“Ми реставруємо старі хати і розвиваємо зелений туризм на Черкащині” – Історія проєкту “Бабусина Хатка”

Ганна Сухобрус — канівчанка, яка ніколи не жила у селі, але вирішила зробити популярним сільський туризм. Разом зі своєю родиною вона реставрує старі хати у селі Ліпляве, що на Черкащині, і створює там відпочинковий етнокомплекс.

Тут є старий млин, хатка, в якій можна зупинитися для відпочинку на вихідних чи канікул, ще одна, де проводять мистецькі події і планують відкрити резиденції для художників. Ще кілька хат перебувають у процесі реставрації.

Розповідаємо про проєкт “Бабусина Хатка”, який дає старим оселям нове життя та зберігає традиційну архітектуру українського села.

Про першу хатку

Ганна родом із Канева, має туристичну освіту, працювала у логістиці, а до реставрації чи мистецтва ніколи дотичною не була.

“У туризмі я ніколи не працювала, тому що була зорієнтована на транспорт. А це досить суворі такі процеси, де немає ні естетики, ні культури, ні насолоди від цього. Є лише задача та мета заробити гроші, і це точно не про віддушину”, – каже Ганна.

Проєкт “Бабусина Хатка” зараз налічує 6 автентичних хатинок, а починався він з одного будиночка майже 20 років років тому.

Ганна ще була школяркою, коли її батьки придбали першу стареньку хатинку. У домі збереглася автентична піч, в якій пекли хліб. Тато розповів, що той дім йому не одразу хотіли продавати, бо боялися, що він піде під знесення, як зазвичай буває зі старими хатами. Та батькові вдалося переконати власників.

З роками стара хата на Черкащині перетворилась на місце зустрічі всієї сім'ї та друзів, а згодом Ганна прийшла до ідеї створення проєкту "Бабусина Хатка".

Село на той момент Ганна сприймала, як щось далеке. Але попри те, в неї завжди виникало бажання туди поїхати.

“В моєму уявленні з дитинства закарбувалося те, що село — це про якусь максимальну свободу та красу. Я уявляла дітей з села такими вільними, вони весь день роблять все, що хочуть й лише ввечері приходять додому. Для мене, дитини, це була ідеальна картина світу. Оскільки в нас не було родичів у селі, тож не було, де відчути такий унікальний досвід”, – каже дівчина.

З чого почався проєкт “Бабусина хатка”

В університеті Ганна розробила проєкт із побудови комплексу, подібного до Музею просто неба у Пирогові. Втім, тоді дівчина ще не відчувала готовності його реалізувати. Переглянути своє життя їй допоміг 2020-й рік і епідемія Covid-19.

“Я завжди прагнула створити щось таке, що буду дуже сильно любити і де я реалізовуватиму велику місію. І тут все співпало. Трапляється ковід, а тато починає робити реставрацію нашої хатинки, тому що вона вже посунулась і їй загрожувало руйнування. У мене ж паралельно з'являється змога поїхати до моєї бабусі на канікули”, – згадує дівчина.

Бабуся Ганни живе у Каневі, і з нею у дівчини пов’язані теплі спогади. Пандемія для неї стала періодом внутрішнього затишку та спокою, тому що вона повністю відмовилась від спілкування з зовнішнім світом:

“У мене було дуже завантажене життя: багато роботи, постійні відрядження, тож ковід став для мене своєрідною рятівною паузою. Це був період, коли я не потонула біля берега, а навпаки – допливла, відчула ґрунт під ногами й нарешті заземлилась.

І оце неймовірне відчуття, коли ти приїхав до бабусі, одягнув її в'язані кофти, на ґанку п'єш каву, бабуся тобі вже смажить сніданок, а ввечері ви дивитеся серіали.

Я відчула тепло не на декілька годин, а надовго, коли ти живеш в цьому стані. Це цінно мати місце, куди ти можеш так просто втекти, сховатися від будь-яких глобальних проблем”.

Тоді Анна зрозуміла, що відвідини бабусиної домівки мають особливий, терапевтичний ефект. А паралельно тато розпочав реставрацію купленої хати.

На той момент у Анни була ідея створити проєкт Travel Lavka, у якому планувала організувати екскурсії локальними фермами та крафтовими виробництвами сиру, м'яса та вина, і планувала організувати екскурсії по всій країні.

