“Ми перезапустили бізнес на новому місці під час війни”: Історії підприємців, які врятували свою справу
Чимало українських підприємців втратили бізнес через вторгнення Росії. Часто, щоб зберегти власну справу, підприємці були змушені під обстрілами вивозити обладнання в більш безпечні регіони.
Розповідаємо історії власників Enjoy The Wood із Бучі, My Thai із Лозової та WoodLike із Костянтинівки.
Ігор Фостенко
Засновник компанії Enjoy The Wood. Перевіз бізнес із Бучі в Закарпатську область
Про успіхи до війни
Enjoy The Wood – українська компанія, яка спеціалізується на створенні декору та аксесуарів із дерева. З 2014 року стартап здійснив п'ять успішних кампаній фінансування на міжнародній краудфандинговій платформі Kickstarter. Підприємство збуває свою продукцію в 90 країнах світу, переважно в Європі та США. Також мають окремий бренд Puzzle.Up.Офіс компанії розташований в Ірпені, одне виробництво – в Бучі, а інше – в Бородянці. Всі ці населені пункти на Київщині були окуповані ще в перші дні вторгнення Росії.
Площа приміщення, яке було обладнане під виробництво, становила приблизно дві тисячі квадратних метрів. Там було чимало різного обладнання: 40 лазерних станків, УФ-принтери тощо. Приміщення було зроблено на вищому рівні – навіть обладнана їдальня для працівників.
«Ми розраховували, що може бути вторгнення, але точно не думали, що зі сторони Бородянки та Іванкова. Ми готувалися, навіть запаслися пальним і продуктами, щоб потім, якщо треба, роздавати співробітникам. Був план евакуації. Але, на жаль, усе це мало спрацювало, бо Бородянку захопили одразу», – розповідає Ігор.
Про втрати від війни
Перші дні після вторгнення були дуже складними. Засновник компанії пригадує, як постійно було чутно вибухи. І все ж, каже, деякі люди навіть захотіли вийти на роботу. У підсумку виробництво було призупинене повністю, як і продажі. Залишився лише збут за кордоном.
«Десь через тиждень ми зібралися з командою, щоб обговорити, в кого які плани, хто хоче кудись виїжджати. Майже весь основний склад компанії був готовий працювати віддалено», – розповідає Ігор.
Вже незабаром основна споруда з виробництвом у Бородянці, яке будували протягом двох років, повністю зруйнувалася від обстрілів. Згорів й новий офіс в Ірпені на приблизно пів тисячі квадратних метрів. Збитки внаслідок війни компанія наразі оцінює у понад два мільйони доларів.
Про запуск на новому місці
Обладнання Enjoy The Wood у Бучі вціліло. Підприємець вирішив вивезти його звідти у більш безпечне місце. Каже, були плани продовжити діяльність у США, Європі або Туреччині, але вирішили підтримати Україну й залишатися тут.
«Ми частково забрали з Бучі обладнання, докупили нове й почали відновлювати виробництво у Закарпатській області. Знайшли приміщення біля Ужгорода. Загалом за два місяці ми відновилися приблизно на 35-40% від того, що було, й працюємо зараз. Це відкотило нас на декілька років назад, але загалом працюємо», – розповів засновник.
Керівництво Enjoy The Wood планує повернути виробництво на Київщину, але тільки після закінчення війни. Ігор закликає інший бізнес не опускати руки й продовжувати працювати, бо економіка країни має жити.
«Я завжди казав, що бізнес має бути диверсифікований. Нас врятувало те, що ми продавали на весь світ і продовжуємо це робити. У цілому, виробництво не так важко відновити, якщо є ринок, де продавати», – додав він.
