Проєкт “Кінцева”: Як студент із Хмельниччини рятує мозаїки на автобусних зупинках

Студент із Хмельниччини Олег Левій створив проєкт “Кінцева”, аби зберегти мозаїчні автобусні зупинки. Він досліджує, фотографує, приводить до ладу знайдені панно (наразі відновлено уже три) та популяризує історію монументального мистецтва.

Ми поспілкувалися з Олегом і розпитали його про те, що відрізняє мозаїки на зупинках, як саме вберегти їх від знищення та скільки цінних робіт уже втрачено.

Про старт проєкту

Усе почалося із повномасштабного вторгнення росії. Я завжди цікавився українською культурою, але 24 лютого зрозумів, що ми маємо дуже обмаль часу і треба якомога більше дослідити свою країну.

Хотілося розвіяти міфи, які дуже довго вкладали в голову, про те, що Україна ніколи не мала власної історії і культури.

Також мене надихнув проєкт “Хащі” (український документальний проєкт, учасники якого мандрують найбільш глухими та безлюдними селами України – БЖ), автори якого, як і я, із Хмельниччини. Я любив кататися на велосипеді — якраз у такий спосіб найзручніше шукати мозаїки.

Любов до модернізму, модерністської архітектури, подорожей, досліджень і донесення сенсів — усе це разом вилилося в проєкт “Кінцева”.

Про особливості мозаїк на зупинках

Головна особливість — те, що вони здебільшого не мали ідеологічного навантаження, яке було на мозаїках у містах. Адже мозаїки в містах бачило багато людей. Часто там зображали якісь ідеологічні речі: партія, комунізм тощо. Натомість на мозаїках на автобусних зупинках можна побачити дуже локальні сюжети. Не пропагандистські, а навпаки — національні.

На цих мозаїках зображували людей у національному одязі — не спотвореному, а дійсно національному вбранні бойків, лемків, гуцулів тощо.

Там можна було побачити різні природні та історичні мотиви, поєднання таких кольорів, як синьо-жовтий, червоно-чорний, що теж було заборонено робити на мозаїках у місті.

Багато мозаїк на зупинках робили навіть ті самі відомі митці, які прикрашали міста. Однак здебільшого вони на цьому не акцентували. Адже мозаїка на зупинці — це завжди був такий собі простий підробіток. Ним не прийнято було пишатися — оформив та й оформив.

Інша особливість — ніде у світі більше немає мозаїк на зупинках. Такої кількості — особливо.

Якщо ми говоримо про СРСР, то таке було й у Казахстані, і в росії, і в білорусі. Однак саме в Україні — це тисячі автобусних зупинок.

Ще одна особливість саме України — те, що кожна зупинка ілюструє певний регіон країни. І якщо без прив’язки до локації поглянути на сюжет, можна визначити, де розташована мозаїка й зупинка.

Про першу приведену до ладу зупинку

Це була зупинка в селі Домажир біля Львова. Я побачив її, коли катався на велосипеді в жовтні 2022 року. Зупинка дуже цікава: оригінальної форми, напівкругла й добре збережена. На ній зображене гарне панно — не пропагандистське, а присвячене історії села.

У центрі мозаїки намалювали балончиком графіті, яке закривало велику частину панно. Я вирішив відмити мозаїку, аби всі могли бачити первісну красу зупинки.

Зробити це вдалося аж навесні 2023 року. Без жодного досвіду за п’ять днів я відмив мозаїку. Дуже важливо було зняти весь процес роботи, тому я завжди їздив до зупинки зі штативом.

Якщо ти відмиєш одну зупинку й покажеш це в інтернеті 500 тисячам людей, то швидше за все ці люди надихнуться і теж почнуть щось робити. Так запуститься великий ланцюжок.

Як зберегти мозаїки

Це дуже складне питання, особливо в умовах повномасштабної війни. На мою думку, найперше їх потрібно не руйнувати. У містах більшість робіт уже втрачено, тож вони залишилися насамперед тільки в селах.

Потім, можливо, після закінчення війни, спеціалісти могли б створити перелік усіх цінних та важливих для збереження мозаїк, які є в Україні. Так, не всі мозаїки є настільки цінними, щоб давати їм статус пам’ятки архітектури, пам’ятки мистецтва чи пам’ятки історії. Але все ж є ті, які варті такого статусу.

Було би чудово описати всі мозаїки, поритися в архівах, дізнатися, хто їх робив, і зробити реєстр. Також узяти роботи під охорону і визначити штрафи за пошкодження, звичайно.

Найважливіші й найгарніші варто законсервувати, щоби вони щонайменше не руйнувалися далі. Я вже не говорю про відновлення. Відновлення — це чудово, але на це потрібні гроші, а в нашій країні війна.

