Підприємець із США – про життя у Києві під час блекаутів, волонтерство та подорожі Україною
Американський онлайн-підприємець Johnny FD за декілька років до війни інвестував гроші в першу власну житлову нерухомість в Україні. Про це детально він розповів у своєму блозі.
Цифровий кочівник переїхав до Києва із Сан-Франциско у 2021 році і саме тут зустрів початок великої війни. З тих пір він пережив разом з українцями відключення світла, волонтерив з Repair Together та систематично збирав гроші на потреби ЗСУ та переселенців через YouTube-канал Johnny FD, де також розповідає про реалії життя українців, ринки Києва, львівський реабілітаційний центр для військових Superhumans та подорожі українськими містами.
Він розповів БЖ про улюблені місця в Києві, підготовку до блекаутів і те, чому вирішив залишитись в Україні, попри війну.
Про квартиру у Києві
Протягом останніх 10 років я запускав різні бізнеси електронної комерції, продаючи меблі SPA американського виробництва. Заробив мільйон доларів і вирішив достроково піти на пенсію та зосередитися на роботі, яка мені справді подобається, наприклад, на моєму YouTube-каналі. На свої заощадження я купив два об’єкта нерухомості в Україні (Харків і Київ), відправив на пенсію своїх батьків, які на той час ще працювали, а решту поклав на пенсійний рахунок.
Квартира у Києві – це було перше житло, яке я придбав, щоб жити в ньому, але я також маю інвестиції в нерухомість у США, як суто інвестиційний капітал.
Якби я мав кришталеву кулю і бачив майбутнє, звичайно, я б не інвестував в Україну за рік до повномасштабного вторгнення Росії. Але я не шкодую про своє рішення.
Я вважаю тепер, що мені судилося поглибити зв’язок з Україною, щоб я міг залишитися і допомагати всім, чим можу.
Я люблю свою квартиру в Києві, і навіть якби мені хтось запропонував на 50 тисяч доларів більше, ніж я її купив, я б її сьогодні не продав.
Про початок війни
Я застав початок війни, тому що не вірив, що Росія буде настільки дурною, щоб у 2022 році вторгнутися в Україну, особливо в Київ. Я знав, що у них немає шансів, що українці так легко не віддадуть свою землю, і що Росії навіть немає сенсу намагатися.
Я бачив, що в січні-лютому 2022 року все ще відбувалися відкриття ресторанів, офісних будівель та інших інвестиційних проєктів. І якщо цим людям було комфортно інвестувати свої гроші в Київ, вони також гадали, що Росія не вторгнеться.
На самому початку вторгнення я виїхав з України на кілька місяців, оскільки думав, що можу бути тут перешкодою. Але повернувся у квітні 2022 року, щоб стати волонтером, збільшувати поінформованість і залучати гроші від моєї західної аудиторії, щоб допомогти Україні.
Я бачив потребу допомогти тим, хто пережив окупацію, у таких містах, як Ірпінь, Буча, Гостомель. Я знав, що перебуваю в унікальному положенні, маючи змогу допомогти фінансово та показати їм, що Захід підтримує Україну.
Про волонтерську діяльність та донати
У перші місяці війни я збирав гроші для людей, які потребували матеріальної допомоги, щоб придбати продукти, ліки, допомогти з переїздом у безпечніші райони. Я заплатив за перші 2 місяці зарплату вчителям з Одеси, щоб відкрити українську школу в Румунії для біженців, поки вони чекали на постійну фінансову допомогу від ЮНІСЕФ.
Я допоміг багатьом окремим людям і сім’ям у таких речах, як купівля ноутбуків для школи або оплаті перших кількох місяців оренди, коли вони переїжджають у нове місто. Я також допоміг придбати загалом 6 автомобілів для України: позашляховик для евакуації поранених, який я передав медичному батальйону Госпітальєрів, фургон для дитячого будинку під Львовом, вантажівку для волонтерів-саперів і ще три вантажівки для військових.
Також я зібрав понад 40 000 доларів для Razom for Ukraine безпосередньо через програму благодійних пожертв YouTube на моєму каналі.
Загалом я зібрав понад 100 000 доларів, це те, що я зміг порахувати. Але ця цифра, швидше за все, вдвічі більша, оскільки я часто просто кажу людям робити пожертви безпосередньо благодійним організаціям, або таким фондам, як United 24.
Я дуже радий бути волонтером Repair Together і допомагати відбудовувати будинки, які були пошкоджені під час вторгнення Росії.
Я знову братиму участь у толоці у жовтні наступного місяця.
Мені це показало, що багато звичайних українців, особливо молодь, добровільно приділяють свій час, щоб допомогти у процесі відновлення. Це показує, що навіть якщо у них немає грошей для пожертви, кожен може якось допомогти.
Незалежно від того, де ви живете у світі, дім є місцем, де ви маєте найбільший зв’язок. До війни багато українців мріяли переїхати за кордон, але зараз багато хто хоче повернутися додому в Україну, оскільки вони розуміють, що тут є щось особливе, чого немає в іншому місці.
