«Сьогодні я не бачу людини, яка б об’єднала ринок як він»: київські ресторатори — про Ігоря Сухомлина

15 жовтня стало відомо про смерть Ігоря Сухомлина — співзасновника у низці відомих гастропроєктів: Mimosa Brooklyn Pizza, «Автостанція», Fish & Pussycat, Nevinniy Bar, «Балувана Галя», «Чашка». Загалом Сухомлин долучився до створення 18 закладів у Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі та Львові. Крім ресторанних проєктів, розвивав освітні ініціативи — співзаснував профільне медіа «Майонез» і форум RestoPraktiki.

БЖ розпитав українських рестораторів про вплив Сухомлина на ресторанну культуру.

Володимир Ташаєв, бренд-шеф мережі ресторанів First Line Group («Улюблений Дядя», «Життя бентежне», «Італійська Редакція»)

Ігор був одним із перших людей у професійній індустрії, з ким я познайомився, коли приїхав в Україну з Ізраїлю. І ті, хто знав його особисто, це підтвердять: він був абсолютно унікальною людиною — з дуже гострим і інтелігентним почуттям гумору та сильним професіоналізмом. Ми багато років дружили — фактично з першого дня, як я з’явився в Україні.

Я застав його вже, можна сказати, на піку кар’єри. Він запросив мене виступити на одній з перших «РестоПрактик». Атмосфера була неймовірна — це був один із найкрутіших проєктів спільноти, які тоді існували. Я думаю, донині нікому не вдалося створити щось подібне за рівнем спілкування та поєднання дружньої, розважальної й освітньої атмосфери. Як на мене, це один із його головних проєктів. Попри те, що він був майже некомерційним або напівкомерційним.

З його закладів я встиг застати «Чашку», але вона вже була не на піку. Для мене найсильніший його проєкт — це Fish & Pussycat. Він повністю перевернув погляд на формат суші — це був справжній суші-гастробар. І, як на мене, саме він змінив ставлення індустрії до цього сегмента. Це був блискучий проєкт, і для мене він — найважливіший, попри те, що найуспішнішою з погляду бізнесу була, звісно, Mimosa.

Безумовно, Ігор був саме серед тих людей, які рухали все, що відбувалося в Києві. І Mimosa, і «Автостанція», і Fish & Pussycat стали справжніми опорами гастрономічного Києва й залишаються ними досі.

Найважливіше в Ігорі — навіть не гастрономія. Це про щирий, професійний обмін знаннями: про дружбу, про гумор, про чесність у спілкуванні. У нас із ним було набагато більше «пореготати й поїсти», аніж «серйозно порозмірковувати про бізнес». Але саме з таких моментів і народжуються найкращі ідеї.

Максим Храмов, керуючий партнер мережі Pastateca, фундатор L'OR Cafe & Boutique

Він робив фантастичні освітні проєкти. «РестоПрактики» й «РестоКемпи» збирали найсильніших представників індустрії. Саме Ігор перезнайомив між собою величезну кількість людей у ресторанному бізнесі: якщо проаналізувати мої професійні контакти, щонайменше 30 % із них — це люди, з якими я познайомився завдяки йому.

Він один із перших влаштовував великі ресторанні подорожі для діячів нашого бізнесу в Америку та Європу. Я ніколи не забуду поїздки до Лондона, Нью-Йорка і Барселони. Це були святкові виїзди, де були найкращі заклади, найкращі люди та нетворкінг.

На мою думку, головний проєкт Ігоря, який справді вплинув на індустрію, — це кав’ярні «Чашка». Загалом усі його заклади були збалансовані, гармонійні, трендові та якісні. Але сказати, що кожен із них змінив гастрокультуру, не можна. Наприклад, піцерія Mimosa — це дуже своєрідні точки з піцею, якої раніше не було в Україні. Це бруклінська піца, витримана в класичному американському стилі. Команда справді їздила до США й вивчала цей формат. Треба відзначити, що в Сухомлина завжди був глибокий підхід до будь-якого проєкту, який він відкривав. Якщо це бруклінська піца — значить, рік вивчали ринок і продукт в Америці. Якщо це проєкт Fish & Pussycat — вони також ґрунтовно досліджували з командою, кухарями та шефами.

