Зупинки-бункери і захищені кімнати в квартирах: Як досвід Ізраїлю може допомогти Україні під час ракетних обстрілів
За більше року повномасштабної війни українські міста пережили сотні жорстоких ракетних обстрілів з боку росії. Останній місяць видався особливо “гарячим” для киян – ворог щоночі атакує мирних жителів дронами та різними видами ракет.
Ще з самого початку повномасштабної війни Україну почали порівнювати з Ізраїлем та її станом постійної готовності до викликів, у якому країна живе з 1948 року.
Наскільки доречні такі порівняння, і що з цього досвіду може нам знадобитися, розповідають мешканці Ізраїля.
Уляна Дрючкова, журналістка, волонтерка, у Ізраїлі мешкає п’ять років
Порівняння України з Ізраїлем для мене звучить не дуже коректно саме в контексті ракетних обстрілів, це інші ракети та відстані, інша методологія війни. Україна у своїй боротьбі сама розуміє, що їй потрібно, щоб стати міцною, і навіть міцнішою ніж Ізраїль.
Вже не секрет, що не лише ізраїльські фахівці, а й спеціалісти з багатьох країн світу переймають український досвід. Єдине, що подібне – уміння ізраїльтян жити під час постійного військового конфлікту. Адже вже зрозуміло, що загроза з боку росії навіть після перемоги нікуди не дінеться, і з цим сусідом, як би він надалі не називався, доведеться співіснувати.
В Ізраїлі є спеціальна військова структура – Командування тилом, яке розповсюджує інструкції про те, як повинні діяти люди під час обстрілів.
В Ізраїлі усі служать у війську. Я не впевнена, що Україна має йти таким шляхом, але проходити курс надання першої медичної допомоги, правил поводження зі зброєю варто усім. Країна не може собі дозволити постійно утримувати величезну армію у бойовій готовності, це нерентабельно.
Тут величезна кількість людей, які перебувають у запасі. У разі настання війни першими на себе удар приймають строковики, протягом 72 годин мають підтягнутися резерви. Резервісти постійно тренуються – раз на рік та раз на чотири роки відбуваються тренування та збори. Вони зустрічаються протягом місяця відпрацьовують тренування, потім повертаються до звичного життя. Цей місяць їм оплачується зарплатою, це як звичайна робота.
Що стосується укриттів, то все залежить від того, де знаходиться будинок. Якщо ми говоримо про найближчу смугу у радіусі 40 км від Сектора Газу, то там немає будівель без “мамадів”, тобто укріплених кімнат у квартирі.
У таких містах, як Ашкелон, чи Сдерот (трохи більше кілометру по прямій від Газа) немає сенсу жити, якщо у будівлі немає мамаду. У разі будь-якого загострення, летить по цих містах.
За логікою забудовника, навіть у місті Сдерот, у людини має бути 15 секунд, щоб дістатися будь-якого бомбосховища, незалежно від того, де вона знаходиться.
Якщо обстріл застав на зупинці – то має бути відповідно облаштована зупинка, і такі вже з’явилися у Харкові та Дніпрі, але їх критично мало на таку кількість населення.
Мені здається, що міста, які наближені до лінії фронту мають бути з такими спорудами. В Ізраїлі у таких містах бомбосховища на кожному кроці, серед іншого – на дитячих майданчиках. Завдяки стрітарту це перетворено у цікаві історії, які не лякають, а навпаки прикрашають місто.
Мамади виглядають як звичайні кімнати, найчастіше у них облаштовують дитячу кімнату, бо це найбезпечніше місце у квартирі
Під час атак важливо дотримуватися правил: герметично закрити двері та вікна, увімкнути всередині вентиляцію. Сталеві заслінки, які натягуються на вікна, достатньо важкі, і від багатьох жінок я чула нарікання, що їх іноді неможливо закривати, з часом вони стають несправними. І це той випадок, коли ти як господар квартири маєш відповідати за робочі можливості цієї кімнати, щоб все працювало.
