Ще навесні задумки київського режисера Гео Лероса, який взявся за облаштування міста, виглядали, як фантазії. Але зараз його проект вже робить видимі успіхи.

У парку Шевченка почали заміну старих лавок на нові дизайнерські, а на кількох будинках у місті з'явилися сучасні мурали. На одній з будівель в районі Золотих воріт з’явився портрет Лесі Українки, а на будинку по вулиці Стрілецькій - фігура української гімнастки Анни Різатдінової. Також в рамках проекту будуть проводитися pop-up-концерти по всьому Києву.

В інтерв'ю БЖ Гео розповів про те, як він отримав підтримку мера Віталія Кличка і залучив відомих художників, які створили стріт-арт-об'єкти, а також про те, що ще реалізують в місті в рамках проекту CityArt.

"Я залишив свій проект в приймальні Кличка, за два тижні мені зателефонували"

- Гео, ви режисер, а не архітектор і не урбаніст, але зайнялися серйозним міським проектом. Як так вийшло?

- Я цим займаюся, тому що Київ - моє рідне місто. Я багато їжджу по світу, якийсь час жив в Лос-Анжелесі. Коли ти часто дивишся на надихаючі речі в Європі та світі, розумієш, чого тобі не вистачає в рідному місті і що хотілося б зробити, переробити, доповнити. У січні я повернувся з Лос-Анжелеса, і в мене народилася ідея проекту CityArt. Я придумав концепт, зробив презентацію, показав її мерові.

- Як ви потрапили до Кличка?

- Просто залишив свій проект в приймальні. Я абсолютно нікого не знав у мерії. Через пару тижнів мене запросили на зустріч.

Я презентував Кличку проект заміни лавок у парку Шевченка. Взяв за основу принцип, реалізований у Манхеттенському парку (Central Park, де діє проект Adopt a bench –авт.) в Нью-Йорку. Інвестор дає гроші на виробництво лавок, на них кріпиться табличка про те, що така-то людина зробила подарунок місту.

Автори нью-йоркського проекту мені розповіли, що в першу чергу потрібно відштовхуватися від цінової політики. Протягом трьох місяців я відбирав виробництва і зупинився на найоптимальнішому варіанті. Наприклад, лавка-змійка довжиною в 6 метрів у нас коштує 7000 гривень, а були варіанти від 36 до 50 тисяч гривень. Зараз кожну лавку, встановлену в парку Шевченка, хтось спонсорує.

- Хто саме купує іменні лавочки?

- Це абсолютно невідомі люди. Вони пишуть на пошту, що хотіли б зробити подарунок місту. Я просто дублюю ці листи, скидаю на виробництво, і вони вже зв'язуються.

- Коли ви плануєте завершити проект в парку Шевченка?

- Ми вже встановили близько 50 лавок, найближчими тижнями будуть готові ще близько 30. Весь парк хотіли закрити до Дня незалежності, але, можливо, термін зсунеться на середину вересня.

- На сайті CityArt написано, що проект реалізується за підтримки Кличка. У чому полягає ця підтримка, чи фінансує мер проект особисто, чи місто?

- Місто нам допомагає з встановленням лавок, для цього "Зеленбуд" виділяє робочу силу. Ми лише оплачуємо доставку, бензин. Також місто займається видачею всіх необхідних дозволів.

 

 

"Якщо прислуховуватись до кожної думки, нічого не реалізуєш"

- Ще один напрямок CityArt - створення об'єктів стріт-арту в місті. На досвід яких міст ви орієнтувалися в цьому проекті?

- На той самий Нью-Йорк і Лос-Анжелес. Там я познайомився з головним героєм документального фільму про вуличних художників "Вихід через сувенірну лавку" Террі Гетто. Потім роззнайомився з іншими художниками, був присутній під час створення їхніх робіт. Тоді я подумав, що те саме можна реалізувати і в Києві.

Зараз ми відбираємо від усіх охочих кращі 15 ескізів, які команда професійних художників буде наносити на київські будинки. Окремо відбираємо найкращі українські стріт-арт-команди, які намалюють картини за власними ескізами. Також за підтримки меценатів возимо до Києва художників з міжнародним ім'ям, таких як Фінтан Мегі або Гвідо ван Хелтон.

- Хто у вашій команді, яка відбирає кращі ескізи?

- У команді - я, продюсер Настя Дрізо і три відомих опініон-мейкера, які просили не називати їхні імена, щоб не робити з цього піар.

 

 

 

- Чи враховуєте ви думку громадськості, місцевих мешканців при виборі ескізів? Чи проводите громадські слухання?

- Ми не проводимо поки ніяких слухань. Взагалі, якщо починати проводити слухання... От ми намалювали портрет Лесі Українки, в результаті це одна з найбільш обговорюваних стріт-арт робіт в Україні. Її опублікували українські видання та міжнародні стріт-арт журнали. Але перед тим, як ми почали малювати, було стільки проблем! Виходить кожен другий і каже, що це погано: "Мені не подобається, витирайте". На жаль, якщо прислуховуватись до кожної думки, нічого не реалізуєш.

- Може, варто було створити якусь громадську раду, щоб не виникало конфліктів в процесі роботи?

- Ми готові підтримати таку раду, якщо ви особисто її створите. Але, знову таки, хто повинен вибирати її членів? З'явиться ще десять людей, які запитають, чому їх не обрали. Вийде чергова каша. Я вважаю, що потрібно брати ініціативу в свої руки.

- Є як мінімум один позитивний "київський кейс", коли вдалося налагодити спільну роботу громадських ініціатив, представників влади та місцевих жителів - при розробці умов конкурсу "Територія гідності" з реконструкції Майдану. Це довго, але в діалозі часто народжуються рішення, які влаштовують усіх.