Такий підхід — детальне вивчення формату і продукту — був у всіх його проєктах. Саме тому більшість із них працюють довго. Звичайно, були й ситуації, коли в одному приміщенні протягом двох років змінювалися три концепції, але такі випадки є у всіх рестораторів — ніхто від цього не застрахований. Загалом його проєкти — це формати з довгим життям, розраховані на перспективу, з гармонійним поєднанням сервісу, якості продукту, трендовості і стабільності. Стабільності в якості, стабільності в сервісі й у роботі локацій.

Потрібно також розуміти, що Ігор зробив великий внесок у розвиток Бессарабки як гастрономічного кварталу. Він був одним із перших, хто почав відкривати заклади в цьому районі. Саме із «Чашки» фактично починається нова гастрономічна епоха Бессарабки. І навіть його блог «Новини Бесарабки» вже можна вважати частиною історії. Так, сьогодні Бессарабка втратила свій колишній статус і зараз перебуває в занепаді, але завдяки Сухомлину вона все одно зберігає позитивний імідж.

Я думаю, що відтоді, як він почав відкривати свої заклади, уже змінилося щонайменше одне покоління. Але його заклади все одно залишалися модними й популярними серед активної аудиторії, серед креативного покоління, серед людей, які розуміють, куди вони ходять, навіщо вони туди ходять і до кого вони ходять. Загалом усі знали його заклади. У них завжди була авторська стилістика — уся публіка розуміла, що вона ходить до Сухомлина.

Я думаю, буде страшенно не вистачати передусім його почуття гумору і його геніального таланту до нетворкінгу — до того, як він умів зводити людей, об’єднувати їх, створювати середовище. І його освітніх програм, у яких знайомилися між собою сотні людей. І його вміння рухати ринок уперед через дружбу — не пафосну, не показову, а щиру, стильну, органічну.

Пам’ятаю дві його фрази, які він сказав, коли почався ковід. Це був наш перший великий рестораторський Zoom під час локдауну. Дослівно вони звучали так: «Нічого не соромно» й «Нікому нічого». Ресторатори завжди намагалися всім догодити емоційно, а він казав, що треба думати і про себе — бо якщо ми загнемося, то нікому від цього легше не стане. Спочатку треба «одягнути кисневу маску» на себе, а потім уже на дитину — так він говорив.

Він дуже любив цей бізнес, дуже любив людей, які в ньому працюють, дуже любив піднімати людей, розвивати їх, ростити. Багато його вихованців сьогодні працюють в інших ресторанах. У нього практично не було плинності кадрів, тому що всі дуже любили з ним працювати.

Я думаю, що головний спадок Ігоря — навіть не в закладах. Він був людиною-подією, людиною-епохою. Людиною, яка об’єднала навколо себе величезну кількість людей із індустрії. Він умів поєднувати практичність і емоційність, «душу і гроші» — і робив це гармонійно, відкрито й щиро. Його почуття гумору, його спілкування, його атмосфери — цього буде страшенно бракувати.

Лейла Туваклієва, засновниця пекарні Leilia Bakery та співвласниця «Кафе Марія»

Він був серед тих, хто стояв на старті зародження гастросфери як такої в Україні. Його креативні ідеї надихали людей розпочати власну справу. Він завжди щедро ділився досвідом й підтримував молодих підприємців.

Безумовно, його проєкт «Чашка» був проривом. Одним із перших Ігор запропонував гостям свіжообсмажену каву високої якості, започаткував школу бариста і створював те, чого на ринку не існувало. Створив ціле комʼюніті довкола кави й культури її споживання.

Завдяки Ігорю Київ став конкурентним гастрономічним містом у Європі. Він невтомно вигадував нові й нові формати, запрошував закордонних шефів, багато подорожував і хотів познайомити киян із новими смаками. Сервіс у закладах Сухомлина завжди був і залишається на високому рівні. У нього була суперсила — бачити та збирати в команди дуже талановитих людей.

