Танення морського льоду біля Східної Гренландії відкрило для великих китів райони, які раніше були майже недоступними. Вчені фіксують різке зростання кількості горбатих китів, фінвалів і малих смугачів у водах регіону. Про це йдеться у багаторічному дослідженні, результати якого описує BBC News.
Раніше прибережні води Східної Гренландії значну частину року були відрізані морським льодом, тому великі кити майже не заходили до цього району. Однак через потепління океану та скорочення льодового покриву ситуація почала змінюватися.
До 2006 року під час морських досліджень у регіоні не фіксували жодного горбатого кита. У 2007 році науковці побачили сім особин, а до 2024 року кількість спостережень із суден зросла до 150.
Дослідники також використали аерофотозйомку, дані супутникового стеження за 15 китами та свідчення інуїтських мисливців.
За їхніми оцінками, влітку 2024 року Гренландське море могли відвідати близько 4000 горбатих китів, 6000 фінвалів і 6000 малих смугачів.
Науковці пов’язують це не лише зі скороченням льоду, а й зі збільшенням кількості їжі. Риба переміщується у тепліші води Східної Гренландії, а за нею приходять і кити.
За підрахунками дослідників, три види китів протягом літнього сезону можуть споживати щонайменше 800 тисяч тонн риби та криля.
Дослідник професор Мадс Петер Гайде-Йоргенсен назвав ці зміни масштабним екологічним зсувом. Водночас поки що незрозуміло, чи збільшується загальна чисельність китів, чи вони просто переміщуються з інших районів.
Не всі арктичні види виграють від потепління. Нарвали та білухи можуть втрачати звичне середовище існування або стикатися з більшою конкуренцією за їжу.
«Для деяких видів зміна клімату відкриває нові можливості, але інші втрачають своє середовище існування», — пояснив Гайде-Йоргенсен.
Раніше повідомлялося, що у воді озера Небреж на Осокорках виявили значне органічне та бактеріологічне забруднення. Як показали результати дослідження, показник біохімічного споживання кисню (БСК₅) у різних точках був у 7–30 разів вищим за орієнтовні допустимі значення, які наводять активісти. Цей показник відображає, скільки кисню потрібно мікроорганізмам для розкладання органічних речовин: що він вищий, то більше у воді органічного забруднення.