Минулоріч ракета на півдні країни влучила саме у захисне приміщення, там загинула дитина. Важко зробити якісь висновки, чому так сталося – це залежить від того, чи дотримувалися правил, чи все вірно було закрито.
У місті Сдерот кожна автобусна зупинка є укриттям, біля неї знаходиться бетонована коробка, куди можна швидко зайти.
У місті Рішон, де я живу, або у Тель-Авіві чи інших центральних містах ви не знайдете такого на зупинках. Під час нещодавніх атак ми бачили, як люди у Тель-Авіві дуже швидко тікали з пляжу, у них було фактично півтори хвилини, щоб сховатися. Та особливо там нікуди не втечеш, хіба що у якісь бетонні укриття, які можна знайти на пляжі, саме бомбосховищ на зупинках немає.
Коли починаються активні обстріли у центрі, вулиці Ізраїлю фактично завмирають, люди зникають, сидять по домівках.
Якщо тебе застала сирена на вулиці, командування тилу рекомендує просто лягти і знайти якусь заглибину, якщо немає – лягти на землю, притулитися до землі, накрити голову, і перечекати.
Алекс Кагальський, офіцер поліції Ізраїлю у відставці
Порівняння України з Ізраїлем доречні лише частково, тому що у кожному загостренні, які відбуваються на нашій землі, існують різні ситуації, і вони глибоко індивідуальні. У наших військових пріоритетне завдання – максимально захистити цивільну інфраструктуру, а у держави – забезпечити ритм мирного життя, а також за необхідності надати необхідну медичну та соціальну допомогу.
Чіткі та злагоджені функції тилу впливають на оборонну здатність країни в цілому. І ще важливо розуміти, що служба в ізраїльській армії – загальний обов’язок кожного громадянина, її проходять усі: і юнаки, і дівчата (за невеликими виключеннями), і вони до цього готуються з самого дитинства.
Усі навички, які отримуються у ізраїльській армії потім використовуються у мирній роботі – перш за все, миттєва готовність до надзвичайних ситуацій та чітка залізна дисципліна.
Особисто мене не все влаштовує в облаштуванні системи безпеки в Ізраїлі. На мій погляд, вона далека від досконалості, але з часом та новими викликами розвивається та змінюється.
У будинках, які були зведені до 1991 року облаштовують спеціальні укриття, яких до цього вони не мали
Відомі трагічні випадки, коли у результаті обстрілів уламки снарядів пробивали скло у, здавалося б, надійних та гарантовано захищених спорудах. Через це гинули люди, але таких випадків – одиниці.
Загалом система безпеки у багатоквартирних будинках та приватних будівлях Ізраїлю облаштована за усіма необхідними стандартами і на найвищому рівні.
Завдяки досконалій роботі систем ППО «Залізний Купол» та «Праща Давида» вдається відбивати близько 95% ракетних атак ворога. Не всі ворожі цілі збиваються, зокрема, ті, що випущені над траєкторією моря. І це, скоріше, площина економічної доцільності – використання систем ППО обходиться державі дуже дорого.
Школи та дошкільні заклади, особливо ті, які знаходяться ближче до кордону, облаштовані як одне суцільне бомбосховище, їхні вікна зазвичай виходять на протилежну сторону від Сектору Газа.
На трасах та у селищах є надійні укріплення, де завжди можна сховатися під час обстрілів, раніше їх будували з бетону, тепер вони облаштовуються конструкцією з металу.
У різних містах різний рівень небезпеки, це залежить від відстані, звідки ведуться обстріли. А в цілому у людей є лічені секунди, аби швидко прийняти рішення у разі повітряної тривоги.
