Описати невимовне: яким вийшов "2000 метрів до Андріївки"

Новий документальний фільм Мстислава Чернова, судячи з усього, чекає таке ж визнання, як і "20 днів у Маріуполі". Прем'єра і нагорода на кінофестивалі "Санденс", покази у Каннах і Карлових Варах, висунення на премію "Оскар". Кінокритик Станіслав Тарасенко подивився картину і розповідає, як режисер спробував знайти слова для опису невимовного.

"Це наче висадитись на планеті, де все намагається тебе вбити", — каже один із військових, ніби промовляючи репліку персонажа з космогорору. Закадровий голос уточнює: "Тільки це не інша планета, це — самісінький центр Європи".

Стрічці Чернова дійсно властиві динаміка і саспенс, притаманні горорам. Два кілометри, що відділяють українських солдатів від окупованого села, розтягуються в безкінечний коридор, як у зачаклованому маєтку. Повільне, повзуче подолання простору позначається на самому понятті часу — він викривлюється, застигає, ніби герої потрапляють у часову петлю. Однак Чернову непотрібні атрибути горора, щоб його документалістика нагадувала такий.

У своїй новій картині режисер розповідає про епізод контрнаступу 2023 року біля Андріївки на Донеччині. Чернов разом із оператором Олександром Бабенком були приставлені до бійців 3-ї окремої штурмової бригади, які на прохання режисера були оснащені бодікамерами. Саме тому частина матеріалу знята суб’єктивною зйомкою і виглядає як непомірно реалістичний комп'ютерний шутер.

Завдання Чернова одночасно просте і надскладне: зображати об’єктивну реальність і коментувати її — причому так, щоб і перше, і друге вийшло однаково безкомпромісним і чесним. "Усі кажуть, що герої не вмирають. Але саме вони помирають у першу чергу", — говориться у фільмі. Ці слова змушують замислитися, що, можливо, оптика брудного, нічим не прикрашеного реалізму — єдино прийнятна для висвітлення війни. Ніякого пафосу, напускної величності чи урочистості міфу — "2000 метрів до Андріївки" цураються маніпуляцій і втручання.

Досягнення фільму саме в тому, що він не намагається створювати штучну драматургію чи маніпулювати фактами. Він просто виявляє приземлену суть війни: бруд, піт, крик, смерть, вдих і видих, метр за метром, постріл за пострілом. Однак Чернов не зупиняється на одній лише фіксації реальності. Він закликає усвідомити масштаб трагедії, з якою зіткнулася нація. Чернов і Бабенко займаються журналістською роботою — вони ставлять штурмовикам запитання, зокрема незручні: "А якщо ця війна триватиме до самої вашої смерті?" Що як ці дві тисячі метрів долатимуть наступні покоління і покоління після них? Саме тому тверезий і виважений погляд творців "2000 метрів" явно контрастує з переважною більшістю вітчизняних картин про війну з їхнім міфологічним виміром.

Магістральна ідея "2000 метрів" — неспроможність людської психіки опрацювати обсяг смертей на квадратний кілометр. Подібно до документальних картин "Акт убивства" Джошуа Оппенгеймера про антикомуністичні репресії та страти в Індонезії чи "Вони не постаріють" Пітера Джексона про Першу світову війну, фільм Чернова є шокуючим свідченням непомірної кількості смертей. Досвід Другої світової показав, що мова та інтелектуальний вокабуляр неспроможні описати технологізацію вбивств. Багато слів не знаходиться і в Чернова, переважно в нього є зображення.

Згідно з міфом, афінський генерал Фемістокл знав напам'ять ім’я кожного мешканця поліса — був свого роду архівом людських життів. У Чернова та сама стратегія: він, як і будь-хто інший, не може описати трагедію війни, але він може пам’ятати імена, може вирвати з темряви й забуття спогади про тих, з ким був під Андріївкою. Герої фільму сміються, жартують, називають себе "ідіотами, які захотіли поїхати в саме пекло", — а потім закадровий голос повідомляє, що хтось із них пропаде безвісти, а хтось загине. Сприйняття цих солдатів стає зовсім інакшим: тепер кожне їхнє слово, погляд і посмішка стають ще ціннішими. Лише кілька позакадрових реплік режисера про загибель бійця — і людині зведено пам'ятник.

Зображення надані "Артхаус Трафік"