- Зі стріт-артом все не так легко. Художники, які малювали Лесю Українку та гімнастку Ганну Різатдінову, працювали безкоштовно. Це був подарунок Києву, і ми не могли їм нав'язувати чужі ескізи. Якщо враховувати думку громадськості, тоді потрібно знайти інших художників і заплатити їм гонорар в 5-10 тисяч доларів.

- Як ви вийшли на цих міжнародних художників?

- Я не знав їх до цього, просто списувався, спілкувався. Ми не платимо їм гонорари, але меценат оплачує переліт, проживання, фарби. Створення цих двох робіт спонсорував бізнесмен Костянтин Жуковський.

"Достатньо зробити щось гарне, це вже патріотично"

- Майже у всіх створених роботах читається патріотичний підтекст. Це випадковість чи задумка?

- Задумки не було, у нас немає мети робити саме патріотичний стріт-арт. Багато хто зараз намагається за рахунок такого кліше зробити велику піар-історію. Я вважаю, що достатньо просто зробити щось гарне, якщо глибоко копнути, то це вже патріотично.

Також ми не хочемо робити стріт-арт у вигляді кричущих політичних чи громадянських висловлювань. Кожну громадянську позицію можна трактувати двояко - комусь подобається, комусь ні, починається дискусія.

- Часто вуличні художники не питають нікого, що і де їм малювати. Ви отримували дозвіл від влади на створення муралів?

- Так, наш стріт-арт легальний. Спочатку ми відібрали близько 40 стін в місті, на яких хотіли б створити картини. Це і будівлі, і арки у двори, і паркани, які погано виглядають. Цей список ми надали до КМДА, а вони вже його опрацьовували - дивилися, чи не є якийсь будинок пам'яткою архітектури, на якій не можна малювати.

Є два шляхи: шлях Бенксі та інших художників, які малюють без дозволів, і немає ніяких гарантій, що картина залишиться на стіні. І законний шлях, коли ти обираєш стіну, домовляєшся з адміністрацією, показуєш ескізи.

У нас, на жаль, ця система не вироблена. Здавалося б, все просто - є департамент культури, там повинні сидіти люди, які розуміються не лише на класичному, але й на сучасному мистецтві. Вони повинні обирати проект не суб'єктивно, а розуміти, що це сучасний стріт-арт, який є в Будапешті, Барселоні. У нас таких кадрів поки немає.

- У вас є відчуття, що система вже почала змінюватися, до влади приходять нові люди?

- Ці зміни не повинні бути точковими. Не можна змінити три людини, а залишити сто старої гвардії. Ці люди повинні бути в системі у співвідношенні 3% до 97%. А нові мають бути мотивовані, в тому числі і фінансово. Наприклад, я не отримую грошей від влади, тому що я режисер, захотів - зняв кліп в Нью-Йорку, отримав гонорар і займаюся тим, чим хочеться. А більшість людей прив'язані до основної роботи, їм потрібно платити хороші гроші, інакше це породжує корупцію.

- Ваші картини можуть замалювати?

- Звичайно. Хто завгодно може піднятися (на дах – авт.) і вилити на стіну відро фарби.

Але ми сподіваємося, що наші картини збережуться, адже у нас є велика мета, ми хочемо створити пішохідний туристичний маршрут по місту. Він буде йти від Ботанічного саду, повз Університет, через район Золотих воріт, потім спускатися через Андріївський узвіз, проходити через Києво-Могилянську академію і виходити на набережну. Ми також розробляємо спеціальний додаток, де все стріт-арт об'єкти будуть нанесені на карту. Плануємо до вересня створити 15-20 об'єктів стріт-арту.

- Ваш проект викликав підвищений інтерес до стріт-арту, ви не боїтеся, що у зв'язку з таким бумом в наших містах почнуть з'являтися неякісні роботи?

- Я не готовий давати коментар з цього приводу, щоб нікого не ображати і не шкодити нашому проекту.

 

 
 

"Хочемо створити у Києві скейт-парк і облаштувати майданчик біля метро Осокорки"

- У вас на сайті є концепція облаштування Осокорків, що вона передбачає?

- Ми розробили своє бачення майданчика в районі метро Осокорки, навколо якої було багато конфліктів. Хочемо зробити там дитячий майданчик, лабіринт, фонтан, лавки. Вже ведемо переговори з потенційними інвесторами. Якщо все вийде, будемо реалізовувати.

- У місті є багато громадських ініціатив, які намагаються реалізувати свої ідеї, але ні в кого не виходило робити це так швидко і масово, як у вас. Як ви самі пояснюєте успіх свого проекту?

- Багато хто хоче отримати від міста гроші на реалізацію своїх проектів. Ми ж не приходимо до мера і не кричимо: дайте нам грошей. У цьому запорука успіху. Є люди, які хочуть щось реалізувати, є ті, хто можуть допомогти, ми просто пов'язуємо одних з іншими.

- Вам подобаються якісь міські проекти, реалізовані іншими активістами?

- Мені подобаються лавки Слави Балбека, але на самій Пейзажці все якесь недоглянуте, на кожному кроці кава-машини. Ще мені подобається проект Kiev Fashion Park на тій же Пейзажці, не знаю, чи будуть вони щось продовжувати там робити.

- Чого вам не вистачає у Києві?

- Хорошого бетонного скейт-парку. Ми зараз ведемо переговори і, якщо вийде, теж зробимо цей проект. Не вистачає місць, де можна просто полежати на хорошому газоні. Навіть у парку Шевченка немає нормального газону. Ми хочемо зробити і його, але це великі гроші - 200 тисяч доларів.

Фото: kiev.klichko.orgdreamkyiv.comGeo Leros