Фен Лі, маг повсякденності
У 1996 році дружина Фена Лі подарувала йому фотоапарат вартістю як невеликий будинок. Після цього він мусив фотографувати ледь не щодня.
Фотограф-самоук із Ченду, вивчав традиційну китайську медицину, працював у департаменті охорони здоров’я.
Виставлявся в Берліні, Парижі, Арлі, Нанкіні. Переміг у номінації «Найкращий фотограф» на Міжнародній фотобієнале у китайському Цзинані й отримав приз журі на фотофестивалі у Ланьчжоу.
— Мені здається, я постійно стикаюся з чимось незвичним, перебуваючи у цілком звичних місцях. Такий сюрреалізм усередині реальності мене глибоко захоплює.
Я пам’ятаю сцену зі Свята ліхтарів у Китаї. Воно знаменує закінчення новорічних веселощів, в усіх регіонах країни відбуваються театралізовані видовища. На одному з таких святкувань у передмісті Ченду на безмежному відкритому просторі поруч зі ставком, наповненим лотосами, розмістилися масивні людські фігури, квіти, тварини й декоративні гори з дротяної сітки. Це змусило мене усвідомити, що світ — величезна сцена, на якій постійно розгортаються найнеймовірніші драми.
Почати фотографувати мене надихнула стрічка Клінта Іствуда «Мости округу Медісон»: головний герой виїжджає в американську глухомань за завданням журналу National Geographic, водить пікап, палить цигарки Marlboro і фотографує усе на Nikon. Мені все це видавалося надзвичайно крутим. Цей спосіб життя був таким бажаним, він пробудив у мені бажання займатися фотографією.
Мою першу камеру придбала дружина. Вона цілий рік заощаджувала кошти і подарувала мені Nikon FM2, який коштував майже 30 тисяч юанів. Вартість житла у Ченду на той час становила тисячу юанів за квадратний метр, тож на ці гроші можна було придбати невеличкий будинок.
Мій підхід до зйомки значною мірою базується на особистому сприйнятті життя. Я не маю спеціальної освіти, у мене немає вродженого таланту до фотографії. Я схильний покладатися на інтуїцію й інстинкти. Я режисер. Я чекаю на свій сценарій і роль. Беручись за зйомку, я нічого не знаю. Лише тоді, коли актори виходять на сцену, у мене з’являється розуміння, яким є мій сценарій. Потрібно спустити затвор саме в ту швидкоплинну мить, коли я бачу цю мить.
Більшість моїх акторів — незнайомці. Але в мене є улюблена модель. Це моя свиня. У мене вдома живуть три кішки, папуга і порося. Декілька років тому ми з дружиною святкували Чуньцзе, Китайський Новий рік, в одному з великих міст. Коли поверталися додому, стали свідками того, як незнайому дівчину, яка під час свята придбала порося й планувала пронести його до літака, зупинили митники та змусили залишити тварину. Я не міг спокійно спостерігати за тим, як бідна тварина залишилася наодинці. Тому ми з дружиною врятували її. А потім вже не уявляли життя без неї.
Фото: Feng Li
