Київські музиканти - про те, як зароджувалася культура хіп-хопу в Україні 90-х

На Арт-заводі «Платформа» 12-13 серпня пройде барахолка Реп Шмеп Йо Кураж Базар, хедлайнером якої стане Децл. Ми вирішили згадати, як зароджувався хіп-хоп в Україні, і розпитали тих, хто бачив, з чого все починалося.

Олег «Фагот» Михайлюта, музикант, вокаліст гурту ТНМК. У 90-х вів програму «RAP-обойма» на УТ-2 і організовував фестиваль хіп-хоп культури In Da House у Харкові

У 90-х тусовка мала різношерстий вигляд. Що таке хіп-хоп, мало хто розумів, істеблішмент ставився до нього як до дуже короткочасного явища, а типові представники спальних районів тяглися до чогось нового і чесного.

Хіп-хопери в той час носили спортивні костюми, широкі штани, кепки, весь одяг — на пару розмірів більший.

Найбільш ексцентричні одягали на шию ланцюги — звичайні залізні ланцюги, а якщо вдавалося відламати десь значок «Мерседес», то його відразу чіпляли на них

Коротше, як могли, так і пародіювали кіно з відеосалонів. Я ось недавно навіть знайшов удома в завалах футболку і суперстари, які купив ще в 1996-му і в яких вів передачу «RAP-обойма».

Моїм улюбленим гуртом у той час був Das EFX. Мені здавалося, що ці хлопці — втілення повного заперечення шоубізу: грали примітивний і жорсткий музон, були одягнені в чорне, лаялися через слово, плювалися в камеру і були повною протилежністю блискучих штанів в обтяжку і нафарбованих стрілок тодішніх рок-ідолів.

Найяскравіший спогад — як у 1994-му у нас вийшло структурувати в Україні хіп-хоп рух за допомогою телепрограми «RAP-обойма» і створити фестиваль хіп-хоп культури In Da House, навколо якого об'єдналися всі, хто дихав хіп-хопом.

Це був перший і єдиний на той момент хіп-хоп фестиваль на території постсовка. На In Da House у Харків з'їжджалися групи зі всієї України

Ми прослуховували матеріал, і найкращим надавали сцену. А потім про це все розповідали в «RAP-обоймі» — ефір на УТ-2 дозволяв нам зайти у велику кількість домівок. У 1995-му навіть Михей прем'єрив у нас на фесті тоді ще незаписану «Суку-Любов» — соло під контрабас.

Якщо говорити про сучасну хіп-хоп тусовку, то все циклічне і повторюється на новому витку і трохи в новій формі. Але суть, як у тому анекдоті про лебедів, залишається тією ж: «Тату, а куди летять ці лебеді? » — «До дідька, синку, в цьому світі все летить до дідька».

Михайло Дикун, раніше — DJ Миша Механік, був організатором хіп-хоп та R&B вечірок, резидентом клубів R`n`B Cafe, Forsage та ін.

У київській хіп-хоп тусовці 90-х були всі підряд: і «зальотні», які вливалися на сезон, і ті, кого роками можна було зустрічати у клубах, на open airs, на районі та на баскетбольних майданчиках. Всі цікавилися всім, збирали інформацію по крихтах, діставали незрозуміло звідки реп-альбоми і переписували їх.

Одягалися тоді всі жахливо — переважно в секонд-хенді. Але все ж намагалися мати хоч якийсь атрибут хіп-хоп культури, привезений зі Штатів, або хоча б фанатський мерч — футболку Public Enemy, кулон House of Pain або бейсболку Cypress Hill. Тоді, звичайно, baggy jeans сучасного пошиття відхватити було складно, але цілком реально, і тому в Києві всі мали більш-менш гідний вигляд.

Різниці між реперами, брейкерами, діджеями, графітчиками та іншими не було — всі займалися всім одночасно.

Ніхто не зосереджувався на чомусь одному, через що страждала якість: танцювали кепсько, читали не дуже, бомбили графіті теж недоладно

Ну, й інтернету не було, щоб подивитися, як потрібно.

Татуювань майже не було: майстри тоді були такі ж, як і репери — нездари, і набивали дивні сині плями. Та й носити татуювання було не в тренді — на тебе відразу дивилися як на такого, що відсидів, або колишнього десантника. Зате сережки носили, а пірсингу у вухах вже не лякалися навіть бабусі.

Всі були більш-менш рівні і знайомі один з одним. Принадність тих років була у тому, що, побачивши на незнайомцеві якийсь атрибут хіп-хопу, можна було легко підійти до нього, поспілкуватися і не нарватися на несхвальний погляд. Всі були доброзичливими і йшли на контакт.

Приємно згадати будь-який концерт у клубі, на Майдані (тоді щорічно проводили Adidas StreetChallenge), навіть на тлі постійного студентського безгрошів'я, а в мене тоді стипендія була 9 грн.