Ярослав Квасницький
Підприємець із Харківської області та власник локальної мережі суші-барів My Thai. Перевіз бізнес із Лозової в Умань
Про плани до війни
Ярослав родом із Лозової Харківської області. Місто розташоване за 150 кілометрів від Харкова і за 100 кілометрів від Ізюма. До повномасштабної війни там мешкали 60-70 тисяч людей.Два роки тому у Лозовій Ярослав відкрив свій перший суші-бар My Thai. Він швидко став успішним і перетворився на мережу з трьох закладів у різних місцях. В Ізюмі My Thai відкрився у грудні 2021 року – за два місяці до великої війни. На цей рік бізнесмен мав серйозні плани з розширення – хотів дійти до цифри у 10 закладів по різних містах.
«Ми вже планували відкривати четвертий заклад. Приблизно на початку лютого їздили в Полтаву, де придивлялися приміщення. Поспілкувалися з власниками та вже були готові ухвалювати рішення. Але все ж нас трішки лякали новини про можливе вторгнення. Тому вирішили взяти невелику паузу. Минуло кілька тижнів – і почалася війна», – розповів підприємець.
Про знищення бізнесу
«Ми з вагітною дружиною проживали в Лозовій до 30 березня, 27-го у нас там народився син. Ми планували народжувати в Харкові, але через обставини це було неможливо, тому що туди було важко та небезпечно їхати. Десь через тиждень після пологів окупанти наблизилися до нашого міста – були за 50 кілометрів. Тому ми вирішили виїхати», – розповідає Ярослав.
Спочатку родина поїхала у Кропивницький. Але з житлом там виникли складнощі, тому переночували та зранку виїхали до Умані Черкаської області. Там мешкає друг Ярослава, який розмістив родину у своїй квартирі, а сам оселився у батьків.
Про успіх на новому місці
Ярослав із родиною прожили в Умані два тижні, після чого вирішили: треба рятувати бізнес. Взялися частково перевозити з Лозової обладнання та співробітників.
«Ми запропонували команді переїхати. Сказали їм, що якщо вони хочуть, то ми можемо вивезти їх в Умань. У Лозовій вже ніякої роботи не було, адже попит сильно впав. Тому частина команди поїхала з нами», – розповідає підприємець.
Заклад My Thai на Черкащині працює вже майже три місяці. На роботу взяли одного місцевого співробітника. Курʼєрами на доставленні суші по місту працювали переселенці. Потрошку міняють команду на місцевих, бо «свої» повертаються додому.
«Перший місяць бізнесу в Умані перевершив наші очікування. До нас був дуже великий інтерес. Зараз же, коли настала спека, громадського харчування поменшало», – розповідає чоловік.
Ярослав планує залишити бізнес в Умані навіть після завершення війни. Також має на меті й далі розширювати мережу. Зараз підприємець розглядає варіант франшизи та веде перемовини з консалтинговими компаніями, які з цим допоможуть.
«Є запит від підприємців, які втратили бізнес у місцях бойових дій. Ті, хто виїхали й мають певні накопичення, не знають, що з ними робити. Тому ми ухвалили рішення бути корисними ще в цьому напрямку», – додав він.
Наталя Поколенко
Співзасновниця майстерні WoodLike. Перевезла бізнес із Костянтинівки до Києва
Про омріяний бізнес
Підприємство WoodLike народилося в місті Костянтинівка Донецької області. Це сімейна справа родини Поколенків: подружжя Дмитра і Наталії та доньки Марії. Сімʼя давно міряла про власну справу, але постійно відкладала цю ідею. Боялися, що не вийде, адже ніхто не мав досвіду ведення бізнесу.Та у 2019 році таки зважилися: на власні заощадження купили обладнання й почали робити сувеніри з деревини. Родина хотіла, аби люди, які приїжджають у Донецьку область, могли привезти з собою щось памʼятне додому.
«Ми багато подорожуємо на своєму авто, об'їздили багато країн Європи. І ми завжди веземо додому якісь сувеніри. Ми хотіли, щоб і від нас люди також повезли щось таке рідне, виготовлене руками місцевих майстрів. Ще прадід мого чоловіка був теслярем, і він мав майстерню на тому ж місці, де ми заснували свою», – розповіла Наталя.