Про блекаути
Всю минулу зиму під час відключень я був у Києві. Я хотів бути тут на знак солідарності з українцями, які постраждали від терористичних атак Росії на енергетичну інфраструктуру. А також мати можливість повідомити про це та показати, що відбувається моїй західній аудиторії.
До можливих нових відключень я підготувався лише базовими елементами: свічками, світлодіодною лампою та невеликим блоком живлення.
Я навчився переживати відключення світла, знаючи, що зима колись закінчиться.
Мені було нормально з цим жити, адже я знав, що всі інші також були в темряві, і це була загальнонаціональна спроба разом зберегти електроенергію.
Єдине, що створювало труднощі і змусило мене здатися, це коли кафе неподалік від моєї квартири, Match Bistro на Басейній, 3, почало використовувати аварійну електроенергію, щоб влаштовувати гучні вечірки з діджеями під виглядом збору грошей для України. Тоді як насправді з одного учасника збирали менше 30-50 грн.
Мене засмутило те, що поки всі сиділи в темряві й тиші без електрики, а часом і опалення, на моєму подвір’ї до ночі гуляли хлопці років 20, які надокучали всім сусідам.
Про українську мову
До повномасштабного вторгнення я вивчав і розмовляв російською, оскільки обидва міста, в яких я жив, Харків і Київ, були переважно російськомовними. Усі фільми, які я дивився, і музика, яку я слухав, були російськомовними. І російська мова була більш придатна для подорожей за кордоном.
Якби Росія не вторглася 24 лютого 2022 року в Україну, я б із задоволенням усе ще вивчав і розмовляв російською, однак відтоді я був змушений починати все з нуля. І тепер я почав вивчати українську.
Про улюблені місця в Києві
Незважаючи на те, що я живу в центрі міста, через дорогу від модних магазинів і дорогого Le Silpo в Mandarin Plaza, мені насправді дуже подобається простота життя в спальних районах, де живуть звичайні працьовиті люди та сім’ї. У майбутньому, коли створю сім'ю, переїду з центру в спокійніше місце.
Люблю гуляти пішки з Басейної, де я живу, через Хрещатик до Майдану та іноді до Володимирської гірки. На вихідних мені подобається гуляти Подолом. Також люблю гуляти по ВДНГ, особливо взимку, пити гаряче вино і кататися на ковзанах.
Серед моїх улюблених ресторанів у Києві – “Жар і м'ясо”, “Мусафір”, “Первак”, “Китайські Пельмені” та багато грузинських ресторанів.
Про плюси та мінуси життя в Україні
Україна особлива, оскільки, незважаючи на те, що міста, архітектура та інфраструктура є поєднанням Європи та Радянського Союзу, тут є унікальна українська культура та душа, які не можна знайти ніде більше. Це важко описати, але я завжди відчував гарний зв'язок з українським народом і гостинність тут.
Я вважаю недоліком України те, що вона починає перебирати деякі негативні якості від Заходу. Наприклад, діти все більше звикають їсти у McDonald's і KFC, українці гладшають і незабаром отримають проблеми з ожирінням, як у США.
Деякі люди починають народжувати дітей пізніше, або взагалі не народжують дітей, оскільки вони зосереджуються на власній кар’єрі чи житті. Тому, як і на Заході, сім’ї та народжуваність зменшуються.
Я думаю, що після війни майбутнє України буде світлим, буде багато іноземних інвестицій і відбудови. Багато людей повернеться, але, на жаль, великий відсоток залишиться за кордоном. Зарплати та пенсії зростуть, але на стільки ж зросте вартість життя.
Я також думаю, що буде багато суперечок і внутрішніх конфліктів між російськомовними та україномовними людьми.
Чимало, якщо не більшість захисників, які ризикували життям на передовій, все ще російськомовні, і повернувшись до цивільного життя, можуть бути присоромлені за неволодіння українською. Це може стати причиною для багатьох конфліктів між цивільними та колишніми військовими.
Про те, що дратує і плани на майбутнє
Я не знаю, яким буде моє майбутнє в Україні. Я отримав дозвіл на постійне проживання через мої інвестиції. Тому у мене є шанс зустріти чудову дівчину, одружитися, народити дітей, купити дачу і жити тут назавжди. Але я також маю гарну можливість жити майже будь-де у світі.
Коли я зустрічаю відважних захисників, які повертаються з передової, внутрішньо переміщених осіб, які постраждали від вторгнення Росії, волонтерів, які віддають свій час, гроші та серце, щоб допомогти країні, або тих, хто вдячний і цінує мої зусилля, я зміцнюю зв’язок з Україною і хочу жити тут вічно.
Однак коли я не можу спати вночі через вечірки 20-річних під вікнами, я починаю дивуватися, чому я віддаю стільки свого часу, енергії та грошей, щоб допомогти Україні. А такі українці, як вони, лише заважають цьому.
Фото: facebook.com/JohnnyFDK
