"Ми — театр на валізах": Як проєкт Terra Incognita з Маріуполя відновив свою роботу у Києві
Анатолій Левченко у 2019-му заснував перший недержавний театр Маріуполя Terra Incognita. До цього він майже 26 років працював у Маріупольському драматичному театрі, на який 16 березня 2022 року росіяни скинули авіабомбу.
У 2022 році родина Левченка опинилася в окупації у Маріуполі. У травні окупанти затримали режисера та утримували 10 місяців в ізоляторі ФСБ РФ у Донецьку.
Розповідаємо, як режисеру та його команді вдалося відродити свій театр на новому місці – у Києві.
"Театр — це не просто видовище, це спроба поговорити"
В Маріупольському державному театрі Левченко працював з 1994 року. Він обіймав посади режисера, завідувача постановчої частини, а з 2016 року був головним режисером.
За його словами, у Маріупольському драматичному театрі йому не продовжили контракт через проукраїнську позицію. Він розповідає, що керівництво установи наразі працює на окупантів: "Всі говорять про трагедію Маріупольського драмтеатру, але ніхто не згадує про зрадників". Анатолій розповідає, що шкодує лише про одне: що не пішов сам з театру раніше: "Можливо, я тоді б в тюрмі не опинився, бо мене б не було у Маріуполі".
У 2019 році Анатолій вирішив заснувати свій театр Terra Incognita, що з латинської означає незвідана земля. "Як жартує моя дружина: крім як готувати плов та робити театр я нічого не вмію", — говорить режисер.
Театр філософсько-екзистенційного спрямування, у репертуарі майже не було розважальних вистав. Театр співпрацював з сучасними українськими драматургами, також ставили класику. Загалом репертуар складався з близько 18 вистав.
"Можливо, я дещо наївний, але вірю в те, що людина добра за своїм покликанням. Просто треба її розбудити.
Тому для мене театр — це не просто видовище, це спроба поговорити. Театральний режисер має право іншим нав'язувати своє бачення світу, але звісно, що для цього він повинен мати знання", — говорить Анатолій.
У жовтні 2021 року відкрилося нове приміщення театру. Воно було на проспекті Миру, поруч з площею Свободи: "Я жартую зараз, що там немає ні миру, ні свободи". Ремонт нового приміщення робили за власні кошти. Зала театру вміщала 60 глядачів.
"У це приміщення ми вклали близько 300 тисяч гривень. На початок 2022-го ми вийшли в нуль. З погляду бізнес-проєкту — це вдала історія.
Анатолій розповідає:
“У нас була дуже хороша аудиторія. Наші глядачі допомагали нам з костюмами. Нам також подарували холодильники, дивани, набір посуду. Чого тільки нам не приносили. Недарма ж наш другий слоган: "свій театр для своїх".
Нове приміщення відкрили п'єсою "Уяви що ти Бог" французького драматурга Матея Вішнєка: "Автор особисто нам дозволив ставити всі його вистави. І під час мого полону він шукав мене та цікавився як я".
Також театр паралельно працює над просвітницьким проєктом у YouTube — "Мистецький хаб "ВО!", де актори театру та інші митці читають та записують твори видатних письменників і поетів. Серед випусків є 20 циклів присвячених поетам "розстріляного Відродження".
У Маріуполі театр організовував різні мистецькі події. Останні заходи були присвячені Павлу Тичині та Лесі Українці. Також до Дня Соборності України у 2022 році театр ініціював живий ланцюг єдності.
Про вторгнення росіян та полон
Виїхати з Маріуполя на початку вторгнення було складно, особливо коли немає власного авто, каже Анатолій. Та й родина спершу не наважувалася на це, оскільки чоловік разом з дружиною мав піклуватись про сина з інвалідністю через розлад аутичного спектру та 92-річну тещу.
У Маріуполі родина проживала у центрі, біля драмтеатру: "Це жах, як ми це все переносили. Мій син вив, як вовченя. На третій день він охрип і перестав їсти. Ми думали, що він помре. Люди з розладом аутистичного спектру дуже прив'язані до своєї їжі. До прикладу, не буде саме того компоту, який він завжди пив, то він взагалі не буде нічого пити".
У квітні померла мати дружини Анатолія. ЇЇ поховали на газоні біля під'їзду. "Вона пережила Другу світову війну, а цю не витримала", — розповідає Левченко. Коли бойові дії послабилися, Анатолій почав шукати шляхи евакуації.
У травні 2022 року Анатолій разом з родиною вирішив залишити місто. Однак для цього потрібно було пройти російську фільтрацію. Там вже чоловік "засвітив" свій паспорт. Після цього окупаційні війська прийшли до нього додому: "Підставили пістолет до живота і сказали: “Пішли, там вже все дізнаєшся”".
