Невідомий Відрадний: Маршрут цікавої прогулянки Києвом

Історик, києвознавець, письменник та засновник проєкту Hidden Kyiv Кирило Степанець розповідає про Відрадний – колишній київський хутір на території промислової зони, який став великим житловим масивом.

Читайте також: Невідома Воскресенка: Маршрут цікавої прогулянки Києвом

ДВРЗ – не кінець географії: Маршрут для незвичної прогулянки Києвом

Яким шляхом їхала Королева Франції на побачення з чоловіком, як район виростив двох київських мільйонерів, чи існує “відрадненський” діалект і де вуличне освітлення нагадує ліхтарі з метрополітену – читайте далі.

“Перетин”

Майже тисячу років тому тут проходив один з трьох важливих для Києва та країни шляхів, а саме – західна дорога, яка фактично з’єднувала наше місто із Заходом та Європою. Це місце з давніх давен отримало назву “Перетин”, більш відоме за російською назвою “Пересечение”.

Дорога на Захід починалася зі старого міста, від сучасного Майдану Незалежності, і пролягала нинішніми Великою Житомирською, Січових Стрільців, Дегтярівською, і частково Козелецькою. Зараз на цьому місці – рештки того самого шляху, яким князь Ярослав Мудрий відправляв своїх дітей за кордон, налаштовуючи таким чином дипломатичні зв’язки з цивілізованими країнами. Зокрема, його донька Анна, яка згодом стала Королевою Франції, теж їхала цією дорогою до свого майбутнього чоловіка, якого навіть в очі не бачила. Але виконувала волю батька, бо це було святе.

Передумовою появи району Відрадного була наявність цієї дороги. Починаючи з середини 18 століття, її функції на себе перебрав Берестейський проспект, а старий шлях вирішили знищити.

Цьому передувала поява залізниці у 1870 році. Дорогу, так би мовити, “випрямили”, і від старого шляху залишилася низка маленьких та непримітних вулиць. Деякий час дві магістралі функціонували одночасно, тому місцевість і отримала назву “Перетин”.

Також у цьому місці залізниця перетиналася з трамвайною колією – залізнична гілка була прокладена аж до Лук’янівки, мосту тоді ще не було, і коли потяги зустрічалися з трамваями, то мали якось одне одного пропустити.

Хутір Грушки та початок Відрадного

Залізниця та спорудження нової магістралі стали передумовами формування майбутнього району. Першим тут оселився дворянин на прізвище Грушко, так з’явився хутір Грушки. Вантажна-залізнична станція, яка знаходиться неподалік, має назву “Грушки”, а до 2017 року звалася “Київ-Жовтневий”.

Вперше на карті цю місцевість у 1902 році зобразив київський землемір Таїров. Він один з перших, хто склав детальну мапу Києва, і у цьому була нагальна комерційна потреба: місто стрімко розвивалося як промисловий центр, почався фінансовий колооберт, потрібно було розуміти, де чия земля і що можна продати, а що – купити.

У 1914 році поруч з хутором Грушки дрібний київський чиновник Костянтин Яниховський викупив у місцевих селян великий шматок землі і назвав його хутір “Відрадний”. Він знаходився на території сучасної промзони, між вулицями Козелецькою та Радищева (остання, до речі, свого часу називалася на честь засновника хутора – Костянтинівська).

Основна версія, чому місцевість отримала таку назву, походить від слів “відрада”, “відпочинок”, тихе спокійне місце, яким воно мало бути в уявленні власника хутору.

Хоча існувала ще версія відомого київського краєзнавця Віктора Киркевича: оскільки заснування хутору співпало з початком Першої світової війни, за його твердженням, назва пов’язана з тим, що сюди заселяли козаків з російської станиці Відрадної, які потім вирушали на фронт. Мені ближчою до істини здається перша версія.

Завод “Росток”

На Бульварі Вацлава Гавела (колишньому бульварі Лепсе) знаходиться відоме акціонерне товариство “Росток-прилад”, трохи раніше – “Компанія Росток”. А ще раніше це було виробниче об’єднання “Точелектроприлад”, яке свого часу називали флагманом приборобудування СРСР.

Підприємство було відоме на весь Союз, і випускало величезну кількість різноманітної приборної продукції вищого класу точності. У часи Незалежності компанія змінювала статут та форму власності, але на старий лад це підприємство називають “Росток”.

На початку 2000-х тут винаймала офіс фірма JSC, яка прославилася своєю продукцією на весь світ, а саме – комп’ютерними іграми. Власник компанії, киянин Сергій Григорович, заробив на іграх, зокрема, розроблених у цьому офісі, майже мільярд доларів.

Щонайменше 400 млн доларів йому принесла всесвітньо відома гра “S.T.A.L.K.E.R.”, дія якої відбувається у Чорнобильській зоні відчуження. Одна з локацій у тій грі, до речі, має назву “Завод “Росток”.

Гра свого часу наробила багато шуму, а сам Григорович, ставши мільйонером, заявляв, що більше ніколи не буде займатися розробками комп’ютерних ігор, хоча декілька років тому було оголошено про запуск гри “S.T.A.L.K.E.R 2”.

Враховуючи, що зовсім неподалік від цього місця виріс інший київський мільйонер Гарік Корогодський, то може скластися враження, що на Відрадному був досить непоганий клімат для майбутніх багатіїв.

