З початку війни небайдужі кияни створили організацію “Волонтерський штаб “М”, яка допомагає цивільним у київському метро спальниками та карематами, створює бокси з медикаментами, а також доставляє ліки та необхідні речі в міста та села на Київщині, Чернігівщині. 

Ми поспілкувались із координаторкою проєтку Веронікою. Вона розповіла нам про те, чому залишилась в Києві, як утворилась організація та як зараз живе метро.

Вероніка, координаторка організації “Волонтерський штаб “М”

Я – власниця піар-агенції “9.Department”. Наша агенція до війни займалась просуванням реформ, стратегією міст, державними проєктами. Ми допомагали комунікувати складні теми.

Напередодні вторгнення, ввечері 23 лютого, я ще спокійно сходила в кіно. А наступного ранку хлопець повідомив погані новини: “Київ почали бомбити”. Ми швидко складали екстрений рюкзак, спальник, ліки. Подзвонила близьким, щоб зустрітись на станції “Васильківська”. Метро – це одне з найкращий та найбільш безпечних укриттів, яке існує. 

Про мотивацію залишитись в Києві

Я родом з Донецька, тому в 2014 році все це вже проходила. Пам’ятаю 26 травня досить добре, тепер таким днем стало й 24 лютого. 11 червня 2014 року переїхала в Київ, думаючи що це протриває тиждень. А виявилось, що доведеться жити тут завжди. 

Коли переїхала в столицю, то мала ідею фікс облаштувати все так, щоб почуватись як вдома. Тепер навпроти мене живе подруга, через дорогу – друзі, через декілька вулиць – брат, а на поруч із сусідньою станцією метро проживають тітка, бабуся та дідусь. Ми всі живемо в одному районі, і це коштувало нам величезних зусиль.

Мене не стільки лякають військові дій, як те, що доведеться знову розпочинати з нуля своє життя. Це жахливо.

Колись я спала на звернутому рушникові, бо не було грошей на подушку. Носила три футболки і одні джинси. Це відчуття не хочеться ще раз пережити. Поки мій дім цілий, то залишатимусь тут. 

Про створення організації

В день початку війни я написала старим друзям, щоб вони приїжджали до мене на станцію “Васильківська”. Так і утворився наш локальний табір. З самого початку нас було десь 10 людей.  Ми допомагали нашій станції: шукали ковдри, каремати тощо. Для цього скомунікували із ІТ-компаніями, спортивними залами, нафандрайзили на потреби “Васильківської”, а далі почали допомагати іншим станціям. 

Наразі в організації волонтерять близько 30 людей: медики, юристи, комунікаційники, райтери, дизайнери, проджект-менеджери тощо. Це дуже велика команда, але вона змінюється. 

Щоб це не було стихійною історією, я вирішила назвати нашу організацію. Окрім того, треба було хоча б трішки формалізуватись, щоб отримувати донорські вантажі.  

Наша назва має декілька сенсів: перший – це волонтерський штаб метрополітену, а інший – медицина. Наразі допомагаємо цивільному населенню на Київщині та Чернігівщині з ліками, а також доправляти вантажі МОЗ.

Про волонтерську роботу в метро

Наша команда розробила прості правила поводження з тваринами в метро, оскільки в підземці перебувають чимало власників із собаками чи котами. До прикладу, ми дізнались про те, як правильно вигулювати своїх тварин в метрополітені, якщо в місті комендантська година. Для цього поспілкувались з керівниками станцій та керівницею служби охорони праці.

Спершу ми допомагали робітникам підземки, які працювали без вихідних. У них із собою не було нічого, тому надали їм спальники, якісь базові речі та їжу.

Зараз метрополітен забезпечує людей харчуванням, а нас попросили допомогти з медикаментами. Раніше я ще й працювала в МОЗ, тому маю багато друзів-лікарів та корисних контактів. Ми попросили скласти універсальний список медикаментів, які повинні бути на станціях. Їх замовляли в Польщі, Австрії, Франції, Німеччині, Угорщині. На кожну станцію зібрали пластикові бокси з найбільш затребуваними ліками для першої допомоги.