Однак, я думаю, що в перспективі спадщина може заробляти сама на себе. Якщо добре прорекламувати наші мозаїки, європейці будуть приїжджати на них подивитися. Вони залишатимуть тут свої гроші, частину з яких цілком можна віддавати на збереження і покращення стану цих мозаїк. Тож треба максимально їх рекламувати й робити українським брендом.

Про декомунізацію та радянські мозаїки

Варто зауважити, що правильно говорити "українські мозаїки радянського періоду".

Радянські — це такі, де "звєзда", Ленін і так далі. Найчастіше за цими мозаїками стоять митці, які були змушені їх робити. Нам складно засуджувати цих художників, тому що ми не були в їхній ситуації. Коли я дізнаюся історію автора, то розумію, що він дуже любив свою країну й землю. Він хотів творити на інші теми, але доводилося робити те, що ми бачимо.

Наприклад, у Львові на проспекті Чорновола є панно, яке зображує дружбу українського й російського народів.

Робив його Євген Безніско, а доробляв уже Богдан Сойка. Обидва цих прекрасних художники були великими патріотами своєї землі. Безніско взагалі був внесений у список неблагонадійних за свої ілюстрації до творів Франка, а під час Незалежності вже робив мозаїки в Золочівському замку на цвинтарі Січових стрільців.

Це панно у Львові не зносять. Там тільки замалювали Леніна та серп і молот у 2014–2015 роках. Влада міста разом зі спеціалістами визначила, що воно має історичну цінність. Тепер панно перебуває під захистом Львівської міської ради. І це чудово, адже з його допомогою ми можемо розказувати історію про те, як нас окупувала росія і змушувала художників творити такі пропагандистські твори. Мені здається, якщо ми все знищимо, то маємо ризик забути й повторити знову.

Як активісти відновлюють старовинні будинки з унікальним дерев'яним “мереживом” у Чернігові

Сергій Гулюк 08 грудня 2023

Так само можна деякі твори зберігати в музеях. Є можливості і спеціальні технології, які дозволяють величезні панно переносити в музеї просто неба або на інші стіни. Це дорого, однак допоможе зберегти цінний твір, якщо громада не хоче бачити його на вулицях.

Думаю, що необхідно розповідати людям, що це за твір і хто за ним стоїть. Далі залучати експертів, мешканців, слухати їхню думку. Якщо величезна кількість людей не хоче бачити цей твір, можна знайти якийсь компроміс. Але в жодному разі не руйнувати, якщо це, звісно, не серп і молот. Усе інше треба досліджувати. Ми надто багато втратили.

Про втрачені мозаїки на зупинках

Якщо ми говоримо про понівечені мозаїки, то всі зупинки мають більші чи менші пошкодження. Адже за ними не доглядали, мабуть, із 90-х. Їх обклеювали оголошеннями, не мили, вони руйнувалися, дахи протікали, усе відпадало. Я, напевно, не зустрічав ідеально збереженої мозаїки. Це велика рідкість.

Скільки втрачено — наразі складно сказати. За той період, поки я досліджую мозаїки, була втрачена одна.

У 2020–2021 роках, під час будівництва доріг, було знищено найбільше автобусних зупинок із мозаїками. Особливо в центрі та на сході України. Зараз, на щастя, знищується набагато менше.

Наприклад, у селі Середня Закарпатської області місцеві мешканці вирішили зробити ремонт зупинки і збили прекрасну мозаїку, присвячену материнству й дитинству. Було дуже прикро це бачити. Адже мозаїка не мала жодної ідеологічної основи. Однак місцевим здавалося, що вона негарно виглядає. Чому сіра цементна зупинка їм подобається більше, не дуже зрозуміло.

Саме тому я вважаю, що освіта — понад усе. Коли люди знають про цінний артоб’єкт у їхньому селі, вони його оберігають. Наприклад, у 2019 році на Івано-Франківщині в селі Тязів жителі захистили свою автобусну зупинку з мозаїкою, на якій зображений козак. Вона стоїть віддаль дороги, там уже звели нову скляну зупинку, тому місцевий сільський голова захотів стару знести. Але люди вийшли на протест і заявили, що хочуть, аби зупинка залишилась, бо це візитівка села.

Про історію мозаїки, яка найбільше вразила

Це, напевно, мозаїка з фільму “Памфір”. У стрічці режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука є сцена на тлі зупинки з мозаїкою, коли головні герої хочуть виїхати із села, але не можуть. Побачивши фільм, я вирішив знайти місце, де вони знімали. А потім дізнався, що ця зупинка була декорацією. Її створили для фільму за мотивами наявної десь в Україні зупинки.

Я взяв інтерв’ю в Дмитра, і він розповів, що загалом зупинки в його фільмах грають дуже важливу роль. Режисер виріс у селі, де була така зупинка, й у своєму фільмі-дипломі він теж знімав автобусну зупинку з мозаїкою.

