Продовжуємо розповідати про киян під час війни. Ми вже писали про фуд-стилістку Ольгу Драч, яка разом з сестрою організувати евакуацію десятків котів з міста, про ІТівця Андрія Галича, який повернувся з йога-туру в Індії, аби стати до лав територіальної оборони, та про ювеліра Антона Бойка, який безкоштовно виготовляє прикраси для воїнів на фронті та біженців.

Цього разу ми поговорили з Марією Єрохіною, старшою координаторкою організації "ЗооПатруль", яка з початку війни дуже активно працює над порятунком тварин.

Про життя до та під час війни

Мені 21. Я вчуся на режисера-сценариста. Працювала в кіноіндустрії: другим режисером та асистентом продюсера. Моя волонтерська робота почалася саме зі зв’язків зі світом кіно.

3 березня мені зателефонував знайомий продюсер Дмитро Ревнюк і розповів, як він врятував сусідську кішку. А ще спитав, чи є в мене декілька годин на день, аби йому і надалі з цим допомагати. Так я стала старшою координаторкою "ЗооПатруля", і насправді ця робота забирає вже далеко не кілька годин, а майже увесь мій день. Але я ні про що не шкодую.

Про "ЗооПатруль": десятки волонтерів та сотні врятованих тварин

У нас досить велика команда: близько 20 координаторів-адміністраторів, 13 патрулів (кожен патруль – це 2-3 людини) і ще окремі спеціалісти: експерт з корму, експерти з ветеринарної допомоги тощо.

За місяць війни наші головні завдання дещо змінилися. Спочатку у нас було дуже заявок на порятунок тварин із зачинених квартир. 

Люди в паніці полишали домівки, а в них зачиняли своїх улюбленців з запасом корму на 3-4 дні

Більшість думали, що скоро повернуться. Але минали дні і тижні, а люди все не верталися.

Це дуже страшно. Навіть якщо тварини виживають, це їх ламає. Спочатку вони кричать, нявчать, виють. Вони, замкнені в 4 стінах, благають про допомогу. А якщо господар не приходить, просто стихають і згасають. Іноді сусіди кажуть нам, що вже немає сенсу їхати на порятунок, адже тварина за стіною не подає голос: але і в такому випадку є шанс, що тварина все ще жива, але в неї почалася депресія.  

Ситуацій дуже багато, і всі різні. Іноді господарі нам надсилають "Новою Поштою" ключі, і ми відчиняємо двері. Вивозимо тварин до якихось знайомих, самі беремо на перетримку або шукаємо новий дім, якщо за ними вже не повернуться. Іноді нам дозволяють зламати замок або зробити дірку в стіні, аби витягнути тварину.

Іноді єдине, що дозволяють зробити: налити воду та насипати корм через дверне вічко

Отак нещодавно було з цуциком лабрадора: нас попросили врятувати його, але не дозволили нічого робити з квартирою. Тож ми його просто погодували через вічко. На щастя, за кілька днів за твариною все ж таки приїхали.

Був випадок, коли ми чекали надто довго і не встигли: ключі від квартири затрималися при пересилці "Новою поштою", і коли ми відчинили двері, папуга вже був заслабий і невдовзі помер. Але, на щастя, така історія поки одна.

Натомість понад 200 тварин ми врятували. 200 – це найменша кількість, бо йдеться тільки про випадки, в яких ми брали безпосередню участь і про долю яких знаємо щось напевно. Але ми публікували дуже багато порад і відео щодо порятунку замкнених тварин. Люди користувалися ними, визволяли або годувати сусідських собак і котів, писали про це нам. Тобто опосередковано врятованих тварин набагато більше.

Зараз подібних випадків меншає. Більшість заявок на визволення у Києві ми вже обробили, і у нас немає можливості їздити в передмістя, в найбільш гарячі точки. 

Тепер найпопулярніший запит: пошук корму для тварин. У нас є хороші зв’язки з постачальниками та волонтерами, тож ми знаходимо корми і розвозимо їх по притулках для тварин та привозимо людям, які доглядають за тваринами.

Знаєте, усюди є бабусі, які підкормлюють тварин у дворі. От їм дуже зараз потрібна підтримка. Вони просто сяють і плачуть від щастя, коли бачать нас.

Поради тим, хто має тварин

Війна змінює всіх. Ми стаємо вразливими та потребуємо допомоги. Є сотні організацій, які зараз рятують людей, але допомагають тваринам лише деякі.

Але ж тварини все відчувають і розуміють. Їм так само страшно і боляче.

Ми намагаємося не засуджувати. Ми навіть даємо поради, що саме робити, якщо зовсім немає можливості забрати тварину (лишити дуже багато корму, налити воду не лише в миску, але і в ванну, якщо у вас кішка, обов’язково комусь передати ключі і домовитися з сусідами про нагляд). 

Але порада номер №1: При евакуації беріть тварин з собою. Завжди

Це може зробити ваш шлях менш комфортним, але для тварини це може вартувати щонайменше – психіку, щонайбільше – життя.

Ви не уявляєте, що відбувається з тваринами після багатьох днів на самоті. Як вони просто прилипають до рук волонтерів і не відпускають від себе, бо бояться, що їх знову покинуть. Як муркотять коти, як линуть до людей собаки.

Щоразу ми радіємо, що врятували ще одну покинуту тварину, і щоразу наше серце розбивається на шматки, коли ми дивимося їй в очі.

Був кіт, який прожив в зачиненій квартирі близько трьох тижнів. І вижив! Був кролик, який також вижив після тривалого періоду на самоті: він якимось дивом відкрив сам клітку, дістався смітника і харчувався тим, що було в ньому. Це його врятувало.

Але вихідні умови дуже різні: все залежить і від наявності корму, і від здоров’я, і від характеру тварини. Ніхто вам не скаже, який день може стати останнім.

Тож ще раз: будь ласка, ніколи не залишайте тварин самих.

Про war-life balance та про те, як шукати корм для жаби

У мене завжди дуже насичене життя, але зараз найбільшу частину дня займає саме волонтерська діяльність: я просинаюся, беру телефон, дивлюся повідомлення від патрулів. Намагаюся всіх скоординувати, відповідаю на смс від сотень людей.

Типова ситуація: "Можемо дати корм, але тільки протягом години!". Тож я тоді швидко шукаю і відправляю вільний патруль, бо ми не можемо втрачати жодної можливості. 

Бувають більш екзотичні запити: наприклад, зараз я шукаю спеціальний корм для жаби

Після обіду я намагаюся займатися власними справами, але я все одно завжди на зв’язку і відповідаю на дзвінки. Ось такий war-life balance.

Поряд за мною завжди мій собака – чорний лабрадор Шерлок. Ми завжди разом. Іноді я думаю, що б я відчувала, якби мала залишити його. В такі моменти я просто ще гостріше усвідомлюю, що ніколи його не залишу.  

Фото надані героїнею