Видачею медикаментів на станціях метро ми не займаємось, бо поки що в Києві працюють аптеки. Але допомагаємо в інформаційній кампанії – підказуємо, де і як можна знайти необхідні ліки. 

Нещодавно на “Васильківській” у чоловіка стався інфаркт. Дівчина-фельдшерка, яка ночувала в метро, за допомогою дефібрилятора зробила масаж серця. До приїзду реанімації чоловіки по черзі робили йому штучне дихання. Я вперше бачила, як людина, практично, воскресла. Зараз чоловік знаходиться в лікарні. 

Ця історія відкрила нам ще одну проблему, яку треба було вирішити. В дефібриляторах є накладки-електроди, які кріплять на тіло. Ці штуки – одноразові, а запасу електродів на станціях немає. Тому ми замовили і придбали їх в Румунії. На декілька станцій вже передали такі електроди, плануємо ще й на інші.  

Як живе метро

Я є амбасадоркою метрополітена у якості укриття. Верхні частини можна розбити, але самі ж станції – глибокі, тому що будувались як бомбосховище на випадок ядерної війни. Якщо буде завал на одній станції, то людей зможуть перевести на іншу і вивести з метро.

Наразі ночують на станціях приблизно 15 тисяч людей. В районах, де йдуть активні обстріли, їхня кількість збільшується. Тому все це дуже змінюється. 

В перші дні на “Васильківській” ночували десь 300 людей, що створило величезне навантаження на систему. Працівники підземки не знали, як організувати простір. Спершу вони не дозволяли вставляти телефони чи чайники в розетку, щоб не погоріла проводка. Але, звісно, що це ніяких проблем не спричиняє. Зараз же вони стали більш гнучкими. Все ж багатьом треба тепла вода, щоб годувати дітей. А в підземці досі залишаються батьки з дітьми, яким немає куди поїхати.

Ми закупили в метро термопоти (великі кип’ятильники), щоб був доступ до теплої води. Постійно забезпечуємо всіх карематами та спальниками. Митись на станціях метро немає можливості, там є лише вбиральні. В підземці досі працює інтернет.

Зараз багато організацій, окрім нашої, допомагають метрополітену. Майже на кожній станцій людей годують. До прикладу, на Васильківській місцеві заклади та польові військові кухні пропонують піцу, бургери, картоплю фрі тощо. Сюди ж поїсти можуть прийти бабусі та дідусі, у яких немає змоги купити продукти.

Про допомогу Чернігову та Київщині

Ми також возимо деякі необхідні речі на Чернігівщину та Київщину. Нам допомагали з цим хлопці-далекобійники, які до війни працювали в логістичній компанії в Чернігові. Їхній керівник вдало втік в Європу, а їм постійно звідти писав, щоб ті перевезли всі машини з Чернігова до якогось безпечного місця. Вони ж послали його за російським кораблем, а цими фурами, коли була можливість, возили в місто гуманітарку (ліки, їжу, генератори тощо). 

Зараз наші потреби точково закривають декілька організацій. Наприклад, швейцарська компанія дала гроші на спальники. Допомагають грошима українці із-за кордону. А ще збираємо кошти на рахунки в різних валютах. 

Про плани

Ми хочемо й надалі точково допомагати іншим містам, а також військовим – амуніцією. Хотілось би ще відкрити Сумщину. Займаємось фандрайзинговою компанією. Ми вже знайшли виробництво пошиття взуття, плануємо запустити виготовлення підсумків для аптечок тощо. Хочемо поставити все це на потік, бо розуміємо, що війна триватиме не один сезон. Також маємо організувати тренінги із тактичної медицини на кожній станції метро, щоб люди володіли такою інформацією. 

Думаю, що після нашої перемоги, я буду допомагати з реформами в країні. В нас з’явиться багато можливостей і нових викликів, які доведеться приймати. Нам потрібно буде відбудувати Україну.

Фото: надані героїнею