Щоб якось презентувати себе, розповісти про свої захоплення і цілі у житті, Ганна вирішила створити сторінку в Instagram. Так і народився проєкт “Бабусина Хатка”. Каже: оскільки ця ідея виникла з родинних зв'язків та спогадів, тож і проєкт вирішила назвати на честь бабусі.

Спершу її мета полягала у тому, щоб просто транслювати сільську естетику і розповідати про реставрацію першої хатки. Про масштабування тоді і не думала.

Про реставрацію старих хат і збереження автентичних елементів

Після першої відреставрованої хатки у їхній родині вирішили не зупинятися. Напередодні повномасштабної війни Ганна купила ще одну хатинку. Через початок бойових дій реставрацію довелося заморозити, але вже в січні 2023 року ремонт вдалося закінчити:

“Ріст проєкту припав на воєнні роки, ми почали активно розвиватися. У 2022-му році з'явилось ще один напрямок проєкту.

Ми робимо репліки на старовинні українські рушники, скуповуємо домоткані полотна.

Як правило, вони у поганому стані. Ми їх відновлюємо, а наші майстрині вишивають низ”.

Усі реставраційні роботи у своїх хатинках родина Ганни проводить сама, залучаючи будівельників на важкі роботи. Деякі їхні хати доводиться підіймати кранами, щоб укріпити чи оновити фундамент.

Всередині таких хат можна побачити старовинний посуд, меблі, предмети побуту і деревʼяну підлогу — усі ці деталі допомагають сповна зануритися у сільський побут.

Ганна каже: зараз, коли у селах виставляють хати на продаж, у них роблять сучасний ремонт – змінюють вікна, двері, при цьому втрачають старі елементи. У своєму ж проєкті Ганна і її родина хочуть показати автентичні хатинки без обгорток євроремонтів чи сучасних меблів.

“Ми ні в якому разі не пропагуємо те, що люди мають жити, як 200 років тому. Навпаки — це чудово, що люди покращують свої умови життя.

Але своїм проєктом ми намагаємося зберегти сільську автентику, бо я розумію, що через 10-15 років в селах будуть стояти просто модульні будинки.

Наш проєкт – про естетику, про комфорт, але ми намагаємося поєднати сільські автентичні елементи таким чином, щоб меблі, посуд — все максимально асоціювалося з дитинством, з бабусею, з дідусем. Але при тому для нас важливо, щоб це було комфортно”.

Про комплекс відновлених хат на Черкащині

У селі Ліпляве на Черкащині родина Ганни створює етно комплекс зі старих хат, у яких можуть зупинитися туристи. Також там проводитимуть мистецькі події.

Одну із хатинок вже здають в оренду. В іншій хатинці кінця 19 століття, яку вдалося зберегти, проводять різноманітні майстер-класи, лекції, читки п‘єс. Щоб проєкт міг далі розвиватися, він має бути самокупним і прибутковим, а тому Анна постійно шукає гранти і фінансування, доєднується до соціальних ініціатив.

Завдяки грантовій допомозі від однієї косметичної компанії їм вдалося придбати аж три хатинки. Ще одну хату вони з родиною придбали в іншій громаді. Кажуть: не могли встояти перед її унікальністю.

“Вона повністю дерев'яна, нетипова для нас і належить до так званих мочених хат. Технологія така: під час будівництва хату спочатку збирають, потім розбирають, нумерую всі балки, замочують їх у воді на певний час, щоб там не було ніяких паразитів, і збирають хату знову. Нашому будинку дуже багато років, а він взагалі не пошкоджений шашелем”, – розповідає дівчина.

Цю хатинку планують також перевезти на територію комплексу і відкрити на її на базі Мистецьку резиденцію для митців. Ганна мріє розробити безкоштовні програми для художників, щоб вони могли якийсь час жити і творити у сільській тиші. Також розглядають варіанти хат, які можна перенести до свого села:

“Я дуже хочу, щоб наш проєкт в селі розвивався саме через культурну сферу, через художників, поетів та митців”.

Про старий млин

Старий млин став ще одним проєктом родини. Тато Ганни давно мріяв про вітряк, і шукав різні варіанти. У 2023-му році Ганна поїхала у Прохорівку — село, у якому збиралась українська інтелігенція та бував Тарас Шевченко, а Микола Гоголь, за розповідями, написав свій “Вій”.