У “Памфірі” Дмитро теж захотів додати цей елемент. Для режисера це був географічний і культурний маркер нашарування різних епох.

Зображене на зупинці — весілля з молодими на кониках за народним українським звичаєм — було важливим для сюжету стрічки.

У вересні 2023-го я їхав Франківщиною, зупинився сфотографувати зупинку, підвів очі й побачив, що це і є та сама оригінальна зупинка. І я її випадково знайшов. Це було вражаюче.

Про одні з найгарніших досліджуваних мозаїк та їхніх творців

Найгарніші мозаїки часто трапляються в селах на дуже проїзних трасах. Це дивовижно, адже велику кількість зупинок саме на трасах було втрачено.

Гарні зупинки залишилися там, куди не дотягнулася рука ремонтників і будівельників, які замінюють старі зупинки на нові скляні чи бляшані.

Зазвичай вони присвячені місцевій культурі, там здебільшого зображені козаки. Митці часто обходили обмеження на зображення козаків: на ескізі вони малювали звичайного парубка в широких штанах, а на самій зупинці зображували козака. І вже складно було все перероблювати чи руйнувати в маленькому селі. Тому на мозаїках збереглося дуже багато козаків.

Я люблю звертати увагу на дивовижні й унікальні зупинки. Наприклад, у селі Тартаків на Львівщині є прекрасна кахлева мозаїка. На жаль, ми розпитували місцевих і не дізналися, хто її автор.

У Чернівцях прекрасні мозаїки, там є цікаві форми зупинок, часто їхні зупинки без даху, наприклад, просто стіна їх підпирає. Тамтешні зупинки найрізноманітніших і найдивовижніших форм. Це неймовірно, адже в Союзі не дозволялося таке різноманіття та яскравість. Отже, йдеться про прояв мистецької сили автора. Художники створювали направду великі твори, робили ескізи, як це має виглядати — й архітектурну форму, й оздоблення, і все інше.

Загалом такі зупинки залишилися десь у глушинах, де рідко проїжджають машини. У горах на Закарпатті, у Карпатах, Прикарпатті, Франківщині, Буковині та Львівщині. А от уже східніше їх, на жаль, здебільшого втрачено.

Про гарні приклади зі збереження мозаїк

Найперше варто згадати про спільноту Chernihiv Monumentalism. Вони зробили цілу мапу чернігівських мозаїк, зберегли і відкрили одну з найпрекрасніших мозаїк України й Чернігова зокрема. Це неймовірне панно “Дерево Життя”. Раніше мозаїка була закрита рекламним банером, а вони домоглися її відкриття.

У Львові є багато кейсів. Один із найгучніших — коли було зруйнована мозаїка "Море й риби" на колишньому магазині “Океан”. Забудовник знищив її, хоча місто домовилось про збереження панно. Люди вийшли на протест і відстояли цю мозаїку. Місто подало в суд на забудовника і змусило його відновити “Море й риби”. Нині мозаїку можна побачити на вулиці Володимира Великого, 26.

Зовсім нещодавно був дуже схожий випадок. Теж на Володимира Великого в інтер’єрі видавництва “Вільна Україна” було повністю зруйновано неймовірне панно Богдана Сойки. Ми підняли розголос, і місто змусило власника приміщення відновити мозаїку. Навесні цього року мають початися роботи з її відновлення.

Також у Львові відкрили оновлене панно “Імпульс і контроль” на Сахарова. Воно було закрите майже 10 років. Тепер мозаїку можна побачити на супермаркеті “Сільпо”.

У Києві зовсім нещодавно було надано статус пам’ятки архітектури деяким мозаїкам. Це теж прекрасно, адже зберігає їх.

Про майбутнє проєкту

На цей рік у мене дуже багато планів. Хотілося б знайти волонтерів — таких собі агентів “Кінцевої” в кожному регіоні, які б влаштовували толоки. Це не обов’язково можуть бути толоки на зупинках — можна організовувати прибирання місць культурної спадщини, архітектурної спадщини тощо. Я міг би це координувати й висвітлювати загалом. Думаю, що в такий спосіб ми б розширили мережу і власноруч робили би простір навколо значно гарнішим.

Також буду займатися більш дослідницькими речами: дізнаватися історію мозаїки, хто її робив, біографію автора.

До того ж дуже хотілося би зібрати колекцію мозаїк із центру, з півдня, зі сходу, де це можливо, з півночі Чернігівщини, Полтавщини.

Хочеться колаборацій з українськими брендами, аби дати нашій культурі нове життя. Якщо якнайбільше людей звертатиме увагу на ці прекрасні мозаїки, сподіваюся, ми їх колись збережемо.

Як організація з Маріуполя відновлює в Києві історичні вивіски 60-70-х років

Марія Іващук 08 грудня 2023

Фото: Олег Левій; Євген Безніско; Дмитро Сухолиткий-Собчук; Роман Закревський