зазвичай використовують тканину щільністю не більше 10-12 унцій».

Ще кілька місяців зайняли пошуки фабрики, що спеціалізується на пошитті джинсів. Потрібне обладнання було не скрізь: «Мало хто знає, але в радянські часи у нас теж шили джинси. Саме таку фабрику я в результаті і знайшов. Вона працює більше 20 років, свого часу на ній шили підробки на американські бренди. Зараз вона працює на експорт».

Технологія

Льоша серйозно перейнявся технологією пошиття і обробки тканини. Обробка потрібна для отримання задуманого ефекту - потертостей, відповідного кольору. Багато брендів цим не займаються:

«Спочатку потрібно випрати зразок тканини, заміряти рівень її усадки. Далі випускається лекало з урахуванням усіх параметрів. Робиться форма, джинси повністю зшиваються. Немає тільки блискавок, заклепок і ґудзиків - при пранні вони можуть пошкодитися. Потім джинси перуться у великих промислових барабанах. Залежно від бажаного результату виставляється режим. Є прання stone wash (з камінням), іноді додаються спеціальні речовини, які вибілюють, виварюють тканину. Я робив близько десяти різних проб - якісь джинси прав жорсткіше, якісь - слабше, потім вибирав потрібні відтінки. Після обробки вшивається фурнітура, лейби, принти».

Цех з обробки джинсів Льоша знайшов в Одесі, їздив туди спеціально, контролював процес. У підсумку шити модель доводилося в одному місці, обробляти - в іншому.

Фурнітуру спочатку замовляв з Італії, потім в одній відомій фірмі, яка обслуговує всі великі бренди. Проблеми були і з принтами - багато фірм відмовлялися наносити їх на денім:

«Ідея самих принтів була навіяна японськими джинсами, які були популярні в моїй юності - у них були малюнки на кишенях».

Команда

Практично всім Льоша займається сам, але часто йому допомагають друзі:

«Логотип допомогла робити моя подруга, дуже творча людина, графіку - знайомий, з яким ми разом вчилися. З вибором тканини допомагала дівчина, відеоролик зробив ще один знайомий».

Також Льоша звертається за допомогою до лекальників, на виробництві працюють конструктор, закрійники та швачки. Є свої співробітники і в цеху з обробки джинсів. Також хлопець співпрацює з фірмою, яка займається шовкотрафаретним друком, і з хлопцями, які виготовляють шкіряні лейби. Окремі компанії роблять етикетки і картонні бирки:

«У підсумку, для створення джинсів я обходжу вісім різних підрядників. Але їх могло бути й більше. Наприклад, якби мені не допомогли знайти тканину, це було б ще одним головним болем».

Гроші

У проект Льоша вклав власні гроші:

«Доводилося збирати на тканини, виробництво. Все робив на голому ентузіазмі, ніякого спонсора не шукав». Поки Bishka Bo грошей не приносить, але Льоша каже, що цей проект задумувався не як комерційний, «а більше для душі»:

«Це не стільки бренд одягу, скільки особистий проект. Поки його навіть не можна назвати комерційним, скоріше, це хобі. Мені було цікаво випустити те, що я б носив сам. Можу сказати, що у мене вийшло. Свої джинси я ношу, практично не знімаючи, вже місяців п'ять».

Розвиток

Незважаючи на те, що проект BishkaBo поки що збитковий, Льоша думає над розвитком і перетворенням хобі у бізнес:

«Я б з радістю пішов з основної роботи і займався тільки своєю маркою, але поки все хитко. Активних продажів немає. Якщо цим займатися серйозно, потрібно добре вкластися, випустити колекцію, а потім вже відходити від основної роботи».

Втім, Льоша вже думає про свою серію футболок і навіть випуск кросівок:

«Спочатку я думав, що цього добра вистачає, але коли стикався з усім предметно, розумів, що якісного цікавого продукту мало. Наприклад, багато брендів випускають футболки, але розмаїття мало. В основному все закінчується на виборі кольору тканини і принта. Мало людей заморочується кроєм, довжиною - беруть стандартні моделі. Мені було б цікаво випустити крій з нуля. Наприклад, зважаючи на свій зріст я люблю довші речі, ще можна придумати асиметричну футболку. Цікаво попрацювати і над жіночими джинсами, в перспективі, можливо, займуся».

Фото: Юлія Олійник