Качкодзьоби і підкрадулі: хто робить найдивніші черевики Києва
Київський блогер Brendiboy вважає, що взуття має бути більшим за просто взуття. На черевиках можна смажити шашлик, наливати пиво та встановити турбіни як на спорткарі. Принаймні так можна описати його вироби, що замовляють як українці, так і громадяни Польщі, США, Австралії, Мексики та Швеції. БЖ поговорив із ним про те, кому потрібні черевики з щурів та як перетворити химерність на прибуток.
— Перші чоботи я вистругав у дитинстві в гаражі діда — це були гета, дерев’яні японські сандалі. Пам’ятаю, вистругав їх, вийшов у двір, сусіди подивилися на мене як на дурника, а дід запитав: “Що це за фігня?” Тоді я зрозумів: ці люди побачили щось уперше і, можливо, востаннє. Тепер це мій творчий принцип: робити щось настільки рідкісне, що попадається людям на очі лише раз.
Я дуже боязкий, можливо, я б ніколи не наважився робити чоботи, якби не COVID. Історія така: я з Каховки, навчався в херсонському коледжі на кухаря-кондитера, переїхав до Києва, працював у відомих ресторанах. Але через коронавірус заклади почали зачинятися, а я залишився без роботи: днями сидів удома і грав у Dota 2. Моя колишня дівчина вирішила підрядити мене, брала з собою на завози в секонд-хенди, навчила обирати і реконструювати одяг і продавати через TikTok та Instagram. Я зрозумів, що в мене виходить — найвдаліший відос набрав 2 мільйони переглядів. Тоді моя вже інша дівчина сказала мені: “Роби те, що тобі до вподоби”. І я почав.
Моя найулюбленіша пара — найперша. Взуття у вигляді щурів. У ліфті мене якось запитали, чи були вони живі. Потім я придумав ще близько 30 моделей, що потім дублюються. Пара коштує $150. Більшість замовників — з-за кордону. В основному американці, кілька мексиканців, австралійців, був один швед — він навіть купив черевики за своїм уподобанням і відправив мені на кастомізацію. Від співвідношення іноземних та українських покупців мені навіть трохи сумно: якщо з-за кордону кидають респект, у нас кажуть: “Ти що, дурник?”
Продав не те щоб багато — близько пів сотні. Це не мій основний дохід. Гроші приходять через рекламні інтеграції. До мене приходили “Епіцентр”, “Dnipro-M”, “ДТЕК”, виробники морозива і геймерських аксесуарів. Для “Dnipro-M” робив черевики з газовим пальником на балонах, що видавало полум’я. Навіть узяв вогнегасник, насправді дуже боявся, але таки зняв цей ролик.
Дивилися мультик “Тачки”? Там є антагоніст Шик Хікс — токсична тачка зеленого кольору. Я зробив замовнику футболку з написом “Я токс” та черевики у вигляді зеленої машини з турбінами, з яких виривалося полум’я. Потім клієнт відписав мені, що в них зі співробітниками є чат “Я — токсик”, тому на один із робочих відеодзвінків він прийшов у цьому образі.
На пошті мене вже знають. Було, на "Новій пошті" створюю накладну, прошу оператора наклеїти на коробку позначку “крихке”. Він питає, а навіщо це взуттю? А потім до нього, мабуть, доходить: “А, це ти той чувак, що робить прикольне взуття!” Нещодавно відправляв взуття в Польщу. Оскільки посилка проходить митницю, треба було показати, що в коробці. Працівники пошти завжди посміхаються, люди в черзі зазирають через плече. Це мене тішить.
Звісно, про мене дізнаються завдяки відео. Проста картинка, простий монтаж — не роблю щось надскладне. Найголовніше — це ідея. Інколи я думаю над нею днями, а буває — місяцями, і не можу реалізувати. Я намагався робити щось нашвидкоруч заради контенту і наповнення сторінки — такі відео ніколи не знаходять відгуку. Якщо ідея не “вау”, якщо ти не сидів над нею днями — нічого не спрацює. Я в це вірю.
Я не знаю, що таке мої черевики — мистецтво, винахід чи поєднання двох. Мені здається доречним напис на таблиці в мадридському музеї Прадо: “Обережно ставтеся до всього, що вам здається незрозумілим. Це може бути витвором мистецтва!”
Фото: Михайло Палінчак, спеціально для БЖ
