Ми живемо в ЖК для переселенців під Києвом, який викупив американець

Американський меценат Делл Лой Хансен придбав 135 квартир у ЖК у Софіївській Борщагівці під Києвом для переселенців з найбільш постраждалих регіонів. Зокрема, Донецької, Луганської та Херсонської областей.

Під час відбору перевагу надають людям працездатного віку, які мають роботу або перебувають у її пошуку. Житло надають безкоштовно на п’ять років, а мешканці сплачують лише за комунальні послуги.

Ми поспілкувались із сім’ями, які заселились у новий ЖК, про відбір до програми, особливості проживання та волонтерські години задля добросусідських відносин.

Дар'я Дума, с. Велика Білозерка, Запорізька область

Про виїзд з Енергодару

Я із Запорізької області, моє село – в 30 кілометрах від Енергодару, поруч із Запорізькою АЕС. Проживала там зі своєю родиною: чоловіком та двома дітьми.

Я вчитель початкових класів, а чоловік працював на атомній електростанції. Від працівників вимагали підписати контракт і переходити на "Росатом", але чоловік не погодився, і ми змушені були покинути своє село.

Ми пробули в окупації два місяці і виїхали 28 квітня 2022 року. Виїжджали дуже важко, їхали 12 годин, хоча в мирний час до Запоріжжя діставались за 1,5 години. Проїхали 27 блокпостів, де перевіряли усі наші речі. На щастя, ми це витримали, і змогли доїхати на підконтрольні Україні території.

Потім зупинились у брата, а після того поїхали на Захід України. Спершу жили у родичів, потім вони допомогли нам знайти будинок у селі, щоб ми жили окремо.

Ми знайшли будинок, в якому жили безкоштовно, бо господар виїхав, і платили лише за комунальні послуги.

Пізніше в Коломиї проживали в шелтері, який облаштували у тубдиспансері. Це було приміщення на горищі. Ми зробили мінімальний ремонт і жили там майже рік, щоб зекономити гроші. Умови були, як у гуртожитку. Спільна кухня, душ.

Цьому диспансеру допомагали американці. Щомісяця вони давали грошову допомогу.

Про заселення у ЖК

Про програму фонду To Ukraine With Love з надання житла під Києвом дізнались від знайомих, які проживали у тому ж шелтері. Заповнили анкету. Це було у травні 2023 року, а через місяць нам зателефонували. Ми пройшли відбір і в кінці серпня дізнались, що отримаємо трикімнатну квартиру.

Не можу сказати, чому саме нас відібрали. Гадаю, моїй родині просто пощастило. Можливо, ми сподобались на фото.

Заселення було 19 жовтня.

Умови при поселенні були ідеальними. Було все для початку нового життя: нові меблі, все кухонне приладдя – тарілки, каструлі, чайник, постіль.

У дітей – двоповерхове ліжко, в кожного є стіл для занять. Я також маю власний куточок для роботи, адже зараз працюю дистанційно. Ми живемо безкоштовно і платимо лише за комунальні послуги.

Про плани на майбутнє

Що будемо робити через п’ять років поки не думаємо. Сподіваємось, що зможемо повернутись додому. Якщо буде куди повертатися. Завдяки цій програмі ми можемо трішки зекономити для того, щоб у майбутньому взяти іпотеку і облаштовувати своє нове житло.

Зараз у нашому домі в селі живуть орки. Що буде далі – невідомо. Радіємо, що маємо можливість проживати у такому чудовому будинку, адже не всім так пощастило.

Олександр Коржов та Ганна Коржова, Маріуполь

Про виїзд з Маріуполя

20 березня 2022 року ми виїхали з Маріуполя. До того жили під обстрілами в підвалі. Спершу сподівались, що через пару тижнів все це минеться, але почали виїжджати наші сусіди, а в підвалі, де ми ховалися, вже руйнувалася стеля. Згодом ми вирішили також їхати.

Зеленого коридора не було. На щастя, вціліла наша машина. Виїжджали на свій страх та ризик.

Нашвидкоруч зібрали сумку і виїжджали під обстрілами та бомбардуваннями. Спершу виїхали у Мангуш, потім – у Бердянськ. Там нас прийняла одна сім’я. Ми побули там добу відігрілись, викупались, адже у Маріуполі не було ні тепла, ні світла. Потім поїхали до родичів на підконтрольну Україні територію, і в серпні 2022 року переїхали до Києва.

