18 травня, у Міжнародний день музеїв, у Михайлівському Золотоверхому монастирі відкрили музейно-археологічний простір «Надбрамна церква та Київ X–XIII століть». Про це повідомили в Державному історико-архітектурному заповіднику «Стародавній Київ».
Простір розташований над залишками Надбрамної церкви XII століття, яка свого часу виконувала функцію вхідної брами. У XV–XVI століттях залишки конструкції розібрали. Під час археологічних розкопок у 1990-х роках тут знайшли фундаменти, абсиду та два склепи, один із яких — з людськими останками. Тоді розкоп накрили павільйоном-ротондою для майбутньої музеєфікації, але про пам’ятку надовго забули. До об’єкта повернулися лише після оновлення команди ДІАЗ «Стародавній Київ».
«Все почалося з того, що до мене звернувся археолог Іван Зоценко із проханням оглянути фундаменти колись розкопаної надбрамної церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря, — згадує керівник заповідника Роман Маленков. — Тоді все нагадувало купу піску на пляжі… Цим піском колись законсервували історичні фундаменти».
Сучасну музеєфікацію провели завдяки співпраці Інституту археології НАН України, ДІАЗ «Стародавній Київ» та Київського науково-методичного центру з охорони пам’яток, а також за участі волонтерів. Спільно вони провели близько двох десятків толок, розчистили й законсервували фундаменти.
Під час повторного розчищення археологи виявили давньоруську цеглу-плінфу з відбитками лап давніх київських собак. Дев'ять століть тому сформовану з глини плінфу сушили на землі перед випалом, і тварини залишили на ній свої сліди.
Найближчим часом у просторі планують відкрити експозицію з археологічними знахідками — наразі триває їх впорядкування й атрибутація. Також локація стане базою для тематичних виставок.
Археологічні дослідження мурованої брами XII століття проводилися у 1998–1999 роках. Науковці встановили, що у Х–ХІ століттях на місці майбутньої брами розташовувався могильник. Першою тут звели дерев’яну браму, яку в XII столітті замінила мурована конструкція. У другій половині XIII–XIV століття вона зазнала руйнувань, а у XV–XVI століттях її остаточно розібрали.
Фундаменти брами викладені з бутового каменю на вапняно-глиняному тиньку з додаванням піску. Ці стіни тримали над собою одноапсидну надбрамну церкву завдовжки 10,8 метра і завширшки 8,4 метра, до якої вели сходи у двох камерах з боків воріт. Інтер’єр храму прикрашали фрески, від яких до сьогодні дійшли лише окремі уламки. Проте археологи знайшли понад тисячу кубиків смальти, які свідчать, що на стінах колись була й мозаїчна ікона. Зовнішні стіни будівлі були потиньковані, а підлогу встеляли цегла та керамічна плитка.