На думку режисера, окупантам "допомогли" його колишні колеги: "Скоріш за все цей донос на мене зробили ще до повномасштабного вторгнення, але вони не знали моєї домашньої адреси".
Кілька годин Анатолія тримали у Маріуполі, а потім вивезли у Донецьк. На допитах він по декілька годин переповідав вистави. Зокрема, їх цікавила вистава "Слава Героям". "Це про нацистів?", — питали чоловіка в Донецьку.
Режисер розповідає:
"У СІЗО Донецька у кожного було своє “поганяло”, яке давали “співкамерники”. За мною закріпилося “режисер-нацик". Для мене це було необразливо, а дещо почесно, якщо можна так сказати”.
За словами Анатолія, цього окупантам було замало для справи. Потім вони "зачепилися" за дописи чоловіка у Facebook. В одному них була карикатура до жуйки Love is, де пара дивиться на палаючий Кремль: "Кохання — це дивитися в одному напрямку".
Режисера звинуватили у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, а в жовтні додали ще дві статті — підбурювання до тероризму та підбурювання до екстремізму. За цим звинуваченням передбачалося до 7 років ув'язнення.
За законами "ДНР" Анатолія могли розстріляти. Однак наприкінці вересня 2022 року, коли відбувся так званий "референдум", набув чинності російський карний кодекс, який за деякими статтями легший:
"ДНР — це Кім Чен Ин, а Росія — Путін. Як то кажуть: не було б щастя, та нещастя допомогло. Прокурори почали перекваліфіковувати справи. Але те, що відбувається в Донецьку — це жах, навіть за новим російським законодавством".
Через 10 місяців Анатолія випустили під підписку про невиїзд. Згодом слідча йому повідомила, що він може виїхати з міста.
Відродження театру Terra Incognita у Києві
Анатолій разом з родиною виїхав до Кропивницького. Він планував там влаштуватися в український драматичний театр, однак "історія не склалася". Потім він влаштувався в академічний обласний театр ляльок: "Поставив дві вистави: “Я (Романтика)” Миколи Хвильового та “Майдан Інферно” Неди Нежданої. Їх показали лише по одному разу. От що можна сказати? Це нагадує мені ситуацію у Маріуполі, але це – центр країни".
Після повернення Анатолій близько півроку займався відновленням документів. Потім почав шукати гранти, аби поновити роботу театру. На початку 2024 року запустився процес відновлення театру Terra Incognita у Києві:
"Те, що я буду відновлювати свій театр, я знав ще в тюрмі у Донецьку. Там я подумки почав писати п'єсу про всю цю історію. Там буде один актор, а ролі зеків виконуватимуть ляльки".
Зараз над відновленням театру працює 13 осіб. Частина колективу виїхала за кордон, дехто перебуває в полоні. Працівники, які виїхали за межі країни, допомагають з міжнародними грантовими проєктами: “Наш театр має бути культурним послом Маріуполя”.
"Мене багато хто питає, чому театр відновлює свою роботу саме в Києві. Бо саме в столиці навчається більшість моїх акторів. Якби це був Львів чи ще якесь місто, то я б був там", — говорить Анатолій.
Про плани
У квітні цього року на сцені Центру Леся Курбаса у Києві відбулася прем'єра першої вистави театру Terra Incognita “Світло — в кінці тунелю”. Дія п’єси Неди Нежданої розгортається в приміщенні міського моргу, де дві молоді жінки виявилися замкненими на ніч. Вони діляться думками, страхами, надіями і розмірковують про те, що сталося. Цю виставу мали показати маріупольцям 25 лютого 2022-го. Також зараз колектив працює над відновленням постановок, які раніше діяли у Маріуполі.
Нині колектив театру працює над чотирма виставами. Серед них — “POSTПІСНЯ” за твором Лесі Українки, дитяча казка “Операція Бегемот” О.Вітра, ситкоми “Дорослі ігри завзятих дівчат” за п'єсою Наталії Уварової та вистава “Зовнішньо переміщена особа” за п'єсою німецького драматурга Кая Хензеля “Кламмова війна”.
Театр подається на гранти та планує співпрацювати з маріупольською міською адміністрацією: “Ми – театр на валізах, який намагається щось будувати. Це перший в Україні недержавний професійний театр, де всі митці — біженці, ВПО”, – каже Анатолій.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі "Вікно Відновлення". Усе про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Фото: надані героєм, а також Oksana Parafeniuk для The Economist