У нас є хаб "Я Маріуполь" і там була інформація, що благодійний фонд To Ukraine With Love може вивезти на зимовий період мам з дітьми. Ми заповнили анкети та поїхали до Болгарії завдяки фонду містера Хансона. Він вирішив таким людям, як я, маріупольцям, допомогти пережити зиму у теплі в той період, коли в Києві були відключення світла.

Коли повернулась, то дізналась, що є також програма із заселення на Софіївську Борщагівку. Я заповнила анкету, а пізніше нам повідомили, що 19 жовтня буде заселення.

Про переїзд у Софіївську Борщагівку

Ми були вражені, коли 19 жовтня зайшли в нашу квартиру. Там було все: постіль, рушники, ложки, вилки – заходь та живи. Все, що ми втратили, нам надали тут. В нас були сльози радості.

Працівники фонду продумали все до дрібниць: був навіть набір для борщу: овочі, м’ясо, сметана, пакет з продуктами, яйця. Було усе, щоб залишити сумку і почати тут жити.

У нас трикімнатна квартира, бо нас п’ятеро – живемо з батьками.

Чоловік працює під Києвом в логістичному центрі. Я дистанційно працюю у водоканалі. Донька онлайн навчається у Криворізькому ліцеї.

У нас в планах повернутись у звільнений Маріуполь. Дім є дім. І які б не були там руйнування. Все одно туди тягне. Сподіваємось, що Україна відбудує Маріуполь.

Світлана та Віктор Лопухіни, Рубіжне

Про виїзд з Рубіжного

Ми жили у Рубіжному Луганської області. Там викупили невеличкий будинок біля лісу. Працювали. Була нормальна забезпечена родина. Коли почалась повномасштабна війна не встигли виїхати одразу, бо росіяни дуже швидко дійшли до Рубіжного. За тиждень місто вже було у напівкільці. Світла вже не було. Біля будинку все вибухало. І ми зрозуміли, що будь-якою ціною потрібно виїжджати.

Ми вже жили в окупації в Донецьку, і знали, що це. Хоча в 2014 році було все ж легше, аніж зараз. Не було цього демонстративного звірства.

Десять днів ми проживали у будинку 60-х років у підвалі з батьками. І якось ми виловили зв’язок, й нам знайомий з Рубіжного розповів, як він виїхав партизанськими стежками.

Ми також вирішили їхати. Лісами виїжджали і все ж дістались до Святогірську. У нас був такий дисонанс, що за пару кілометрів – війна, а там люди спокійно можуть їздити на велосипедах до магазину.

Згодом ми переїхали до друзів у Софіївську Борщагівку. Це був березень 2022 року. Ми обоє банкіри, але на той момент обоє втратили роботу. Потім у чоловіка розвинулось онкологічне захворювання, була операція, зараз триває реабілітаційний період.

У нас всі родичі з Донбасу, і нам ні на кого було надіятись, окрім, як на себе.

І ми 1,5 року прожили в однокімнатній квартирі з друзями. За цей період я влаштувалась на роботу за спеціальністю.

Як дізнались про програму

Ми дізнались про програму із соцмереж у групі для переселенців. Туди сільська рада виставила оголошення.

Пройшли відбір і заселились у листопаді, але не очікували на таке. Квартири зроблені, як для себе. Дуже якісний ремонт, меблі, техніка. Все, що ми втратили, тут було: каструлі, ножі, чашки, кошики для білизни, телевізор, чайник, холодильник, мікрохвильовка, килимки, постіль – усе, що потрібно на перший час.

Про плани

Віктор:

Нашого дому в Рубіжному вже немає. Він згорів після прильоту ракети. Після деокупації хочемо податись на виплати за зруйноване житло.

Не знаємо, чи будемо повертатись назад в Рубіжне після звільнення, бо за рік вже адаптувались тут. Сподіваємось накопичити гроші на власне житло.

Коли хтось зі знайомих розповідає, як добре за кордоном, радію за них, але я хочу жити лише в Україні і будувати тут своє майбутнє. Впевнений, що все буде добре.

Ірина Дробиш, менеджерка проєкту по Софіївській Борщагівці

Про те, як заснували проєкт

Все почалося із заснування фонду "До України з Любов’ю". Світлана Міллер, яка є засновницею фонду, і Тетяна Рябоволова, яка є керівником фонду в Україні, почали допомагати українцям з початку війни.

Світлана – українка, яка більше 20 років проживає в Америці і дуже переймається ситуацією в країні. Спершу це були програми харчування, потім програми побудови модульних будинків.