Ну, і не можна не згадати й про Будинок культури “Росток”, що розташований на вулиці Гарматній. І не лише через його цікаву архітектуру, а тому, що у його приміщенні, починаючи з 2000-х років, знаходився один з перших в Україні ЛГБТ-клубів “Андрогін”.

Пам’ятник Корогодського в парку “Орлятко”

Відрадний – район, де минули дитинство та юність іншого вітчизняного підприємця, мільйонера та екстравагантної особистості Гаріка Корогодського. Насправді він народився в іншому районі, а у шістдесяті, під час розбудови Відрадного, сім’ю переселили у цю місцевість, про що він неодноразово згадує у своїй автобіографічній книзі “Як витратити мільйон, якого немає”.

Окрім іншого, бізнесмен прославився багатьма одіозними речами. Наприклад, за життя створив іменний склеп на Берковецькому кладовищі – на його фасаді можна побачити оригінальні окуляри у вигляді двох віконечок. Крім того, він викупив стару квартиру, де жили його батьки, зафіксувавши там атмосферу 1970-х.

У парку, неподалік місць, де проходила юність Корогодського, він встановив інсталяцію – пам’ятник батькам, які дивляться телевізор.

Хоча сам він стверджує, що тут зображені не саме його батьки, а композиція – збірний образ типової київської сім’ї радянського минулого.

Ще Корогодський у своїх спогадах часто пригадує так званий “відрадненський діалект”. Зокрема, за його версією, на районі об’єднаний санвузол місцевих “хрущовок”, якими була щільно забудована місцевість, у народі називали “Гавана” (колаборація слів “г…но” та “ванна”). З пісні, як кажуть, слів не викинеш.

Квартал метробудівців

У 1949 році у Києві почали будівництво метрополітену, тоді були закладені перші шахти, а тунелі між “Арсенальною” та “Хрещатиком” були з’єднані у 1951 році. Загалом будівництво тривало 11 років, і у 1960 році здали першу чергу та перших п’ять станцій.

Будівництво метрополітену, як відомо, – титанічна праця, у якій брали участь тисячі людей, переважно працівників заводу “Метробуд”, які у той час оселилися тут, у селищі Відрадному. Район утворився фактично посеред круглого поля, а згодом його забудували “сталінками”, які стали гуртожитками для метробудівців.

Архітектура у стилі “сталінського ампіру” непогано збереглася, хоча зараз дещо пошкоджена різними надбудовами типу “царських балконів”.

Але на тлі “хрущовських” панельних кварталів Відрадного сталінки відрізняються елегантністю та оригінальним оздобленням, тут можна зустріти античні напівколони та родинні орнаменти. Прогулюючись районом, можна натрапити на будинки, подібні тим, які є на Хрещатику.

Неподалік є школа № 161, збудована за проєктом відомого українського архітектора Бориса Ведерникова. Довгий час на ній була розміщена дошка з цікавим написом: “Ця школа була збудована зі зекономлених на будівництві метрополітену матеріалів”.

Я довго не міг зрозуміти, яке відношення ці матеріали могли мати до школи? Можливо, малися на увазі зекономлені кошти? Хоча якщо уважно придивитися до ліхтарів вуличного освітлення у цьому кварталі, то вони сильно нагадують ліхтарі зі столичного метрополітену. Їх, до речі, нещодавно намагалися демонтувати. Місцеві мешканці виступили проти і зупинили роботи.

Літак “Анатра” та аеродинамічна труба в НАУ

На території містечка авіаційного університету можна зустріти багато цікавих екземплярів різної техніки. У навчальному ангарі, де представлені моделі літальних апаратів, ще у “доковідні” та довоєнні часи проводили окремі екскурсії.

Майже двадцять років тому тут встановили копію першого українського серійного літака, який у 1915-1917 роках збудували в Одесі, на авіабудівному заводі одеського підприємця Артура Анатри.

У часи Першої світової війни Одеса стала одним з центрів літакобудування у тодішній імперії. Це повнорозмірний (один до одного) макет літака, виготовлений студентами університету із сучасних матеріалів.

Інший цікавий об’єкт, що знаходиться на території університетського містечка НАУ – Аеродинамічний дослідницький комплекс, основою якого є унікальна аеродинамічна труба ТАД-2, яка є найбільшою в Україні трубою малих швидкостей.

Цей об’єкт використовується для випробувань в екстремальних умовах (буревії, шторми, пориви вітру тощо) різних важливих конструкцій та об’єктів. Зокрема, саме тут випробовували на міцність тріумфальну колону з монументу, встановленому на Майдані Незалежності.

Пам’ятник Шарі у студентському містечку НАУ

Свого часу у парку “Відрадний” знаходилася скульптура у вигляді кулі з рельєфами. Вона стала легендарною як для студентів НАУ, які назвали її “Шара”, так і для місцевих мешканців. Під час реконструкції парку скульптура зникла. Стверджують, що її демонтували, хоча перед цим її добряче пошкодили невідомі.

Чому “шара”? Бо серед студентів закладу протягом багатьох років ходила легенда про те, що якщо повернутися до пам’ятника спиною і прокричати “Шара, прийди!”, це допоможе здати найважчі іспити та заліки.

Десять років тому подібний пам’ятник з’явився на території КПІ, а потім і на території студмістечка авіаційного університету.

Об’єкт виготовлено з нержавіючої сталі, і на ньому вказані назви факультетів та математичні формули.