Родина вісім років жила у прифронтовому регіоні. Їхнє місто у 2014 році кілька місяців було в окупації. Тоді сімʼя не евакуйовувалася. Але залишатися вдома було не просто. Наталя – журналістка, має чітку проукраїнську позицію. Пригадує, чоловік тоді забороняв їй носити вишиванку, бо це було небезпечно.
«Але все це не порівняти з тим, що почалося з 24 лютого. Ми чули всі ті застереження, попередження розвідки про можливе вторгнення. І все-таки, знаєте, мозок не хотів це сприймати й у це вірити», – зазначила вона.
Про релокейт
Ще 23 лютого Поколенки робили замовлення матеріалів, а вже наступного дня думали не про це. Їхня донька опинилась у Харкові, який обстрілювали з першого дня вторгнення Росії. Весь час, доки вона перебувала у підвалі гуртожитку, про бізнес її батьки не думали.
«Донька змогла вибратися на Дніпропетровщину до свого хлопця. І вона почала нас вмовляти, щоб ми виїхали. Ми взяли валізи й поїхали туди за нею. Думали, певно, як і всі, що поїдемо на два тижні», – розповідає Наталя.
Відтак у жінки на роботі почали проводити семінари для бізнесу, під час якого підприємці розповідали приклади про релокацію. Подружжя і собі замислилося про можливе вивезення обладнання.
«Нам почали дзвонити друзі й казати: »А на що ви чекаєте?«. Ми вирішили, що, певно, і нам треба виїжджати. За обладнанням захотіли їхати самі, хоча друзі відмовляли. Казали: »Найміть людей, нехай вони все заберуть«. Та я не хотіла, аби в моїх речах хтось рився», – пояснила Наталя.
На власному авто подружжя виїхало додому на Донеччину. Завдання було в тому, аби приїхати, спакувати все і вивезти. Головна проблема – пальне. Це був травень, і знайти паливо було дуже важко, та й ціни сильно зросли. Дорога також не була безпечною. На щастя, все минулося добре.
Про екстрений пошук нового місця
Родина для себе розглядала кілька міст: Київ, Львів і Дніпро. Та в підсумку відкинули Дніпро, бо місто близьке до Донецької області. А Львів навпаки – задалеко. Очікуючи на нові можливості, засновники WoodLike вирішили зупинитися у столиці.
«Ми приїхали у Київ подивитися приміщення. Все, що нам показували, – це були якісь сараї. І все ж ми знайшли під Броварами ангар, де можна було влаштувати майстерню. Та коли вже з обладнанням машина заїжджала у столицю, нам відмовили. Людина, з якою ми домовилися, передумала», – згадує Наталя.
У підсумку родина в екстреному порядку почала шукати щось інше. Їм вдалося знайти великий приватний будинок, де на першому поверсі майстерня, а на другому сімʼя оселилася. Так і облаштувалися.
Фактично WoodLike мав три місяці простою – обладнання у Києві поставили 28 травня. Технічний процес, як розповідає співзасновниця, відновити було не складно. Однак бізнес втратив чимало клієнтів і партнерів, оскільки їхні підприємства також постраждали.
Про плани
Зараз акцент виробництва – на патріотичній тематиці. У WoodLike виготовляють, зокрема, деревʼяні карту-пазл України, мапу України для вишивки та магніти з російським кораблем. Наталя каже, що багато замовлень їдуть назад на схід – люди купують як подарунки для бійців.
«Ми віримо, що повернемося додому. Хоча за таких обставин, як зараз, розуміємо, що це нереально. В області тривають бойові дії, кожного дня люди живуть під ризиком. Там вже два місяці немає газу, понад місяць немає води, постійно зникає електрика», – розповіла жінка.
Родина сподівається, що Київ стане для них сходинкою до масштабування та зростання продажів. Наразі розраховують потрапити на міжнародні майданчики, як от eBay. Вже отримали пропозицію про співпрацю з людиною, яка готова з цим допомогти.
Фото: соцмережі героїв