Ігор був людиною, що обʼєднувала рестораторів, керуючих, менеджерів. Його пости в «Новинах Бесарабки» (телеграм-каналі Ігоря про українську ресторанну індустрію) чекали всі, багато хто мріяв потрапити в цей шортлист новин. Ігор займався просвітництвом, був світлом, я мріяла бути на нього схожою.

Багато хто пише зараз, що Ігор Сухомлин — це епоха, легенда української ресторанної спільноти. По собі він залишив десятки унікальних проєктів, сотні відданих колег. Він умів створювати місця із чергами й повними посадками. Але головне — завжди дуже турбувався про досвід гостя. Сухомлин не просто відкривав черговий ресторан чи кав’ярню — він вкладав у заклад певну історію, ідентичність, атмосферу.

Ідея, що український ресторатор може дивитися на світ, брати за зразок міжнародні формати, але робити їх із локальним акцентом — це його спадщина.

Міралі Ділбазі, засновник і шеф-кухар ресторану Mirali

Насамперед Ігор об’єднав ресторанну спільноту. Власне, «РестоПрактики» стали першим форумом, що об’єднував індустрію. Не кажучи про те, що всі ресторани, які він відкрив, були у свій час новаторськими й давали людям нове бачення як і ресторану з піцею, так і азійського бістро. Він був новатором і ніколи не зраджував тому, що робив.

Я не застав ті часи, коли відкрилися його перші заклади. Але, як на мене, Mimosa Brooklyn Pizza точно показала людям іншу піцу, інший сервіс. Думаю, він приніс нове бачення взагалі, яким може бути італійський ресторан, яким може бути кав’ярня.

Завдяки таким новаторам, як Ігор, Київ став впізнаваним у ресторанній сфері. Місто могло і далі їсти таку саму піцу, такі самі суші, але він все змінив. Це найголовніше. Він не боявся відкривати щось нове, те, чого не було на ринку, трохи дике.

Я думаю, нам найбільше буде бракувати самого Ігоря і його доброти. Тому що він був якраз тією людиною, яка об’єднувала. Головний спадок Ігоря — люди, яких він виростив своїм підходом. І саме ці люди будуть надалі рухати індустрію вперед.

Олена Борисова, власниця мережі ресторанів GastroFamily

Ігор був одним із тих, хто власноруч творив ресторанну культуру. Зокрема, у його кав’ярні «Чашка» кияни почали пити раф, а з барист виросли круті спеціалісти, призери міжнародних змагань: Олександр Беницький, Слава Бабич та багато інших.

Він завжди шукав класні ідеї, вигадував концепти, але у фокусі тримав продукт. І так в усьому: у кав’ярні, у ресторанах. Він один із перших почав робити профільні події для хореки — «РестоПрактики». Я кілька разів виступала з кейсами від GastroFamily: це й нетворкінг, й обмін ідеями, й освітня складова.

Нам не вистачатиме гострого гумору Ігоря — і в хороші часи, й у важкі. Головний його спадок — це декілька поколінь рестораторів, які вчились у нього, які виросли в його закладах, які сьогодні рухають нашу ресторанку вперед.

Юрій Приємський, власник і шеф Hey Guys бістро та ресторану Mish-Mash

Я вважаю, що завдяки «РестоПрактикам» Ігор зміг «розтопити лід» між людьми, які раніше майже не спілкувалися. Це було відчутно, коли всі почали знайомитися між собою, відкривати для себе Чернігів, Львів, Одесу.

Він приніс на ринок здорову конкуренцію — таку, яка мотивувала робити щось своє, цікаве, не боятися ризикувати. І він сам був у цьому чесним: коли закривав проєкти, завжди говорив про це відкрито.

Завдяки Chef's Camp, «РестоПрактикам» і цій спільній енергії почали змінюватися ресторатори, шефи, дизайнери, сомельє. І навіть коли він писав «Новини Бесарабки», ніхто не ображався — навпаки, люди дякували за його чесність.

Він не боявся експериментувати — «Чашка» це показала ще на початку. І, чесно кажучи, сьогодні я не бачу людини, яка могла б так само об’єднати ринок — і зараз, і в майбутньому. Ігор був саме тією людиною.

5 закладів Ігоря Сухомлина, які перевернули гастросцену Києва

Марія Сердюк 16 жовтня 2025