“Там ми побачили старий млин дуже нетипової конструкції. Він був у жахливому був стані, не мав вітрил і був захаращений сміттям, але всі дерев'яні елементи всередині були повністю збережені. Такі млини – унікальні, вони є лише в нашій області. Цю модель розробив Володимир Стрілець з Канівщини, їх навіть продавали по франшизі закордон”, – каже Ганна.

Ганна почала з'ясовувати долю старого млина. Виявилось, що він належить місцевому мірошнику Борису Івановичу, який працював там більше 20 років.

“Це дідусь, якому понад 80 років. І ви знаєте, бувають люди, яких ти бачиш і розумієш, що це твоя людина. Борис Іванович відразу мені віддає ключі, і я татові кажу: "Уявляєш, ключі від млина в мене", – розповідає Ганна.

Спершу у Анни з татом не було в планах купувати цей млин. Вони хотіли просто зібрати людей, прибрати сміття, побілити сам млин і постригти траву навколо. Але син Бориса Івановича сказав, що йому це нецікаво і вигідніше млин пустити на дрова.

Тоді вони організували толоку з відновлення вітряка, яка переросла у свято за давніми українськими традиціями.

“На толоку традиційно приводять коня, який має замісити глину з піском і сіном. Зазвичай коні зовсім не люблять заходити в багнюку, але наша 14-річна дівчинка настільки вправно завела його туди верхи, що він чудово все перемішав. Це був неймовірний, справді феєричний момент. Після цього гості роззулися, зайшли в глину й почали товкти її ногами — саме так, як і передбачає давня традиція. Ми завбачливо привезли велику бочку з водою, щоб всі гості могли помити ноги, після чого глину наносили руками на млин”.

Поки гості займалися реставрацією, поруч, просто неба, шеф-кухарі вже готували святкову вечерю.

Наступним важливим етапом реставрації, над яким зараз працюють, є відновлення вітрил млина.

Про плани

На наступні п'ять років у планах Ганни – відреставрувати не менше десяти хатинок, які можна було б здавати в оренду. Проте для викупу та швидкої реставрації цих об'єктів потрібні значні кошти. Тож дівчина працює над залученням інвесторів і однодумців, які готові разом з нею розвивати "Бабусину Хатку".

Ідея розвитку проєкту полягає у партнерстві – люди купують хатинки, а Анна з татом займаються реставрацією та беруть під своє керування. Покупці ж зможуть приїжджати туди у будь-який час та отримувати пасивний дохід від здачі будинків в оренду:

“У сусідньому селі є ще одна унікальна хатинка XIX століття, дуже схожа на ту, з якої почався наш проєкт. Ми вже близько двох років чекаємо рішення власниці щодо продажу. Деякі хатинки ми взагалі чекаємо по три роки. Наприклад, за одну з них запросили близько 7-8 тисяч євро. Я розумію, що вона того варта з історичної точки зору, але для мене ця сума занадто велика, адже після придбання потрібно ще близько двадцяти тисяч вкласти в її реставрацію. На жаль, якщо хтось інший придбає цю хатинку, її, скоріше за все, знесуть, бо зараз вона не придатна для комфортного проживання. Однак, якщо з'явиться інвестор, ми зможемо включити цю хатинку в наш проєкт, і вона отримає шанс на нове життя”.

Також у намірах Ганни відкрити пекарню, де буде випікатись хліб у справжній печі.

“Мені хочеться, щоб усе було дуже камерно й естетично. Мрію про маленький ресторанчик родинного типу, який би став справжнім осередком туристичного життя Черкащини.

Поруч розташований Канів, а там туристична інфраструктура майже не розвинена: є лише один готель і буквально два-три заклади харчування, які не соромно рекомендувати гостям. Тому я бачу великий потенціал у створенні такого атмосферного місця саме тут, біля нас”.

До Канева Ганна ставиться з особливим теплом, тут живуть її рідні і тут минуло її дитинство. Вона вірить, що це місце може стати туристичним осередком, якщо хоч трохи докласти туди зусиль і ресурсу. Для цього родина дівчини розробила туристичний путівник містом і відправляє його кожному своєму гостю:

“Ми хочемо стати туристичним осередком. До нас можна легко приїжджати на тиждень, тому що в Каневі та навколо нього є багато цікавих локацій. Туристична ніша регіону поки що залишається практично незаповненою, і я вірю, що саме наш проєкт може її заповнити. Ми хочемо створити повноцінний туристичний кластер, і це наша головна мета".

7 етносадиб, де можна відпочити від міста

Марія Іващук 20 липня 2023