Альона Новгородська, засновниця та керуюча партнерка Global Israeli Initiative
Приклад Ізраїлю для України є дуже показовим, хоча я точно впевнена, що не можна повністю копіювати цей досвід. У нас різні країни, різні території, клімат, населення, різні ментальності. Також у нас різні загрози та різні сусіди. Слід враховувати особливості України та адаптувати до них досвід Ізраїлю та інших країн.
У певному сенсі Україні потрібно стати "великим Ізраїлем", з власним обличчям.
Наш головний ізраїльський урок полягає в тому, що потрібно прагнути самодостатності, аби у критичній ситуації не розраховувати на чиюсь допомогу.
Тому зараз більша частина тієї гуманітарної допомоги, яку надає Ізраїль Україні, це передача досвіду, який можна вибірково використовувати.
Ізраїль із самого початку будувався у ситуації військової загрози, тому міста планували разом із будівництвом бомбосховищ. Нині вони є у кожному районі. Добігти туди будь-яка людина може протягом кількох хвилин. Більшість з них у хорошому стані – обладнані, із запасами води, їжі, консерв, із туалетами. Але досить часто мешканці будинків складають там свої речі та велосипеди.
У багатьох квартирах у новобудовах Ізраїлю є мамади, але у нашому будинку такої кімнати немає. Тобто у разі повітряної тривоги треба вибігти на вулицю та перейти до сусіднього будинку. Встигнути нереально, тому ми просто спускаємося на сходовий майданчик, де зустрічаємося з усіма сусідами. Там чекаємо на перші атаки. Якщо розуміємо, що вони продовжуватимуться – вирушаємо до бомбосховища. Домашніх тварин, двох кішок, ми з собою не беремо. Вони дуже бояться сирен і одразу ховаються під ліжко.
Усі жителі Ізраїлю чудово знають, що робити у разі атаки. Якщо під час повітряної тривоги ти на вулиці, а поряд нічого немає – падаєш на землю та закриваєш голову руками.
Якщо є загородження – краще сховатися за нього. Якщо ти в машині – треба зупинити її, відбігти подалі, впасти на землю та закрити голову руками. Ідеально, звичайно, щоб поряд було бомбосховище У періоди загострень конфліктів люди намагаються якнайменше кудись їхати і бути ближчими до захищених місць.
Термінологія ізраїльської цивільної оборони:
- Мамад – (скорочення від «муган діраті») – кімната з масивними залізобетонними стінами, товщиною у 30 см, потовщеними перекриттями, металевими герметичними дверима, що витримують вибухову хвилю, сталевими віконницями та фільтром повітря для хімічного захисту. Можуть бути або в окремій квартирі, або на кожному поверсі багатоквартирних будинків. Також обов’язково мають бути у громадських будівлях.
- Міклат – (з івріту – підвал, або бомбосховище) – традиційні укриття, які є майже у кожній оселі та у громадських місцях. Головна проблема міклатів, за свідченням місцевих жителів, безвідповідальне ставлення до них (якщо це приміщення довго не використовується за призначенням, то перетворюється на склад велосипедів, дитячих візочків тощо), і це дуже нагадує ті проблеми, з якими стикалися в Україні перед війною під час рейду бомбосховищ.
- Ями безпеки – на даний час майже не використовуються у країні, та у період гострих небезпек були створені з метою, аби після того, як громадянин знаходив підозрілий предмет, він швидко мав перемістити його у таку яму чи металеву бочку поряд. Та, як неодноразово нам нагадують військові, підозрілі предмети невідомого походження краще взагалі не чіпати.
- ТАМА 38 – програма реновації старих об’єктів, збудованих до 1991 року. За нею девелопери можуть добудовувати мамади у багатоповерхівках, а також додатково декілька поверхів квартир на продаж. Для цього потрібна згода 75% мешканців будинку.
Фото: timesofisrael.com, עדירל, Jewbask, Miriam Alster/Flash 90, theprepared.com, Adam Reynolds/Edition Lammerhuber, brightlightsearch.blogspot.com.
