Куратор проектів у сфері стріт-арт – про погані та хороші роботи в Києві.

Стріт-арту в Києві стає все більше. Якісного та не дуже. Нещодавно був оголошений старт ще одного масштабного проекту – в різних містах України намалюють 100 муралів.

Про те, з чим пов'язаний бум стріт-арту в Києві, а також про погані та хороші роботи ми попросили розповісти куратора Олега Соснова.

Думки іниших експертів – учасника дуету Interesni Kazki Володимира (WaOne) Манжоса, та організатора фестивалю стріт-арту "Республіка" Андрія Зоїна – читайте за посиланням.

***

"Зараз відбувається те, що мало статися ще кілька років тому.

За відносно короткий термін у Києві з'явилося кілька муралів, що в масштабі України – майже непомітно, а в масштабі світової сучасної культури – взагалі крапля в морі. Проте якість невеликого числа зі вже створених робіт варта, без перебільшення, будь-якої країни світу. Поява робіт деяких хлопців (у тому числі українського дуету Interesni Kazki) саме в Києві створює позитивний імідж для України та формує актуальний бекграунд для вітчизняних художників.

Мурали це монументальне мистецтво, а не засіб масової агітації. Гонитва за "красивими картинками" повертає нас у радянське минуле з мистецтвом "на замовлення".

Якісь проекти напевно згорнуть після виборів. Деякі кандидати використовують мурали як інструмент політичної комунікації – це не новина, але це ще раз доводить інтерес людей до стріт-арту та культури загалом. На жаль, на шляху до політичних цілей кандидати можуть забувати, що мурали – це, в першу чергу, монументальне мистецтво, а не засіб масової агітації. А гонитва за "красивими картинками" повертає нас у радянське минуле з мистецтвом "на замовлення". Але час покаже, хто є апологетом розвитку стріт-арту, а хто заробляє бали на передвиборній кампанії. 

Як би не змінився "політичний розклад" після виборів, політики вже навряд чи зможуть зупинити розвиток цього жанру в Україні, це невід'ємний етап культурної еволюції країни. Етап, який ми, на жаль, проходимо із запізненням, але в нашій ситуації – швидше бути і не могло. Зміни вже відбуваються – з'являються адекватні люди у виконавчій владі, які довіряють, а головне – допомагають художникам і кураторам "поза системою".

Хочеться вірити, що з приходом грошей з'явиться конкуренція, різноманітність і авторський стиль. Але є ризик, що це обернеться таким же хаосом, як розміщення рекламних об'єктів у громадському просторі – без смаку та контролю.

Думаю, скоро і комерційних проектів з муралами стане більше. Але це бізнес, а не культура, важливо не плутати.

Хочеться вірити, що з приходом грошей з'явиться більше замовлень і більше українських художників, а значить, повинні також з'явитися конкуренція, різноманітність і авторський стиль. Але є ризик і навіть побоювання, що це обернеться таким же хаосом, як розміщення рекламних об'єктів у громадському просторі – без смаку та контролю.

Не знаю відповіді на питання, як відрізнити "добре" і "погано", головне – це відчуття людей, які спостерігають фінальний результат щодня. Емоції, які викликає мурал – і є відповідь. Безумовно, потрібен контроль над вибором художників, але поки в Україні немає ні законів для регулювання цієї сфери, ні кураторів, здатних повноцінно співвіднести світові тенденції з локальним контекстом та бюджетними реаліями. Це призводить до постійної полеміки навколо кожного нового муралу.

Головне, щоб навіть робота, яка людині не подобається, змушувала її задуматися тоді діалог із художником відбувся.

При всьому цьому більшості людей важко оцінити той чи інший об'єкт, оскільки у них просто немає розуміння цього виду мистецтва. Не кажучи вже про розуміння сучасного мистецтва в найширшому сенсі. У цьому немає провини людей, проблема в тому, що нам просто не прищеплювали хороший смак і нам нема з чим порівнювати. У такій ситуації вартісні проекти залишаються непоміченими або незрозумілими. Але і це нормально – це шлях розвитку.

Насправді, пояснювати мистецтво – справа невдячна, та й, напевно, не завжди потрібна. Головне, щоб навіть робота, яка людині не подобається, змушувала її задуматися – тоді діалог із художником відбувся. Тільки з появою нових якісних робіт можна відшліфувати смак містян, ніяка "теорія" не працює.

Для мене найважливіший фідбек – це відсутність тагів (написів балончиками) поверх робіт. Тобто, їх цінують в першу чергу самі вуличні художники. Вандали зіпсували всього дві роботи (з 11 підшефних мною), але їх відновили небайдужі сусіди та друзі. Мені здається, це теж показник позитивних змін в українському суспільстві.

Я впевнений, що в спальних районах стріт-арт актуальний не менше, ніж у центрі, а швидше навіть більше. У центрі багато старих будівель, які потрібно реставрувати, а не розписувати. Та й там вже є чимало гідних робіт, а от спальні райони – це неоране поле, як у плані наявності вільних стін, так і в плані кількості людей, які, можливо, ніколи й не бачили мурали наживо.

Радий, що в Києві нарешті з'явилися ініціативи, завдяки яким об'єкти вуличного мистецтва з'являються в спальних районах. Сподіваюся, їх ставатиме більше".