Пізніше до фонду приєднався містер Хансон – один із меценатів. Потім, коли він особисто приїхав в Україну, бачив Бучі та Ірпінь після деокупації, він висловив таку пропозицію, щоб допомагати людям, які переїхали з окупованих територій, або з територій, де ведутся активні бойові дії.

Я сама внутрішньо переміщена особа з Херсонщини – і так ми познайомилися зі Світланою та містером Хансоном. Він запропонував працювати в команді і допомагати таким людям, як і я.

Я також живу у цьому ЖК у Софіївській Борщагівці. У липні мені запропонували бути менеджером цього проєкту. На той момент я думала, що це якась казка. Я сиділа плакала і була в шоці, адже ми, дійсно, залишилися без нічого. Винаймати житло, вартість якого постійно зростає, дуже складно. А зараз ми маємо можливість зібрати гроші, щоб або відремонтувати своє житло або вкласти гроші у нове.

Про проєкти безкоштовного житла для ВПО

Делл Лой Хансен

Загалом у фонду To Ukraine With Love є декілька проєктів – це Тарасівка з поселенням великих родин у приватні будинки, і Колонщина, Макарівський район, де проживають люди похилого віку.

До Нового року у ЖК у Софіївській Борщагівці буде заселено 135 квартир, зараз – 68, це 166 людей. Людей заселяємо у квартири з однією, двома або трьома кімнатами, в залежності від кількості людей у родині.

Хоч вже було надіслано більше 7000 анкет, відбір триває досі. Щодня до фонду продовжує надходити не менше 50 анкет. Особливо з таких міст, де йде наразі примусова евакуація, наприклад, Авдіївка та міста Херсонщини.

Містер Хансон слідкує за політичною ситуацією та особисто затверджує анкети. Він знає, що йде примусова евакуація з Херсонської області сімей з дітьми, і питає, чи можемо ми їх забрати сюди. Ми забираємо їх частково на Софіївську Борщагівку, частково – у Тарасівку.

Також ми тісно співпрацюємо з Київською ОДА щодо програми переселення з модульних містечок та шелтерів у Василькові, Бучі, Ірпені, Броварах. Бо люди проживали з дітьми у цих містечках другий рік.

Потім ми перекладаємо анкети англійською і подаємо на розгляд американській стороні. Фонд і містер Хансон особисто проглядають ці анкети, іноді питають, чому саме ця людина має потрапити в проєкт, чому вона сама не може заробити гроші на оплату житла.

Про умови проживання та пошук роботи

Цей проєкт “Софіївська Борщагівка” розрахований більше на людей, які працюють і готові до реінтеграції.

Завдання зараз – соціалізувати людей і повернути їх до життя у тих умовах, в яких вони сьогодні опинилися. Ми допомагаємо їм з житлом, працевлаштуванням, оформленням дітей в садочки і школи.

За місяць проживання тут до мене звернулось вже три компанії, які пропонують людям роботу. Одна з них займається вентиляційними системами у Вишневому та готова навіть запустити трансфер, який возитиме людей звідси.

У нас є група нашого будинку, куди я публікую ці оголошення. Тому за бажанням можна знайти роботу.

Наразі у ЖК проживає 30 дітей. Їх усіх прийняла школа у Софіївській Борщагівці. А у садочку нашим дітям надають пріоритет, щоб батьки могли піти на роботу.

Також є умова від містера Хансона – волонтерські роботи. Кожна людина волонтерить не більше 7 годин на місяць.

Люди після 70 волонтерять за бажанням. Їхня мета – познайомити людей. Адже тут живуть люди, які втратили сусідів, роз’їхались по різних містах з рідними. Тому хочеться, щоб мешканці познайомилися через спільну працю: хтось проводить гуртки для дітей, наприклад, з малювання, футболу, чи української мови.

Одна із мешканок допомагає вирішувати юридичні питання: виплати, компенсації втрат тощо. Хтось підмітає, хтось прибирає сніг. Ніхто нікого не примушує, все за власним бажанням.

Бувають сім‘ї, які відмовляються від можливості отримати житло від нашого проєкту. Хтось виїхав за кордон, або повернувся додому. Іноді люди, які проживають у модульних містечках, не хочуть переїжджати, бо там їм ні за що не потрібно платити, є гуманітарка, добре годують.

Я вважаю, що це неправильно, адже в модульному містечку можна пожити тимчасово, а далі потрібно звільнити місце для того, хто виїде завтра і буде також шукати собі роботу та житло.

Чи цікаво вам було дізнатися про життя переселенців?
Увійдіть, щоб залишити реакцію та отримати знижку на покупки в «Сільпо»!
Опубліковано: 05 грудня 2023