Тепер усе по-іншому, інформації багато, і я навіть сумую за часами, коли потрібно було чекати вихідних, щоб поїхати на Петрівку за довгоочікуваною збіркою на касеті

Сьогодні все чудово з музикою і доступом до неї — можна взяти телефон з усією домашньою фонотекою і не тягати в рюкзаку десять касет і змінні акумулятори. Плеєр не зажовує плівку, і навушники відмінної якості. Ти можеш написати будь-який трек у будь-якій програмі, і це не буде занадто дорого.

Настав чудовий час для того, щоб виділятися і створювати свій продукт, але чомусь мало людей цим користуються. Всі звикли копіювати успішних, і в цьому проблема: коли всього вдосталь, мозок перестає думати.

Євген Кібець, концертний директор клубу Sentrum, у кінці 90-х — учасник гурту Natural Born

Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х українська хіп-хоп тусовка була на підйомі. Було багато хороших артистів, хоча до сьогоднішнього часу дійшли одиниці. Але найголовніше — була публіка.

Київський клуб «Ультра» об'єднував усіх шанувальників і виконавців. Щосуботи в ньому збиралися сотні людей. І байдуже, хто виступав — головною була атмосфера: в той час не було соцмереж, і люди спілкувалися наживо.

Найяскравіший спогад — вихід на сцену перед заповненими столичними клубами «Ультра» або «Жаба». Хоча не можу сказати, що чогось сильно не вистачає. Це був період, який дуже подобався, але залишився в минулому.

На жаль, хіп-хоп тусовки вже немає. Виконавців досить мало. Багато гуртів за ці 20 років припинили існування, а нові з'являються рідко і або стають продюсерським проектом, або виступають у клубах на 20-40 осіб.

Саме поняття «хіп-хоп тусовка» зникло — як зникло і те, що її об'єднувало: «Ультра», журнал «Х3М», магазин одягу Hip-Hop Shop # 1

Андрій Чудля, DJ Andrew, учасник ТНМК, одним із перших в Україні почав робити відеосети, майстер скретчингу та гри на вінілі

У 90-ті хіп-хоп культура була в андеграунді, і її представники явно відрізнялися від звичайної молоді. Більшість відносило нас до неформалів, і звичайна прогулянка по Майдану могла закінчитися бійкою. Так що це було ще й екстремально.

Крім легендарних 2Pac, Onyx, Notorius Big, Cypres Hill, яких слухали всі, була хвиля українського хіп-хопу, і такі групи, як «Убиті репом», «Шнель шпрехен», «Дерево життя», ТНМК були дуже популярними. Взагалі лідером у репі був Харків, тому й кумирами тусовки були перераховані вище персонажі. У київській тусовці був популярним гурт «Зелені каштани».

Я любив тогочасні хіп-хоп вечірки і тусовки. Потрапляючи туди, ви опинялися взагалі в іншій, нереальній атмосфері.

Деякі речі — приміром, знайти флаєр на вечірку (адже з ним вхід дешевший) або випити перед клубом (бо в клубі дорого) — тепер взагалі складно зрозуміти

Сучасна тусовка рухається у бік концертів. Ну, і молодь на цих тусовках більш платоспроможна. Одяг тепер можна купити практично будь-який, тому і зовнішній вигляд став більш цивільним, фрікових персонажів практично немає.

Сергій «Ліон» Дем'янко, СЕО лейблу HitWonder, реп-виконавець і саундпродюсер. Був визнаний найкращим реп-виконавцем року на церемонії нагородження Showtime HipHop / Rnb Awards 2008, за підтримки MTV Україна

Оскільки я народився і виріс у Харкові, то спостерігав тусовку зсередини: недаремно Харків носить звання Рапа-сіті — столиці хіп-хопу в нашій країні.

У Харкові була своя мода на хіп-хоп — спортивний гопник. Круті ходили в «найках», а найкрутіші — в «джорданах»

Вони намагалися бути схожими на своїх заокеанських кумирів: Onyx, Cypress Hill, Wu-Tang, 2Pac. Дістати якісь оригінальні шмотки було складно, тому ті, кому вдавалося щось привезти з-за кордону (умовний Fubu або Karl Kani) — були королями.

А основним джерелом хіп-хоп шмоток були секонд-хенди, і більшість одягалося просто безглуздо.

Моїми улюбленими гуртами тоді були ТНМК і ВУЗВ. Я дуже добре пам'ятаю їхні касети. На той час не було продукту на такому рівні. Ще були на слуху «Убиті репом» і «Туман». Досі добре пам'ятаю фестиваль In Da House з хедлайнером ТНМК.

Мені здається, сьогодні не вистачає тієї самобутності та дефіциту жанру.

Зараз дуже великий потік інформації, а тоді виходив один альбом, і всі слухали його років зо п'ять

У США хіп-хоп офіційно став музикою номер один. Він пройшов багато стадій розвитку, змішування стилів і відгалужень. Мені здається, в нашій країні він однозначно буде розвиватися. Україна багата на таланти, і хіп-хоп — не виняток.

Скоро прийде простий хлопець із народу, який змете всіх своїм репом. Я в це вірю.

Ілюстрації: Ольга Ліскевич